Мангуш

Селище було засноване грецькими переселенцями з Криму.

З кримського Мангуша (або Мангупа), за відомістю Суворова, який конвоював переселенців, було виведено 10 попів і безпосередньо 763 людини (415 чоловіків, 348 жінок). Переселенці були відправлені на нове місце 58 партіями в середньому з 40-50 осіб.

Переселення християн було підготовлено досить погано. Воно припадало на осінь та зиму. Тому, щойно останній гурт переселенців залишив межі Перекопа, вони натрапили у великі труднощі. Брак возів, на яких перевозили переселенців, відсутність теплого одягу, надання медичної допомоги, нерегулярність у забезпеченні їх продуктами були тільки частиною тих бід, з якими вони зіткнулися. Сплеск хвороб через погані умови привів до масової смертності. Для прискорення переселення були вжиті такі заходи: скорочення карантину на шляху, закупівля у переселенців із Криму зерна та фуражу для забезпечення продовольства. Окрім того, багато хто з переселенців за свої кошти забезпечували собі вози, на яких мали їхати. У дорозі відбувалися заворушення. Частина греків почала тікати.

Заснування поселень греками на заздалегідь (у 1779 р.) відведених місцях планувалося почати з 1 квітня 1780 р., коли греки мали дістатися до цих місць (15 квітня — греки-купці та міщани), але почалося воно дещо пізніше — у травні-червні. Це було викликано тим, що переселенці все ще намагалися добитися поселення їх на обіцяній російським урядом території. Зимували греки на території сучасної Дніпропетровської області, тому заселення відведених їм територій проходило з півночі на південь. Першими були заселені північні поселення (Комар, Салгир-Яни-Сала, Керменчик, Багатир, Чембрек, Улакли), а приблизно у серпні 1780 р. серед інших поселень (Старий Крим, Ялта, Урзуф, Сартана, Карань) був заснований і Мангуш. Усі ці надані грекам землі становили Маріупольський повіт, який був офіційно сформований наказом Азовської губернської канцелярії 24 березня 1780 р.

Мангуш уперше позначається в списку грецьких сіл Маріупольського повіту із зазначенням, у яких урочищах перебуває і які має вигоди від 27 серпня 1780 р. Про Мангуш у цьому документі сказано, що він розташований «при вершині річки Білосарайки, земля до хліборобства придатна, косовиць достатньо, але тернини й очерету немає». Саме поселення було засновано в низовині між пагорбів, найвищий з яких (68,2 м) у народі прозвали Ялтинським пагорбом (через те, що розташований на південно-західній частині Мангуша, — з боку с. Ялта)

Майбутні мешканці кожного з поселень, у тому числі й Мангуша, шляхом жеребкування отримали свою ділянку, на якій мали облаштуватися і жити. Мангуш із дня свого заснування поділявся на 11 кварталів. 10 із них були житловими, а 11-й квартал, що був на північно-західній околиці селища, займало кладовище (нині Старе кладовище). На новому місці греки поспіхом, через наближення холодів, побудували з саману 40 будинків. Один з перших іноземців, який побував у Маріупольському повіті, а також і в Мангуші, був німецький натураліст Петер-Симон Паллас у 1793 р. У своїй праці «Travels through the southern provinces of the Russian empire in the years 1793 and 1794»  («Подорожі південними провінціями Російської імперії в роки 1793 і 1794»), він писав, що вулиці в селі були прямі й дуже широкі. Їх прикрашали охайні будинки, багато з яких були покриті черепицею. Більшість жінок, на яких звертав увагу Паллас, були одягнені в блакитні тканини і носили білі хустки, що були зав'язані навколо голови.

Мангуш заснували уруми — тюркомовна група греків, що ще в Криму через сусідство з татарами перейняла тюркські діалекти і мовні особливості кипчацьких (половецькі, власне татарські) і огузьких (турецькі) діалектів. Однак дослідник філолог І. А. Корєлов довів самобутність походження урумської мови. Тому її не можна вважати повністю татарською, вона є окремою мовою. Урумів і румеїв переважна більшість дослідників відносить до одного й того ж етносу, а єдиною відмінністю між ними є їхня мова (уруми розмовляють більш тюркізованою мовою, а румеї мовою, що схожа до старогрецької з трансформаціями, які з'явилися з часом). Той факт, що румеї переважно належали до сільського населення, а уруми до міського — більш заможного, ставав приводом насмішок і конфліктів.

Дослідниця Л. Якубова відносить Мангуш до поселень, у яких у першу чергу населення займалося тваринництвом, що до 20-х років XIX ст. було основним заняттям греків. Переселенцям довелося орати цілину, розводити худобу. Мангуські греки розводили овець, велику рогату худобу, коней. Господарство було майже натуральним. Земля була дуже родючою. Але греки були мало пристосовані до роботи на землі. Вони обробляли її тільки для того, щоб задовольнити потреби сім'ї.

Перша церква в Мангуші була побудована в 1781 р. Названа вона була на честь святого Теодора Стратилата, побудована з грубих каменів, в основному з різноманітних гранітів і гнейсів, які доставлялися з берегів р. Берди. При церкві було 5 священиків.

За підсумками першого перепису населення, який було проведено в червні 1781 р., у Мангуші налічувалося 663 жителі (386 чоловіків, 277 жінок). Себто, на сотню осіб менше, ніж вийшло з кримського Мангуша в 1778 р. Це пояснюється тим, що під час переселення греки зазнали недостачі, що згубно позначалося на їхньому здоров'ї. Як наслідок, не всі греки дійшли до своєї нової батьківщини. Під час четвертої ревізії в 1782 р. ситуація особливо не змінилася, а чисельність населення зросла на 4 особи (усі 4 — жіночої статі)

З 1946 по 1995 рік мало назву Першотравневе. У березні 1995 року, згідно з підсумками місцевого референдуму, селищу повернуто історичну назву — Мангуш (у перекладі з тюркської — «білий птах»).

28 липня 2014 року у селищі було повалено пам'ятник В. І. Леніну[2].

На відстані 1-2 км південніше від смт. Мангуш знайдені великі запаси залізних руд, площею 240 км². Запаси руди, які можна добувати відкритим способом, становлять 0,5 млрд тонн, а з будівництвом копальні — мільярд тонн. Крім того, є можливість із кожного кар'єру добувати до 5 млн куб графітного гнейсу — цінного будівельного каменю.