Кальянов Володимир Іванович

Закінчив східне відділення Ленінградського історико-філологічного інституту (1932), потім вступив до аспірантури ЛІФЛІ. Учень академіків Ф. І. Щербатского і О. П. Баранникова. Працював в Інституті сходознавства з 1937 року.

У 1939 році, за ініціативою академіка О. П. Баранникова, розпочав роботу над перекладом першої книги «Магабгарати», яка тривала навіть під час блокади Ленінграда[1]. У червні 1941 року захистив дисертацію на тему: «Складні слова в санскриті», в липні 1941 року пішов добровольцем на Ленінградський фронт, 19 квітня 1942 року був демобілізований. У липні 1942 року евакуйований в Ташкент, де керував Індійським відділенням Інституту сходознавства, в серпні 1944 року повернувся до Ленінграда на роботу в Інститут сходознавства. У 1961—1968 роках — завідувач Індійським кабінетом, потім (з 1968 року) в секторі Стародавнього Сходу Ленінградського відділення Інституту сходознавства, з 1985 року на пенсії. Лауреат премії ім. Джавахарлала Неру (1974).

За більш ніж півстоліття роботи підготував коментовані переклади шести книг «Магабгарати»: «Адіпарви» (кн. 1, 1950), «Сабхапарви» (кн. 2, 1962), «Віратапарви» (кн. 4, 1967), «Удйогапарви» (кн. 5, 1976), «Дронапарви» (кн. 7, 1992), «Шальяпарви» (кн. 9, 1996). Всього томи містять близько 7400 приміток.

Також підготував видання «Артхашастри» (1959), перекладеної групою індологів в 1930-ті роки.

Переклад «Магабгарати» виконаний прозою; за власним визначенням перекладача, з максимальним наближенням до оригіналу, розгорнутою передачею складних слів, з неминучими буквалізмами, прагнучи по можливості передати ефект епічної поезії[2].

Виходячи з того факту, що Кальянов не був репресований, на відміну від кількох своїх колег, згодом його з докором і небезпідставно називали «щасливчиком»[3].

Аналогічні звинувачення побіжно повторюють В. В. Іванов у статті від 1992 року «Література „попутників“ і неофіційна література»[4] й Антеро Кіуру в статті «Дхармарадж в контексті епохи»[5].

У той же час в редакційній післямові до видання 1959 року зазначено, що більша частина тексту «Артхашастри» перекладена Є. Є. Оберміллером, а один розділ — А. І. Востріковим (серед інших перекладачів були Ф. І. Щербатской, С. Ф. Ольденбург і Б. В. Семичов)[6]. Кальянов в цьому виданні вказаний як редактор і автор приміток.

Перекладений Щербатским Ф. І. й опублікований в 1923—1925 роках роман Дандіна «Пригоди десяти принців» був перевиданий в 1964 році із зазначенням імені перекладача і з примітками В. І. Кальянова.

Значна ж частина праць Щербатского залишається неопублікованою й донині[7].

Роботу над перекладом зі схваленням відзначили Дж. Неру[8], С. Радхакришнан[9] та І. Ганді, а також ряд індійських вчених.

Як зазначалося в листі посла Індії в Туркменістані Вірендри Шарми до В. І. Кальянова, «Немає сумніву, що Ваш переклад „Магабгарати“ є значним внеском у світову літературу. Ваше жертвопринесення в літературу санскриту і Ваша любов до індології — велика честь і гордість для всіх нас і тих, хто любить індійську літературу і культуру»[10].

Згідно з оцінкою англійського перекладача Ван Бейтенена[11], переклади Кальянова виконані ретельно, хоча присутні окремі огріхи і зайве наслідування індійських коментаторів[12].

Низка російських індологів стверджували, що переклади Кальянова надмірно букволістичні, антиісторічні й не враховують контексту[13]. Згідно з Я. В. Васильковим, «Дух оригіналу там і не ночував»[14].

Бібліографію перекладів см. Видання та переклади «Магабгарати»# Повний академічний переклад.

Дослідження:

• Про вивчення санскриту в Радянському Союзі. // Вісник ЛДУ. Серія історії, мови і літератури. Вип. 2. 1957 № 8. С. 23-36.
• Кальянов В. І., Ерман В. Г. Калідаса: Нарис творчості. М., ГЛІ. 1958. 72 с. 10000 екз.
• Засоби вираження минулого часу в епічному санскриті (за матеріалами Магабгарати). // УЗ ІВ АН СРСР, т. XIII, Індійська філологія. М., 1958. С.5-62.
• Ф. І. Щербатской. Опис архівного матеріалу (фонд 725). // Архів Академії наук СРСР. Огляд архівних матеріалів. Т. 4. М.-Л., 1959. С.271-276.
• Рідкісні форми мови Магабгарати і норми класичного санскриту. // УЗ ЛДУ, № 279, серія сходознавчих наук, вип. 9. Історія і філологія Індії. Л., 1960. С.104-113.
• Вивчення санскриту в Росії. // УЗ ЛДУ. Серія сходознавчих наук. Вип. 14. 1962. № 304. С. 140—167.
• Сказання «Наль і Дамаянті» в російських перекладах. // Питання теорії та історії мови. Л., 1963. С. 159—169.
• Деякі військові питання в давньоіндійському епосі. // Махабхарата. Кн. 4. М., 1967. С. 135—160.
• Академік Ф. І. Щербатской. Його життя і діяльність // Буддійська культура і буддизм. Зб. ст. пам'яті акад. Ф. І. Щербатского. М., 1972. С. 13-26.
• Деякі питання зовнішньополітичних поглядів в давньоіндійському епосі. // Магабгарата. Кн. 5. Л., 1976. С. 399—427.
• Образ індійської жінки в «Магабгараті». // Літератури Індії. Статті та повідомлення. М., 1979. С. 19-22.
• Kalyanov VI On Krishna's diplomatics in the Mahabharata . // Indologia Taurinensia. Vol.7. Pt.1. Torino, 1979.
• Про військовий кодекс честі в Магабгараті. // Магабгарата. Кн. 7. СПб, 1992. С. 491—509.

Про автора:

• Коротка біографія