Камілла, герцогиня Корнуольська

Народилась у Госпіталі Королівського коледжу, Лондон 17 липня 1947 року. Росла в The Laines[5] — заміському будинку 18 століття у Плумптоні, Східний Сассекс[6] і в триповерховому будинку у Південному Кенсінгтоні, другому будинку її сім'ї. Її батьками були офіцер британської армії, який пізніше став бізнесменом, майор Брюс Шанд (1917—2006) та його дружина Розалінд (у дівоцтві — Кубітт; 1921—1994). Має молодшу сестра, Аннабель Елліот, і молодшого брата Марка Шанда (1951—2014)[7]. Її прабабуся по матері, Аліса Кеппель, була коханкою короля Едуарда VII з 1898 до 1910 року[8]. 1 листопада 1947 року Каміллу охрестили в Церкві Фірла, в Східному Сассексі[9]. Мати Камілли була домогосподаркою[10], тоді як її батько займався різними видами діяльності після звільнення з армії. Він відомий тим, що був партнером у Block, Grey and Block, фірмі торговців вином, яка знаходилась на Саут-Едлі Стріт, Мейфер, згодом він приєднався до фірми Елліс, Сон та Відлер, яка знаходилась в Гастінгсі та Лондоні[11][12]. У дитячі роки Камілла стала завзятим читачем завдяки впливу батька, який часто їй читав. Вона виросла з собаками та котами і в молодому віці навчилася кататись на поні, приєднавшись до таборів Поні Клубу. За її словами, її дитинство «було досконалим з усякого погляду»[6].

У п'ятирічному віці Каміллу відправили ​​до Дамбреллса, у змішану школу в селі Дітлінг[6]. Вона залишила Дамбреллів у віці десяти років, щоб відвідувати школу Королевих воріт на вулиці Королівських воріт у Південному Кенсінгтоні. Її однокласники в школі знали її як «Мілу»; серед її однокласників була співачка Твінкл, яка описала її як дівчину «внутрішньої сили», що випромінює «магнетизм і впевненість»[6]. Однією з вчителів у школі була письменниця Пенелопа Фіцджеральд, яка викладала французьку мову і запам'ятала Каміллу «яскравою та жвавою». Камілла залишила школу з одним рівнем O в 1964 році; її батьки не змусили її залишатися для отримання рівня A[6]. У віці шістнадцяти років вона виїхала за кордон, щоб відвідувати Пансіон шляхетних дівчат Mon Fertile, який закінчила в Толошні, Швейцарія[13]. Закінчивши курс у Швейцарії, вона ухвалила рішення поїхати до Франції для того, аби вивчати французьку мову та французьку літературу в Інституті Лондонського університету в Парижі на пів року[14][13].

25 березня 1965 року Камілла була однією з 311 дебютанток у Лондоні[6]. Після переїзду з дому вона винаймала невелику квартиру в Кенсінгтоні зі своєю подругою Джейн Віндгем, племінницею декоратора Ненсі Ланкастер. Пізніше вона переїхала у більшу квартиру в Белгравії, яку вона ділила зі своєю орендавицею леді Мойрою Кемпбел, дочкою герцога Аберкорна, а згодом - з Вірджинією Карінгтон, дочкою політика Пітера Керрінгтона[15]. Вірджинія була одружена з дядьком Камілли Генрі Кубіттом з 1973 до 1979 року[16] (а 2005 року вона стала особистим помічником Каміли і принца Чарльза[17]). Камілла працювала секретарем для різних фірм у Вест-Енді, а згодом її прийняли на посаду портьє у фірму Sibyl Colefax & John Fowler у Мейфері[6]. У вільний час вона стала пристрасним вершником і часто відвідувала кінні заходи[6]. У неї також була пристрасть до живопису, через що проходила приватне навчання з художником, хоча більшість її робіт «закінчили життя на смітнику»[18]. Цікавилася також риболовлею та садівництвом[19].

Наприкінці 1960-х років Камілла познайомилася з Ендрю Паркерером Боулзом, який потім став офіцером гвардії та лейтенантом у Blues and Royals—[6] через його молодшого брата Саймона Паркера Боулза, який працював у винній фірмі її батька в Мейфері[6]. Після довгих стосунків, які то відновлювались, то припинялись, Ендрю і Камілла оголосили про свою заручини виданню «Таймс»[20] 1973 року, а одружились 4 липня того ж року в римо-католицькій церемонії в гвардійській каплиці в казармі Веллінгтон Лондон[6]. Каміллі було 25 років, а Паркеру Боулзу — 33 роки. Її весільну сукню розробив британський будинок моди Bellville Sassoon, а подружкою нареченої була хрещена дочка Паркер Боулза леді Емма Герберт[21]. Весілля було «весіллям року»[22], на яке було запрошено 800 гостей[23]. Серед гостей на церемонії були присутні члени королівської родини, а саме принцеса Анна, королева-мати Елизавета, принцеса Маргарет, графиня Сноуден[22].

Подружжя облаштувало обійстя у Вілтширі, придбавши садибу Болегід в Аллінгтоні[23] , а пізніше Міддвік хауз у Коршамі[24].У них  двоє дітей: Том (1974 р.н.), хрещеним батьком якого є принц Чарльз[25]  та Лора (1978 р.н.)[26]. Обоє дітей виховували в римо-католицькій вірі батька, особливо за життя їхньої бабусі Енн Паркер Боулз; проте Камілла залишилася в англіканській вірі і не перейшла до римо-католицизму[27]. Лора відвідувала католицьку школу дівчат, але вийшла заміж за обрядом англіканської церкви, а Том не навчався в коледжі Амплефорта, як його батько, а навчався в Ітоні й одружився без обряду католицької церкви, а англіканської. Том, як і його батько, перебуває в порядку успадкування графства Макклсфілд[28]. У грудні 1994 року, після 21 року перебування в шлюбі, Камілла та її чоловік розпочали процедуру розлучення на тій підставі, що вони проживали окремо роками. У липні того ж року її мати Розалінд померла від остеопорозу, а її батько згодом назвав це «важким для неї часом»[29]. Їх клопотання заслухали та задовольнили в січні 1995 року у віділі з сімейних справ Високого суду в Лондоні[30]. Розлучення було остаточно завершено в березні 1995 року[31].

Камілла та принц Чарльз зустрілися в середині 1971 року[32]. Ендрю Паркер-Боулз закінчив  стосунки з Каміллою 1970 року й почав зустрічатися з принцесою Анною, сестрою Чарльза[33]. Хоча Камілла та Чарльз належали до одного соціального кола та періодично відвідували одні й ті ж заходи, вони офіційно не були знайомі. Їхній біограф Брандрет стверджує, що пара вперше зустрілася не на матчі з поло, як це заведено вважати[34][35]. Натомість вони вперше зустрілися в будинку своєї подруги Лусії Санта-Крус, яка офіційно їх представила одне одному[36][37][38]. Вони стали близькими друзями й урешті почали бачити один одного, що було добре відомо в їхньому колі знайомих[39]. Коли вони стали парою, вони регулярно зустрічалися на матчах з поло на галявині Сміта в Віндзорському Великому парку, де Чарльз часто грав у поло[37][40]. Вони також  часто відвідували нічний клуб Аннабель, що знаходився на площі Берклі[40]. Коли стосунки стали більш серйозними, Чарльз познайомився з родиною Камілли в Плумптоні, також він познайомив її з деякими членами своєї родини[41]. Їхні стосунки припинились після того як Чарльз виїхав за кордон, щоб приєднатися до Королівського флоту на початку 1973 року. Після цього їхні стосунки різко закінчилися[42].

Існують різні твердження про те, чому стосунки пари закінчилися 1973 року. Роберт Лейсі написав у своїй книзі Her Majesty Queen Elizabeth II що Чарльз познайомився з Каміллою занадто рано, і що він не попросив її чекати на нього, коли він виїхав за кордон виконувати військові обов'язки[43]. У своїй книзі «Діана» Сара Бредфорд написала, що знайомий Лорда Маунтбаттена заявив, що Маунтбаттен домовлявся про те, щоб Чарльза перевезти за кордон для розірвання стосунків з Каміллою, щоб зникли препони для стосунків між Чарльзом та його онукою Амандою Кначбулл[44]. Деякі джерела припускають, що королева Єлизавета (королева-мати) не схвалила шлюб, оскільки хотіла, щоб Чарльз одружився з однією з онучок своєї близької подруги, леді Фермой[45]. Інші джерела також припускають, що Камілла не хотіла одружуватися з Чарльзом, але натомість хотіла вийти заміж за Ендрю Паркер-Боулза, оскільки у неї були стосунки з Паркер-Боулзом, які почалися наприкінці 1960-х років[46] , або те, що Чарльз вирішив, що не одружиться, допоки йому не настане тридцять років[47].

Загалом більшість королівських біографів погодилися, що навіть якби Чарльз і Камілла хотіли одружитися або намагалися отримати схвалення на шлюб, це б заборонили, тому що, за словами кузини Чарльза та його хрещеної матері Патріції Маунтбаттен, деякі палацові придворні тоді вважали Каміллу не гідною ролі  дружини  майбутнього короля. 2005 року вона заявила: «З огляду на теперішній час, ми можемо сказати, що Чарльз повинен був одружитися з Каміллою, коли він вперше мав такий шанс. Вони ідеально підходять один одному, ми це знаємо зараз. Але це було неможливо.»[48] «це не було б можливо, тоді.»[49]. Коли Чарльз почув про заручини Камілли та Ендрю Паркера-Боулза 1973 року, він написав лорду Маунтбаттену: «Я вважаю, що почуття порожнечі з часом пройде»[48]. Проте вони залишилися друзями[50][51]. У серпні 1979 року лорда Маунтбаттен убила Тимчасова Ірландська республіканська армія. Чарльз тужив через його смерть і нібито відновив стосунки з Каміллою задля розради. У цей період серед близьких друзів  «Паркера-Боулза» та гравців поло почали поширюватися чутки про те, що вони відновили свої інтимні стосунки[52]. Джерела, близькі до Камілли, підтвердили, що до 1980 року вони справді знову відновили свої романтичні стосунки[53]. Як повідомляється, чоловік Камілли схвалив їх стосунки[54], хоча він сам мав численних коханок протягом усього їхнього шлюбу[55][56]. У 1981 році Чарльз одружився з леді Діаною Спенсер[57].

Стосунки Камілли і Чарльза стали публічно відомими пресі через десятиліття завдяки публікації книги «Діана: Її справжня історія» 1992 року[58]. Після цього 1993 року[59] відбувся скандал з прослуховуванням та подальшою публікацією в пресі телефонної розмови принца Чарльза й Камілли, який отримало назву «Каміллагейт». Книга та телефонна розмова завдали шкоди популярності Чарльза[60]. Тим часом ЗМІ негативно ставилось до Камілли[61]. 1994 року Чарльз нарешті розповів про свої стосунки з Каміллою у телевізійному інтерв'ю з Джонатаном Дімблбі. Він сказав: "Місіс Паркер-Боулз є моїм чудовим другом … другом дуже довго. Вона буде ще довго буде другом[62]. Пізніше він зізнався, що стосунки між ним і Каміллою відновилися після того як його шлюб «безповоротно розірвався» 1986 року[63][64]. Після цього подружжя Паркер-Боулз подало на розлучення 1994 року[62]. Через рік Ендрю Паркер-Боулз одружився з Розмарі Пітман (померла 2010 року)[65][66].

• Дама Королівського сімейного ордена королеви Єлизавети II (30 жовтня 2007)
• Дама Великого хреста Королівського Вікторіанського ордена (9 квітня 2012 року)[67]
• Компаньйон ордена Зірки Меланезії (3 листопада 2012 р.)[68]
• Пам'ятна медаль до 100-річчя Саскачеван 2005
• Медаль Діамантового ювілею королеви Єлизавети II (2012)
• Дама Великого хреста ордена «За заслуги» (Франція, 2014)

• Сайт Британського королівського дому
• Сайт Принца Уельського