Кайсенов Касим

Касим Кайсенов (каз. Қасым Қайсенов, 23 квітня 1918, аул Асу-Булак, Уланський район, Східноказахстанська область, КазССР — 30 грудня 2006, Алмати, Казахстан) — казахстанський письменник, Народний Герой Республіки Казахстан, член Союзу письменників Казахстану, ветеран Великої Вітчизняної війни.

Касим Кайсенов
Ім'я при народженні Қасым Қайсенов
Народився 23 квітня 1918(1918-04-23)
аул Асу-Булак, Уланський район, Східноказахстанська область, КазССР
Помер 30 грудня 2006(2006-12-30) (88 років)
Алмати, Казахстан
Громадянство Казахстан
Національність казах
Діяльність автор багатьох книжок про Велику Вітчизняну війну
Відомий завдяки письменник
Знання мов казахська
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди

СРСР

Казахстану

Народний Герой Казахстану

України

Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Життєпис

Касим Кайсенов народився 23 квітня 1918 року в аулі Асубулак, Уланського району, на сході Казахстану у звичайній сільській родині.

У своєму рідному аулі закінчив початкову школу, а потім продовжив навчання в райцентрі — аулі Бозанбай, і у 1935 році, відразу по закінченню школи, переїжджає до Усть-Каменогорська та поступає, успішно навчається та закінчує на відмінно політпросвіттехнікум.[1]

З 1938 року працює у Павлодарській області на посаді інспектора народної освіти. Звідси був призваний до лав Червоної армії.

Потім була Московська спеціальна розвідувально-диверсійна школа, в яку відбирали одного з тисячі, і перше закидання в тил ворога, в Україну. В ту грізну пору йому було всього двадцять три роки. Робота на окупованій ворогами території, партизанський загін, бої за визволення України, Молдови, Румунії від фашистських загарбників.

Касим був покликаний на фінську війну у 1939 році, але завдяки його зовнішніми даними він був залишений у Москві, де у 1940—1941 роках навчався у диверсійно-розвідувальної школі, де готувався до підривної діяльності в тилу ворога. По закінченню розвідшколи був направлений у штаб південно-західного фронту.[2]

За завданням командування у листопаді 1941 року був перекинутий на територію України, окуповану ворогами. Один з перших організаторів партизанського руху в Київській, Полтавській областях, К. Кайсенов командував загонами з'єднання ім. Чапаєва, які до кінця 1944 року вчинили безліч зухвалих операцій на території Молдови, Румунії, Чехословаччини.[3]

Після демобілізації у 1945 році Касим Кайсенов потрапляє в Алма-Ату. Працює референтом в апараті Президії Верховної Ради Казахської СРСР. Як заступник голови та голова райвиконкому Жуалинського і Свердловського району Жамбильської області активно брав участь у відновленні післявоєнного народного господарства.

У 1949—1950 роках працював старшим інспектором в Міністерстві легкої промисловості, редактором видавництва «Казак єлі».[4]

У 1951–1954 роках навчався у відділі перекладачів у дворічній партійній школі при ЦК Комуністичної партії Казахстану.

У 1953–1972 роках працював заступником директора видавництва «Жазушы», директором бюро пропаганди художньої літератури при Спілці письменників Казахстану, заступником директора видавництва «Кайнар».[5]

Як учасника Великої Вітчизняної війни, К. Кайсенова часто запрошували у школи, вузи, технікуми поділитися спогадами про суворі роки великої війни. Та й сам партизанський ватажок постійно відчував потребу розповісти про нелегкі партизанських будні, про товаришів по ратному справі, про події, свідком яких йому довелося бути.[6]

Його головна письменницька біографія розпочалася не відразу. Ще до війни він писав вірші і навіть друкувався в районних та обласних газетах. Коли Кайсенов приїхав в Алма-Ату, Саїн Жумагалі ввів його в письменницьке середовище, і він написав спогади про війну для газети. У Касима була феноменальна пам'ять — він пам'ятав не лише назви усіх сіл та хуторів, де воював, але й поіменно всіх бійців свого загону. Якось, почувши його усну розповідь, хтось із письменників захоплено вигукнув: «Та це ж джерело для пишучої людини!».

Касим Кайсенов почав роботу над книгою і в 1954 році виходить у світ його перша повість «Юні партизани». Через рік ще дві — «Ілько Вітряк» і «Партизани Переяслава». Потім ще і ще. На адресу К. Кайсенова стали приходити безцінні документи: копії наказів на проведення бойових дій партизанськими загонами і диверсійними групами, фотографії, спогади учасників партизанських боїв. Цей багатющий матеріал, що називається, сам «просився» в книгу. І вона була написана. Книга спогадів, об'єднана загальною назвою «Із пазурів смерті», що була видана в 1960 році, а рік потому з'явилися «Хлопчик в тилу ворога», «На Дніпрі» та «В ті роки».

Письменник-фронтовик ніколи не забував товаришів по зброї. Про них він розповідав з граничним реалізмом і історичною точністю в своїх книгах. Всього їх більше 30, які перекладені на російську, киргизьку, українську, в'єтнамську мови. К. Кайсенов написав спогади про видатних людей, з якими зустрічався — маршал С. М. Будьонний, керівники партизанського руху С. А. Ковпак, О. Ф. Федоров. Його товаришами не лише по перу, але й за життя були Сабіт Муканов, Габит Мусрепов, Бауржан Момиш-ули, Таїр Жароков, Алібек Джангильдин. Як згадує сам автор, писати їх було легко і важко. Вигадувати нічого не доводилося. Все він відчув, пережив, бачив своїми очима. Важко, бо треба було працювати над кожним словом, не вистачало письменницького досвіду, так і освіти замало. Писав російською мовою, потім перейшов на казахська. Військова, а точніше партизанська, тема звучить у всіх його творах. Кайсенов розповідає про фронтове братерство людей різних національностей, про Батьківщину, вже зібрала цих людей в лиху годину. Письменник пише і мемуари, в яких звучить тема відновлення історичної справедливості, знаходиться місце не тільки спогадами про війну, але й товаришам по письменницькому цеху.[7]

Після війни письменник не раз побував в Україні: відвідував місця давніх боїв, зустрічався з колишніми партизанами. Підсумком поїздок стала книга «Партизанської стежкою», видана у 1964 році.

До 60-ліття письменника республіканське молодіжне видавництво «Жалын» випустило збірку його повістей та оповідань «Народні месники» (1978), куди увійшли найкращі твори К. Кайсенова про партизанський рух в Україні.[8]

Відважному письменнику-партизану присвячений окремо вийшов збірник, куди увійшли прозові та віршовані твори Адія Шаріпова, Хаміта Єргалієва, Сырбая Мауленова, Абіша Кекильбаєва — всього понад 80 посвят.

У письменника чимало нагород, і з багатьма з них пов'язана пам'ять про війну. У 2003 році Указом Президента України Леоніда Кучми за значний особистий внесок у поглиблення співпраці між двома країнами та у зв'язку з 85-літтям з дня народження казахстанського письменника, учасника визволення України в роки Великої Вітчизняної війни Касима Кайсенов нагороджено орденом «За заслуги» II ступеня.

Серце славетного сина казахського народу, неповторної особистості зупинилося 30 грудня 2006 року[9]. Він помер на 89-ому році життя після важкої хвороби.[10].

Нагороди, звання

За бойові заслуги в роки війни К. Кайсенов був нагороджений орденами та медалями різних країн, зокрема:

Пам'ятник Касиму Кайсенову в Усть-Каменогорську

К. Кайсенов нагороджений нагрудним знаком «Партизан Чехословаччини», вісьмома медалями[11], а також є лауреатом літературної премії імені Бауиржана Момиш-ули та лауреат Міжнародної премії імені О. Фадєєва.

Пам'ять

Ще за його життя, 2002 року на Українською студією хронікально-документальних фільмів відзнято докуметальну стрічку «Касим Кайсенов» (режисер С. Махмут).[12]

У пам'ять про героя в Алмати відкрито меморіальну таблицю на будинку за адресою: проспект Абая, 44, а також названа одна з вулиць Медеуського району м. Алмати.[13]

Ім'ям Касима Кайсенова у 2007 році була названа одна з центральних вулиць Усть-Каменогорська[14], а 8 травня 2010 року в на перетині вулиці Кірова та проспекту Перемоги встановлений бронзовий бюст «Халик капармани», письменнику — партизану Касиму Кайсенову.[15]

У 2011 році мешканцями Уланського району було запропоновано перейменувати селище Молодіжне у Касима Кайсенова. Постановою Східноказахстанського обласного акімату від 092011 року № 259 та рішенням Східноказахстанського обласного масліхату від 08 грудня 2011 року № 34/402-IV було підтримано уланців та перейменовано адміністративний центр Уланського району — селище Молодіжне на селище Касима Кайсенова. Так на карті Казахстану з'явився населений пункт, названий на честь чудового сина уланської землі.[16],[17]

Примітки
  1. Касым Кайсенов. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 3 лютого 2015.
  2. Касым Кайсенов (рос.)
  3. Касым Кайсенов (рос.)
  4. Касым Кайсенов: Биография (рос.)
  5. Известные люди: Касым Кайсенов (рос.)
  6. Карагандинская областная спецбиблиотека для незрячих и слабовидящих граждан: Касым Кайсенов (рос.)
  7. Кайсенов Касым (1918—2006 гг.)
  8. Писатели и поэты Восточного Казахстана: Касым Кайсенов (1918 г. р.) писатель. Архів оригіналу за 19 травня 2009. Процитовано 3 лютого 2015.
  9. Герои-Казахстанцы: «Халык кахарманы» Касым Кайсенов (Лихой диверсант-партизан). Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 3 лютого 2015.
  10. Нарекли меня Касымом, а на фронте я был Вася — Халык каһарманы Касым Кайсенов (рос.)
  11. Касым Кайсенов
  12. С. О. Плахотнюк Кайсенов Касим / Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
  13. Энциклопедия Алматы: Кайсенов Касым. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 4 лютого 2015.
  14. В Усть-Каменогорске прошел праздник улицы Касыма Кайсенова, посвященный близящемуся дню рождения писателя-фронтовика
  15. В Усть-Каменогорске открыт памятник участнику войны и писателю Касыму Кайсенову
  16. О переименовании некоторых административно-территориальных единиц Бескарагайского, Бородулихинского, Жарминского, Кокпектинского, Уланского и Урджарского районов Восточно-Казахстанской области
  17. Имени Касыма Кайсенова

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.