Камера автофіксації проїзду на червоне світло

В українській мові ще немає короткого терміну чи абревіатури для позначення таких систем фіксації порушень, не в останню чергу через їхню відсутність у містах України. Лише кілька подібних камер проходять тестування в Києві. У побуті найчастіше вживається вислів «камера автофіксації», але це може означати «фіксація проїзду перехрестя на червоне світло» або «фіксація перевищення швидкості», або ж усе разом. Інколи таким терміном називають і звичайні камери спостереження на дорогах[6].

Камери автофіксації порушень вперше впроваджені 1964 року компанією Gatso в Нідерландах. Однією з перших моделей камер була Gatsometer BV[7]. Сигнал до увімкнення фотокамер подавався від гумових трубок, що вкладалися поперек дороги на перехресті. При проїзді колеса через трубку стиснене повітря в ній вмикало реле фотокамери. Перші пристрої використовували 35-мм чорно-білу фотоплівку, яку потрібно було щоденно виймати з контейнера, проявляти та переглядати. Згодом використовували значно дорожчу кольорову фотоплівку, оскільки на чорно-білій не завжди можна було впевнено визначити фази роботи світлофора[8]. Для знімання рухомих об'єктів у кольорі фірма Kodak спеціально випускала 35 мм плівку Hawkeye KODAK HAWKEYE Traffic Surveillance Color Film рулонами по 33 м[n 1].

1969 року в Ізраїлі зафіксовані камерою порушення почали обкладатися штрафами[1].

У США такі автоматизовані системи привернули увагу громадськості після широко освітлюваної в пресі аварії 1982 року в Нью-Йорку. Тоді автомобіль, що проїхав перехрестя на червоне світло, збив дитячий візок з 18-місячною дитиною. Невдовзі група ентузіастів, співпрацюючи з відділом транспорту Нью-Йорку, розробила систему автоматизованої ідентифікації та штрафування водіїв, що проїжджають на червоне світло. 1993 року система почала працювати в Нью-Йорку[10].

Починаючи з 1980-х років, камери автофіксації поширилися у всьому світі.

Перші цифрові камери встановлено в грудні 2000 року в столиці Австралії Канберра[11] і згодом вони замінили всі плівкові апарати у світі[12].

RLC зблизька (Етобіко, Онтаріо).

Індуктивні петлі перед стоп-лінією.

Камери зазвичай поміщають у металевий ящик на стовпі, на висоті 3 м над землею, за 20–25 м до стоп-лінії[13]. Перехрестя вибирають на основі статистики аварій, спричинених проїздом на червоне світло[14]. Давачами слугує пара індуктивних петель, що розміщуються в асфальтовому покритті перед стоп-лінією. Дві петлі з фіксованою віддаллю між ними дозволяють визначити швидкість руху ТЗ. Камера вмикається лише коли сигнали з дуже малим інтервалом надходять від двох давачів, тобто коли авто на швидкості виїхало на перехрестя в період червоної фази. Якщо сигнал поступив лише від одного, дальнього давача, комп'ютер його ігнорує, вважаючи, що ТЗ наїхав на перший давач і зупинився. Деякі системи, наприклад Truvelo D-Cam P використовують не індуктивну петлю, а смугу з п'єзоелементів, що вкладається на асфальт[15]. Перший знімок камери фіксує ТЗ у момент перетину стоп-лінії, а другий, зроблений за секунду-дві, показує ТЗ на самому перехресті, тобто фіксує сам факт порушення ПДР[16]. Якщо на другому знімку виявиться, що ТЗ все ж зумів зупинитися, не виїжджаючи на перехрестя, то це зазвичай ще не вважається порушенням. Не потрапляють під покарання випадки, коли водій змушений виїхати на перехрестя, щоб уникнути зіткнення з іншим авто, або коли виявиться, що жовта фаза світлофора виставлена занадто короткою.

Кожна смуга руху має свою пару давачів. Якщо крайня права смуга виділена лише для повороту праворуч і якщо такий поворот дозволений на червоне світло, то на цій смузі давачі не встановлюються. Не встановлюються вони й на крайній лівій смузі, якщо вона призначена лише для повороту ліворуч.

Додаткові деталі, що можуть фіксуватися системою (і бути частиною доказу порушення): дата і час події, швидкість ТЗ, часовий інтервал між моментом вмикання червоної фази світлофора і проїздом стоп-лінії ТЗ (у долях секунди). Залежно від технології системи, подія також може бути зафіксована кількома послідовними знімками з інтервалом 0,1 — 0,2 секунди або відеокліпом, що починається з моменту перетину ТЗ стоп-лінії[14]. Дані про можливе порушення, включаючи фото- та відеоматеріали, переглядаються поліцією[17] і лише тоді встановлюється, чи порушення відбулося. Штрафні квитанції надсилаються на адресу, де зареєстрований ТЗ[14]. Власник ТЗ має право оскаржити штраф у судовому порядку[3].

Попереджувальний знак у Скарборо (Онтаріо, Канада)

Попереджувальний знак у Міннеаполісі (США)

В умовах недостатньої видимості автоматично вмикається лампа-спалах, яка зазвичай розміщена на окремому стовпі, трохи ближче до перехрестя. Знімки завжди робляться ззаду, щоб світло спалаху не осліплювало водіїв, а також з урахуванням того, що автомобілі в окремих провінціях Канади та штатах США мають лише задні номерні знаки[18]. Існують лампи «чорного світла», що працюють у діапазоні невидимого для людини інфрачервоного спектра[19]. У цьому випадку водій у нічний час навіть не знатиме, що його авто сфотографоване[20].

Останні покоління приладів використовують більш прогресивну технологію. Наприклад, система Redflex-3D має окремий блок з радаром, що встановлюється за перехрестям, і спрямований назустріч транспортному потоку. З віддалі 120 м до стоп-лінії радар одночасно відстежує до 30 автомобілів і завчасно визначає, які з них не зможуть зупинитися на червоний сигнал світлофора. Сигнал про порушників від радара подається до камери на іншій стороні перехрестя, яка і робить два знімки, або відео на 12 секунд[21]. У таких системах немає потреби вмонтовувати давачі в покриття дороги, що має вирішальне значення для цементобетонного покриття. Система POLISCAN REDLIGHT використовує лазерне сканування, аналогічне до технології лідар, що дає змогу точно визначати координати одночасно кількох автомобілів на різних смугах руху, тому немає потреби в давачах, вмонтованих у покриття дороги[22].

Зазвичай перед перехрестями, обладнаними камерами, зі всіх сторін встановлюються попереджувальні знаки. Як правило, це кольорове символічне зображення світлофора з текстовим попередженням. Одна камера відстежує лише один напрямок руху до перехрестя. Перпендикулярні напрямки руху камери не фотографують, оскільки тоді номерні знаки не піддаються визначенню. Але попри це, попереджувальні знаки розміщуються зі всіх сторін перехрестя. Лише за розміщенням індуктивних петель на асфальті або за орієнтацією камери можна судити, який напрямок руху чи смуги руху контролюються.

Дослідження показують, що 38 % порушень відбуваються в перші 0,25 с червоної фази й 79 % — протягом першої секунди. Деякі камери надають кілька доль секунди (до 0,5 с) як бонус для тих ТЗ, що перетнули стоп-лінію якраз у момент увімкнення забороненого сигналу[23]. Огайо і Джорджія законодавчо встановили, що на перехрестях з камерою автофіксації жовта фаза світлофора має бути продовжена на одну секунду. Це відразу на 80 % зменшило кількість штрафів. У Нью-Джерсі, з огляду на те, щоб система автофіксації порушень не перетворилася на джерело прибутку міської казни, постановили, що тривалість жовтої фази повинна визначатися на основі швидкості, з якою рухаються 85 % ТЗ, а не дозволеного її обмеження. Це вважається найліберальнішою нормою для жовтої фази світлофора в США. Побічний результат цього закону — перед програмуванням світлофора потрібно провести кількаденний моніторинг розподілу швидкостей у транспортному потоці.

Загалом, тривалість перехідної фази визначається, як результат ділення дозволеної швидкості руху (у милях/год) на 10. Тобто, при 50 милях за годину (81 км/год) жовта фаза триває 5 секунд. Проте, якщо спостереження показують, що на даному перехресті більшість автомобілів рухаються зі швидкістю 60 миль/год (97 км/год), то жовта фаза має тривати 6 секунд[24].

Камери автофіксації проїзду перехресть на червону фазу світлофора застосовуються в багатьох країнах світу[4][25]. У Європі покарання порушників ПДР за показами таких камер почалися з початку 1970-х років[1].

Австралія розпочала впровадження подібних систем на початку 1980-х років[5][26]. У Новому Південному Уельсі (Австралія) водії можуть переглянути знімки порушення онлайн[27]. У Сінгапурі перші камери встановлені 1986 року, у Британії — в 1990-х роках[5] на восьми залізничних перехрестях, де найчастіше траплялися зіткнення ТЗ із поїздами[28].

На відміну від мобільних ручних і переносних радарів, що вимірюють швидкість автомобілів, камери автофіксації завжди мають фіксоване розміщення на перехрестях, яке не можна швидко змінити. Тому існує багато вебсайтів з картами, на яких можна знайти практично всі камери в кожній країні. Наприклад, сайт PhotoEnforced.com має відкриту базу даних на 25 тисяч камер автофіксації по цілому світу (станом на січень 2018 року)[29].

США

Вулична камера Redflex у Чикаго

Починаючи з 1990-х років, вуличні камери були встановлені у 26 штатах і окрузі Колумбія[5][30]. Кожен штат окремо регулює їхнє використання. Наприклад, у штаті Нью-Йорк камери дозволено встановлювати лише в містах з населенням понад 1 млн жителів[31]. У штаті Флорида з 2010 року муніципалітетам дозволено встановлювати подібні пристрої на всіх державних дорогах. Окремо губернатором Флориди зазначалося, що камери призначені для безпеки руху, а не для поповнення бюджету[32]. Даний закон — Mark Wandall Traffic Safety Act — названий на честь Марка Уандала, якого 2003 року смертельно травмувало авто, що проїхало на червоне світло[33].

Вуличні камери мають більшість великих міст США (включаючи міста Атланта, Остін, Балтимор, Батон-Руж, Чикаго, Даллас, Денвер, Лос-Анджелес, Мемфіс, Маямі, Новий Орлеан, Нью-Йорк, Ньюарк, Філадельфія, Фінікс, Ралі, Сан-Франциско, Сіетл, Толідо і Вашингтон)[30].

У березні 2017 у Чикаго збільшено затримку вмикання камери з 0,1 до 0,3 секунди після початку червоної фази світлофора. Такий же інтервал встановлений у Нью-Йорку та Філадельфії[34]. Побічним ефектом цього введення стало те, що місто втратило приблизно 17 млн доларів на штрафах.

У кількох окремих містах США місцеві адміністрації скасували використання камер, наприклад, у Сент-Луїсі (штат Міссурі)[35], Кері (штат Північна Кароліна)[36]. У Сан-Дієго (штат Каліфорнія) мер міста Боб Філнер особисто допомагав демонтувати вуличні камери, дотримуючись своєї передвиборчої обіцянки[37].

Такі ж обіцянки своїм виборцям давав і мер Маямі Френсіс Суарез. У результаті, з лютого 2018 року всі камери в Маямі вимкнено.[38].

А в Нью-Джерсі закон про використання вуличних пристроїв автофіксації «тихо похоронили», не проголосувавши за його продовження[39]. У місті Альбукерке (штат Нью-Мексико) було встановлено 20 вуличних камер, що діяли з кінця 2004 року, але, за результатами проведених голосувань, їх вимкнули у грудні 2011[40].

Штрафи в США за проїзд перехресть на червоне світло варіюються від 50 доларів у Нью-Йорку[41] до 500 доларів у Каліфорнії[42]. Якщо водій у Каліфорнії виявив бажання пройти курс навчання в автошколі, то йому не нараховуються штрафні бали, але грошовий штраф зростає до 600 доларів[43]. Каліфорнія вважається «найзлішим» штатом для порушників ПДР[44].

Китай

Камери автофіксації популярні в Китаї. Наприклад, 2007 року в місті Шеньчжень приблизно 700 перехресть були обладнані автоматизованими системами відстеження проїзду на червоне світло або перевищення швидкості, або ж обома відразу[52].

Камера автофіксації в Гонконзі

Камера в Белфасті

Камери автофіксації, вперше випробувані 1993 року в Гонконзі, удвічі зменшили кількість проїздів на червоне світло. У процесі розширення мережі камер, 2003 року їх замінили на цифрові[53]. Станом на 2006 рік у Гонконзі працювало 96 камер[54], а за десять років (2016) їхня кількість подвоїлася (195)[55]. У місті на всіх перехрестях з автоматичними камерами встановлені попереджувальні знаки, що мають на меті виховання водіїв[56]. Крім того, частина стовпів, на яких змонтовані камери, для привернення уваги пофарбовані в оранжевий колір[12]. Штраф за проїзд на червоне світло становить у Гонконзі 5000 доларів (640 доларів США)[57].

Україна

Наприкінці 2017 року в Києві проходили тестування три камери автоматичної фіксації порушень ПДР[61]. Вони не є власністю МВС чи будь-якої іншої державної структури, а лише рекламні зразки компаній, що хочуть отримати контракт на впровадження майбутньої мережі відеоконтролю за транспортним рухом[62]. Перші повідомлення про надзвичайну ефективність цих камер слід сприймати з долею скептицизму. Наприклад, Інтерфакс-Україна, посилаючись на високопоставлених чиновників Національної поліції, стверджувало, що одна камера за місяць часу зафіксувала 50 тис. випадків проїзду на червоне світло світлофора[63]. У перерахунку на фази світлофора це означає, що кожну червону фазу, вдень і вночі, протягом цього місяця проїжджало не менше 1 автомобіля. Для порівняння — у Торонто рекорд становить 226 порушень проїзду перехрестя за один місяць[64].

Втім, інші джерела стверджують, що камери, які тестуються на вулицях Києва, не можуть фіксувати проїзд перехресть на червоне світло, вони лише вимірюють швидкість руху ТЗ, або вони є лише простими камерами відеоспостереження[65][62]. Тобто, камери, про які йдеться в українських публікаціях, не є насправді камерами автоматичної реєстрації проїзду перехресть на заборонений сигнал світлофора.

Вартість системи фото- та відеофіксації порушень ПДР для всіх доріг України оцінена в кілька мільярдів доларів[66]. Ця сума виглядає надто завищеною, оскільки навіть при цінах у 100 тис. канадських доларів[67], або 80 тисяч американських доларів на одне перехрестя[68], одного мільярда вистачило б на дванадцять тисяч відеопостів. Такої кількості вуличних камер не має жодна з країн світу. А за розрахунками ДАІ для України потрібно приблизно 2 тисячі камер[69]. В умовах України такі автоматичні камери не слід очікувати в найближчому майбутньому. Основна причина — економічна ефективність. Відношення величини штрафу до вартості камери (точніше, камери, стояків, давачів, системи комунікації) в Австрії становить 0,395 %[70], у Канаді — 0,325 %[67], у Флориді — 0,20 %[71], у Чикаго — 0,125 %[72], а для України — 0,022 %[73], тобто окупність системи в Україні буде у 18 разів менша, ніж в Австрії або в 6 разів менша, ніж у Чикаго. Ситуація з камерами, що контролюють лише швидкість руху, значно легша, оскільки такі камери дешевші та простіші в обслуговуванні, ніж RLC.

Окремою проблемою є узаконення фотофіксації порушень ПДР в Україні. Конституційний суд України 2010 року визнав незаконною практику автоматичного визнання власника ТЗ винним у проїзді на червоний сигнал світлофора[65], а це є необхідною умовою впровадження камер на перехрестях. Проте у травні 2018 глава підкомітету Верховної Ради з безпеки дорожнього руху повідомив, що у вересні цього ж року очікується прийняття закону, який покладатиме відповідальність за порушення на власника ТЗ[74]:

Відповідальність за свій транспортний засіб несе саме його юридичний власник, і це він повинен переживати за те, кому він дає можливість управляти особистим транспортом, і як саме той цей робить.Така практика успішно діє в усьому світі. Адже транспортний засіб – джерело підвищеної небезпеки, так само як і зброя. Адже ніхто, наприклад, не намагається заперечити те, що відповідальність за використання зброї в першу чергу несе саме його власник.

У процесі опитування громадськості, що відбулося 2009 року в США, було поставлене питання: «Ви підтримуєте чи не підтримуєте використання камер автофіксації на найбільш небезпечних перехрестях для виявлення порушників правил проїзду перехресть та притягнення порушників до відповідальності?». 69 % опитуваних висловили підтримку цій програмі, 29 % були проти[103].

Телефонне опитування, проведене 2012 року в окрузі Колумбія (США), також показало, що більшість респондентів — 87 % — підтримують цю ідею[104].

Національна асоціація автомобілістів США (NMA) виступає проти встановлення камер, мотивуючи тим, що їхнє використання має законодавчі проблеми й порушує права на особисте життя. Інший аргумент — камери не збільшують безпеку руху[105].

Південний філіал Американської Автомобільної Асоціації (ААА) виступає проти запровадження камер у Флориді, стверджуючи, що основним призначенням камер є збирання грошей до бюджету штату і місцевих управлінь, а не збільшення безпеки на дорогах[33][106]. Крім того, є твердження про корупцію, яка проявляється в скороченні тривалості жовтої фази світлофора, щоби збільшити кількість штрафів[107].

У Норвегії, Іспанії та Нідерландах поштове опитування 2003 року показало загалом позитивне сприйняття камер на перехрестях[2]. Більшість опитуваних вважають, що головна мета встановлення камер — покарання порушників ПДР. Наприклад, адміністратори канадського міста Саскатун висловлюються, що камери є «засіб для покарання водіїв, що не зупинилися на червоний сигнал світлофора»[84].

Правомірність використання камер автофіксації не є безсумнівною. Поліція та адміністрації міст посилаються на те, що головним мотивом є безпека пішоходів та всіх учасників руху[14][28][108], натомість опоненти (звичайно водії ТЗ) стверджують, що головним чинником використання таких камер є фінансова вигода[33][109]. Висловлюються окремі застереження, що камери автофіксації лякають водіїв і змушують їх різко гальмувати на перехресті, коли ще його можна безпечно проїхати, чим створюють додаткові аварійні ситуації (наїзд ззаду)[81][83]. Деякі дослідження показують, що насправді на моніторингових перехрестях наїзди ззаду почастішали, але кількість бокових зіткнень зменшилася. Проте загалом статистика аварій є змішаною і неоднозначною. На деяких перехрестях з камерами автофіксації збільшують тривалість жовтої фази світлофора, щоб дати водіям додаткові секунди для завершення проїзду. Висловлюється також стурбованість, що міжнародний стандарт формул, за якими вираховують необхідну тривалість жовтої фази, ігнорує закони механіки, змушуючи водіїв ненавмисно виїжджати на перехрестя на заборонене світло[110].

Станом на грудень 2016 закони 13 штатів США забороняли використання автоматичних камер для фіксації проїзду на червоне світло, перевищення швидкості, та інші порушення ПДР[111].

В інших штатах, де вуличні камери хоч і не заборонені, проте прописано багато обмежень на їхнє використання. Наприклад, у Каліфорнії та Колорадо для висунення звинувачення в порушенні ПДР камера повинна зафіксувати обличчя водія[112][113][114]. У Каліфорнії штрафні бали за порушення, зафіксоване камерою, накладаються на особу, що була в той час за кермом, а це потребує її ідентифікації[115]. У багатьох випадках камери не можуть дати однозначну відповідь на те, хто був за кермом, і це викликало появу оригінальних поліційних способів розслідування, наприклад, фіктивних штрафних квитанцій на кшталт «квитанцій донощиків» (англ. snitch tiket)[116][117][118][119].

У більшості штатів США порушення правил проїзду перехресть є цивільним порушенням, а не кримінальним[120]. Тому за поданням окружного суду Колумбії питання відповідальності власника ТЗ було розглянуто 2007 року судом США. Верховний суд погодився з рішенням низового суду, що презумпція відповідальності власника ТЗ не порушує його права[121]. Це рішення підтримане 2009 року апеляційним судом США, який підтвердив, що відповідальність власника ТЗ або особи, що винаймає ТЗ, є конституційною. Також суд зазначив, що це повинно спонукати власників ТЗ бути більш відповідальними при передачі авто в користування іншим особам[122]. Суд США розглядав також аргументи, що камери порушують право на особисте життя[109]. Згідно з рішенням цього ж апеляційного суду, «ніхто не має права проїжджати на червоне світло (світлофора) або уникати бути побаченим камерами на громадських вулицях»[123]. Втім, у більшості штатів камери фотографують лише транспортні засоби, а не водіїв[23].

Зазвичай камери автофіксацій порушень ПДР встановлюються й експлуатуються приватними фірмами[124][125][126], а штрафи накладаються працівниками правоохоронних органів на основі доказів, наданих цими компаніями[126].

Зафіксовано численні випадки, коли окремі міста США встановлювали надто короткі тривалості жовтої фази світлофорів. Зокрема, у Теннессі 176 водіям було повернуто штрафи, які вони заплатили за проїзд подібного «підкорегованого» перехрестя, коли виявилося, що жовту фазу там встановлено надто короткою[127]. У Каліфорнії таким чином було повернуто, або анульовано загалом 7603 штрафи[128].

Хоча в США існують загальнонаціональні правила визначення тривалості жовтої фази світлофора[129], насправді її встановлюють державні службовці міста, округу чи штату[130][131]. В останній редакції «Посібника зі стандартизації засобів контролю за транспортним рухом» рекомендується встановлювати тривалість жовтої фази від 3 до 6 секунд[132]. У США, якщо якась частина транспортного засобу в момент увімкнення жовтої фази світлофора вже перебуває за стоп-лінією, то це вже не вважається порушенням. Штраф оформляється лише на ТЗ, що перетнули стоп-лінію під час червоної фази.[14][133].

У вересні 2014 в штаті Нью-Джерсі зареєстрований проект закону, що забороняв надавати інформацію про власників номерних знаків жителів цього штату, якщо вони порушили ПДР в інших штатах Америки[134].

Широкого розголосу набув скандал 2010 року в Італії, у муніципалітеті Сеграте. Фази роботи світлофорів на двох суміжних перехрестях були відрегульовані так, що водіям залишалося або проїжджати на червоне світло, або перевищувати дозволену швидкість руху. Розслідування показало, що це було зроблено навмисне, щоб збільшити прибутки від штрафів. Сума додаткових надходжень склала майже 2,5 мільйона євро. Проте, повільному італійському правосуддю потрібно було ще кілька місяців, щоб нарешті демонтувати камери. Загалом під час цього скандалу винесено звинувачення 38 особам, зокрема в корупції, конфлікті інтересів, нецільовому використанню бюджетних коштів[135].

Найбільш гучним скандалом, пов'язаним з вуличними камерами, стало засудження до 10 років ув'язнення Джона Біла, що отримав 2 млн доларів хабаря за лобіювання 600 мільйонного контракту на встановлення камер Redflex у Чикаго[136]. У результаті цього скандалу звільнено три топ-менеджери компанії Redflex[137]. А через три роки один із цих менеджерів — Карен Фінлі — була засуджена до 14 місяців ув'язнення за підкуп посадовців, коли спробувала проштовхнути контракт на встановлення камер у штаті Огайо[138].

Автоматичні камери не є єдиним методом боротьби з порушеннями ПДР. Існує ряд інших способів стимулювати водіїв правильно проїжджати перехрестя. Наприклад, збільшення віддалі видимості й примітності світлофора, щоб завчасно привернути увагу водіїв до його сигналів і щоб водії мали достатньо часу для безпечного і комфортного гальмування[139][140], зміна тривалості фаз, щоб заборонений сигнал був коротшим на головному напрямку[139][141], збільшення тривалості жовтої фази[142][143], додавання «подарункових» доль секунд до червоної фази, коли червона фаза увімкнена для всіх напрямків руху[140].

У звіті на 23 сторінки[144], що був представлений у палаті представників США, стверджувалося, що тривалість жовтої фази світлофора цілеспрямовано скорочувалася протягом багатьох років. Не можна стверджувати, що це робилося з поганими намірами, головною метою скорочення жовтої фази було, мабуть, збільшення пропускної спроможності перехресть. Але це поступово збільшувало кількість проїздів на червоне світло. У цьому ж звіті передбачалося, що повернення до триваліших жовтих фаз поліпшить ситуацію на перехрестях.

• Дорожній рух
• Автомобільна дорога
• Дорожній знак
• Дорожнє обладнання
• Регулювальник
• Світлофор
• Безпека дорожнього руху