Калюжинці

Калю́жинці — село в Україні, у Прилуцькому районі Чернігівської області. Розташ. на р. Утці (лівій прит. р. Удаю), за 35 км від райцентру і за 7 км від автотраси Київ — Суми. Населення становить 543 осіб. Орган місцевого самоврядування — Калюжинська сільська рада, якій крім села Калюжинці раніше було підпорядковане село* Підлозове.

село Калюжинці
Країна  Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Срібнянський район
Рада Калюжинська сільська рада
Основні дані
Засноване 1716
Населення 543
Густота населення 234,05 осіб/км²
Поштовий індекс 17311
Телефонний код +380 4639
Географічні дані
Географічні координати 50°41′53″ пн. ш. 32°44′42″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 153 м
Водойми річка Утка
Відстань до
районного центру		 35 км
Місцева влада
Адреса ради с. Калюжинці, вул. Незалежності, 48
Карта
Калюжинці
Калюжинці
Мапа

Історія

Поблизу села збереглися кургани 2-1 тис. до н. е.

Вперше згадуються у 80-х pp. 17 ст. Входили до Полкової, з 1757 до Переволочнянської сотні Прилуцького полку, до Прилуцького пов. (1782—1923), до Срібнянського р-ну Прилуцького округу (1923—1930).

Гетьманщина

Вільне військове село до того, як прил. полковн. Лазар Горленко заволодів ним, мабуть, без універсалу гетьмана.

1705 гетьман І. Мазепа надав село прил. полковнику Д. Л. Горленку. 1708 село у нього конфісковане.

1710 гетьман І. Скоропадський видав універсал на село бунчуковому товаришу А. Д. Горленку, у якого воно лишалося до 1715, коли було відібране і віддане спочатку «маршалу Волоокому бану Савину», а потім, у тому ж році, — сербу Гаврилу Милорадовичу. Після смерті Г. Милорадовича (1730) селом володів його син бунчуковий товариш Антон. За ним значилося: 1738-33 двори, 1748-67 дворів, 1752 — 53 двори, 1763-97 дворів (145 хат) і 461 душа селян.

1780 — 100 дворів (150 хат) селян; козаків не було.

Імперський період

1797 наліч. 608 душ чол. статі податкового населення.

Найдавніше знаходження на мапах 1812 рік[1]

В 1859 — 246 дворів , 1571 ж.[2]; діяла дерев. Покровська церква[3][4], споруджена Милорадовичами 1743 (перша ц-ва збудована до 1705).

У 1861-66 pp. в К. містилося Волосне правління тимчасовозобов'язаних селян, якому були підпо-рядковані 7 сільс. громад (828 ревіз. душ). Після реорганізаці ї волостей Калюжинці 1867 увійшли до Сокиринської волості 2-го стану.

1886 — 270 дворів селян власників, які входили до семи сільс. громад (4 Милорадовичивські, Скоропадська, Баранівська, Афанасівська), 2 двори міщан та ін., 300 хат, 1557 ж.; діяли: дерев, ц-ва (поновлена 1842), земське початкове однокласне училище (засн. 1866, у віданні земства з 1872), шинок, кузня, 22 вітряки, 5 олійниць.

На 1903 р. в селі числилось коло дві з половиною тисячі мешканців, понад 20 вітряних млинів.

1910 — 381 госп., з них козаків — 11, селян — 358, євреїв — 2, ін. непривілейованих — 4, привілейованих — 6, наліч. 2156 ж., у тому числі 13 теслярів, 8 кравців, 8 шевців, 4 ковалі, 2 слюсари, 172 ткачі, 42 поденники, 10 займалися інтелігентними та 179 — ін. неземлеробськими заняттями, все ін. доросле нас. займалося землеробством. 2288 дес. придатної землі. Землевласниками були поміщики Милорадович, Конах, А. С. Яхонтова. Діяли: Покровська ц-ва (закрита за часів рад. влади), земське початкове училище, у якому навчалося 92 хлопч. та 20 дівчат (1912).

Радянський період

У 1923-30 pp. К. — центр сільради. 1925 — 600 дворів, 2724 ж. ; 1930 — 546 дворів, 2579 ж., 1996 — 331 двір, 630 ж.[5]

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 715 осіб, з яких 303 чоловіки та 412 жінок[6].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 543 особи[7].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]:

МоваВідсоток
українська 99,26 %
російська 0,74 %

Відомі люди

Див. також

Примітки
  1. Большая карта Российской Империи 1812 года для Наполеона. www.etomesto.ru. Процитовано 31 грудня 2021.
  2. ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | [Вып.] 33 : Полтавская губерния. - 1862.. elib.shpl.ru. Процитовано 28 грудня 2021.
  3. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України).
  4. Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.10, кн..1, ст. 100, 528 та 585 (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства.
  5. Калюжинці// Шкоропад Д. О., Савон О. А. Прилуччина: Енциклопедичний довідник/ За ред. Г. Ф. Гайдая. — Ніжин: ТОВ "Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. — С. 201.
  6. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  7. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  8. Розподіл населення за рідною мовою, Чернігівська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.