Йосиф Їречек
Йо́сиф Ї́речек (чеськ. Josef Jireček; 9 жовтня 1825, Високе Мито — 25 листопада 1888, Прага) — чеський філолог і політичний діяч. Співредактор шкільних підручників для всіх народів Австрії. Був зятем відомого славіста Павла Шафарика.
| Йосиф Їречек | |
|---|---|
| Josef Jireček | |
 | |
| Народився |
9 жовтня 1825 Високе Мито Австро-Угорщина |
| Помер |
25 листопада 1888 (63 роки) Прага, Австро-Угорщина |
| Поховання | Вишеградський цвинтар |
| Країна |
.svg.png.webp){kind=small} Австро-Угорщина Австрійська імперія |
| Національність | чех |
| Діяльність | історик літератури, історик, письменник, етнограф, політик, cultural historian, мовознавець, філософ |
| Alma mater | Карлів університет |
| Галузь | славістика, лінгвістика, філологія |
| Посада | член Празької міської асамблеїd і член Палати Цислейтаніїd |
| Членство | Угорська академія наук, Сербське вчене товариствоd і Сербська академія наук і мистецтв |
| Брати, сестри | Hermenegild Jirečekd |
| Діти | Костянтин Йосиф Їречек |
| Нагороди | |
 Роботи у Вікіджерелах Йосиф Їречек у Вікісховищі | |
1859 року запропонував українську латинську абетку на основі чеського правопису.
Біографія
Народився у місті Високе Мито. 1850 року вступив до Празького бюро освіти. 1871 року став міністром департаменту при Гогенварті. Його намагання зберегти рівні права для слов'янських народів поставили його в немилість до німців. 1878-го став учасником Богемського Ландтагу, а в 1879 — Австрійського Райхсрату. Помер у Празі 25 листопада 1888 року.
В 1862 році він та його брат Герменегілд боролися за захист геніальності Кенігінхофського Манускрипту, знайденого Вацлавом Ганкою. Йозеф Їречек виклав чеською мовою антологію чеською літератури (тритомник 1858—1861), біографічний щоденник чеських письменників (2 томи 1875—1876), чеську гімнологію, видання чеської граматики Яна Благослава та робіт його вітчима Павла Йозефа Шафарика. Його заслуги як вченого були помічені у 1875 на виборах до Королівської Спільноти Наук Богемії.
Українська латинка Їречка
Їречек виявив зацікавлення до слов'янських мов та слов'янської філології, підтримував особисті контакти з багатьма діячами слов'янської науки, культури та освіти в Австрійській імперії. Загалом Їречек непогано орієнтувався у сучасній йому україністиці, вивчив наявні описові граматики української (руської) мови.[1] Практичні уроки української мови він брав у Богдана Дідицького. Визнаючи існування макаронічного галицько-українського різновиду письмової мови, так званого язичія, Їречек вважав, що при всій нестабільності його норм, некодифікованості, плутанині у правописі та граматиці, далі подібна мова як сучасний комунікативний інструмент існувати не може. Через це він писав: «Цій біді можна запобігти тільки пристосувавши кириличну абетку спеціально до потреб цієї мови, чи прийнявши латинську абетку, здійснивши в ній відповідні зміни»[2]. А оскільки, на думку Їречка, «…кириличну абетку приспособити до потреб живої руської мови вже не можна, оскільки вона підходить тільки до мертвої церковнослов'янської мови, то значно простіше та легше перейти на латиницю, присосувавши її спеціальним чином до руської мови»[2]. Як позитивний досвід він навів приклади використання латинського письма у слов'ян: чехів, хорватів, словенців та поляків.
Розгортаючи власну концепцію необхідності переведення галицько-української писемності на латинську графіку, Їречек зробив таке узагальнення: «У латинському письмі здоровий розвиток української писемності знайде міцну опору. Доти, поки русини будуть писати та друкувати кирилицею, у них буде проявлятися ухил до церковно-слов'янщини, а опосередковано й до „російщини“. Саме ж існування української писемності буде під знаком запитання»[2].
Їречек уклав на основі чеського правопису латинську абетку для української мови. Свою працю Їречек опублікував 1859 року[2], проте йому так і не вдалося переконати більшість української інтелігенції у доцільності саме цієї абетки. Спроба її реалізації, здійснена намісником Галичини Аґенором Ромуальдом Ґолуховським, провалилася, а суперечки з цього приводу увійшли в історії під назвою «азбучна війна».
Цитата
 |
Здоровий розвій руської літератури знайде в ужитті латинського письма найсильнішу підпору. Доки русини пишуть і друкують кирилицею, буде в них усе виявлятися нахил до церковнослов’янщини, а посередньо також до російщини, і само існування руської літератури буде попросту питанням.[3] |  |
Примітки
- Віктор Мойсеєнко. Про одну спробу латинізації українського письма. «Незалежний культурологічний часопис „Ї“». 1997. 9.
- Josef Jireček: Über den Vorschlag, das Ruthenische mit lateinischen Schriftzeichen zu schreiben. — Wien : K.u.K. Ministerium für Cultus und Unterricht, 1859.
- Ігор Чорновол. Латинка в українському правописі: ретроспектива і perspektyva // Незалежний культурологічний часопис «Ї»”. - 2001. - Ч. 23.
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 3. — С. 906—907.
- Сімович В. Йосеф Їречек і українська мова
- Сімович В. Йосиф Їречек і українська мова (до азбучної війни 1859 р.). — Прага, 1933.
Посилання
- Їречек Йозеф // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 562. — 1000 екз.