Капитолівка

Село знаходиться за 1 км від Ізюму, поруч із селом Діброва. За 1 км проходить залізниця, станція Підгірки. До села примикає великий лісовий сосновий масив.

Відстань до Харкова 132 км, до залізничної станції Ізюм — 3 км, до центру Ізюма — 8 км.

В околицях Діброви археологічною експедицією виявлено 4 неолітичні поселення V—IV тисячоліть до н. е. 2006 року на території Капитолівки відкрито нове поселення салтово-маяцької культури.

Сучасна Капитолівка утворилася з двох сіл. Скоріш за все, першою з'явилася Мо́росівка (Моро́сівка, Мурасівка, Марусівка, Морусівка, Морозівка). Колезький асесор Василій Рославлєв з дружиною Марфою Петрівною заснували її в другій половині XVIII ст. Поміщик походив з Рославлєвих, що допомогли Катерині ІІ стати при владі. Донька Василя Рославлєва Анна — бабуся відомого письменника Григорія Данилевського.

З наступних поколінь Рославлєвих (яких у селі звали Рясловими) відома Вероніка Василівна, що стала першою начальницею Ізюмської жіночої гімназії.

За деякими відомостями, інша частина села спочатку називалася Черьомушною, а пізніше — Капітольськ (Капітольське). Місцева легенда розповідає, що тутешній пан-поляк Янох мав двох красунь-доньок. Батьківська любов надихнула його увічнити імена дівчат. Нове село отримало назву Капітольськ на честь Капітоліни, а збудована церква — Святої Варвари (покровительки другої доньки).

Народні перекази мають під собою певне історичне підґрунтя, хоча і далекі від дійсності. Так кам'яну церкву в ім'я Святої Великомучениці Варвари почали будувати 1819 р. Храм зводили на кошти колишньої поміщиці удови майора Капітоліни Єнохіної та генерал-лейтенанта Петра Степановича Котляревського. Його дружина — Варвара Іванівна померла від важких пологів,19 років від роду. І церква будувалася на згадку про неї. Капітоліна — матір Варвари (а Капитолівка названа саме на честь своєї поміщиці).

Петро Степанович Котляревський пройшов шлях від сина бідного священика до відомого генерала, що завоював для Росії Дагестан та Північний Азербайджан. Котляревський не знав поразок і завжди бився з переважаючими силами противника. Під його командуванням 500 солдат перемагали 10-тисячне військо перського шаха Аббас-мірзи. Але після останньої своєї перемоги численні поранення не давали йому змогу лишатися в строю. 39 років прожив скалічений генерал у муках фізичних (з пораненої голови героя лікарі вибрали сорок уламків кісток черепа) та душевних (після смерті юної дружини). Жив на велику пенсію, але скромно, бо майже всі свої кошти роздавав як допомогу солдатам-інвалідам.

В середині ХІХ ст. Капітольськом володіли Лонгінови. Никанор Михайлович Лонгінов — цивільний губернатор Катеринославської губернії. Родина Лонгінових мала дружні стосунки зі своїм харківським сусідом Петром Гулаком-Артемовським (дружина Лонгінова Парасковія Іванівна — кума письменника). Гулак-Артемовський приїздив у Капітольськ переважно на літній відпочинок: купався в Дінці, відвідував Святогірськ, спілкувався з представниками різних верств населення. Тут він написав деякі з своїх віршів. В помісті Лонгінови мали власний театр та оркестр. Спадкоємці Никанора Михайловича розтринькали помістя і воно було продано з молотка. Будинок пішов на злом. Паркет, підвіконня, вікна, кахлю, люстри і частину будівельного лісу придбала під час розпродажу місцева влада — їх використали для жіночої гімназії, а цеглу новий власник Шадлун віддав брату, що зводив пивзавод в Ізюмі. В 1921 році на теперішній вулиці Широкій діти, що гралися у клуні, випадково її підпалили. День видався вітряний, а більшість дорослих перебувала на жнивах. Вітер швидко розніс полум'я на солом'яні стріхи будинків. Менш, ніж за годину, згоріло майже все село.

До колективізації біля лісу стояв водяний млин, поблизу кладовища існував вітряк, а неподалік теперішньої дороги на Оскіл працювала олійниця. Коли їх відібрали в господарів, яких визнали «куркулями», все це швидко вийшло з ладу, бо стало колективним, а значить — «нічиїм».

Перед війною в Капитолівці діяв аматорський театр в колишньому будинку священика. Він ставив серйозні постановки (наприклад, виставу Марка Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю») та виступав за межами села. В Другу світову війну село було окуповане 22 червня 1942 року — рівно через рік після початку Німецько-радянської війни.

Звільнила Капитолівку 267 стрілецька дивізія шостої армії 4 лютого 1943 року. Солдатам, що загинули на території села, створено незвичайний пам'ятник «Меч»(автор — Григорій Шабельник). У 1949 році було організовано колгосп «Більшовик», у якому налічувалося 450 членів артілі. У 1968 збудовано сільську 8-річну школу на 180 місць. В цьому ж році було введено в експлуатацію відгодівельний комплекс з вирощування великої рогатої худоби.

У 1987 став до ладу Ізюмський державний комбінат хлібопродуктів (ІДКХП). В 1987–1988 здано в експлуатацію п'ять 32-квартирних житлових будинків(на кошти ІДКХП). У 1990 році село повністю газифіковано . В цьому ж році збудували дитячий садок «Журавлик» на 140 місць. В 1992 році, після будівництва водогону Букине-Ізюм почалося в селі будівництво мереж централізованого водопостачання сільських садиб. В 2006 газифікували і село Діброва.[1]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1832 особи, з яких 864 чоловіки та 968 жінок[2].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1475 осіб[3].

В селі функціонує дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» Ізюмський державний комбінат хлібопродуктів. Керівник підприємства — Ісламов Вісхан Алавдійович. Підприємство одне з провідних в Україні з виробництва комбікормів. Показники станом на 2007 рік в порівняні з 2006 зросли на 9 %, вироблено 81,5 тисяч тонн комбікормів. Сьогодні підприємство працює на граничній виробничій потужності. Приріст виробництва промислової продукції склав 2,10 % — це 15 місце в області. В 2007 році підприємство відсвяткувало 20-річчя своєї діяльності виробивши мільйонну тону комбікорму. Продуктивність заводу 20т/рік. Побудований на чеському комплексному обладнанні. Підприємство випускає комбікорми розсипні, гранульовані та у вигляді крупки. Високий рівень автоматизації забезпечує високу стабільність всіх технологічних ліній, кількісний та якісний випуск продукції. Щороку підприємство виділяє значні кошти на технічне вдосконалення. Впроваджена система управління якістю, яка відповідає міжнародному стандарту ISO 9001:2000. Контроль якості сировини та продукції проводить лабораторія, яка користується правилами арбітражної лабораторії в межах атестованих випробувань. Аналіз сировини проводиться на сучасному оснащенні. Розроблена програма з розфасовки готової продукції в поліетиленові мішки для реалізації її підсобним та фермерським господарствам, населенню. Працює склад-магазин для роздрібної торгівлі продукції.

• Школа.
• Дитячий садок.
• Бібліотека.
• Амбулаторія.
• Будується клуб.

• Вакуленко Віктор Дмитрович — відомий прозаїк, автор семи книг (збірки комедій: «Зоряні ночі» (1956), «Вийди дівчинонько» (1963); оповіданя та повісті: «Гомін землі» (1969), романи «Шукаючи цвіту папороті» (1966), «Так ніхто не кохав» (1971), «Повінь зорі колише» (1973), «Відгукнись моє серце» (1977)[6]
• Стальна (Ткаченко) Анастасія Федорівна — народилася 26 березня 1926 року в селі Нурово Балаклійський район. Згодом сім'я переїхала на постійне місце проживання до Ізюмського району, село Ферми Капитолівської сільради. У 1946 році влаштувалася працювати до колгоспу «Шлях до комунізму». Вирішила змагатися за високий урожай і у ланці Анастасії Федорівни зібрали з кожного гектара 33,3 ц. Звістка про виконання соцзобов'язання швидко долетіла до Москви, а сама А. Ф. отримала званняГероя Соціалістичної Праці.[7]
• Звєрєв Федір Григорович (1929—2008) — тренер футбольної команди «Блискавка». Почесний громадянин міста Ізюма. Щороку брав участь в обласних і міжнародних легкоатлетичних напівмарафонах (дистанції 21 км і 10 км) серед ветеранів (старших за 70 років), де неодмінно входив до числа призерів.[8]
• Вакуленко-К. Володимир (Народився у 1972 році) — письменник, поет, перекладач, громадський діяч. Лауреат 8-х літературних конкурсів, нагороджений відзнаками «Срібний тризуб» до 20-ліття Незалежності України за літературні досягнення 2011 та відзнака від Міжнародного фестивалю поезії «Terra poetica» за літературні здобутки 2014. Автор 13 книг[9]. Першим проектом автора став поетичний альманах «Ізюмська гора» (2007) до якого увійшли твори п'ятьох молодих авторів із с. Капитолівка, а також юні літератори із інших сіл Ізюмського району та міста Ізюма зокрема. Наразі в автора бл. 20 самостійних проектів та друкувався у понад 100 антологіях, альманахах та журналах[10].

• Погода в селі Капитолівка
• «История городов и сел Украинской ССР», Том «Харьковская область», стр. 415
• ІДКХП^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• ДАК "Хліб України