Капніст Ростислав Ростиславович

Ростисла́в Ростисла́вович Капні́ст (*20 лютого 1875(18750220) — †13 січня 1921) український шляхтич, граф[1], колекціонер українських старожитностей[2][3], онук українського поета, драматурга і громадсько-політичного діяча Василя Капніста[4], батько української акторки Марії Капніст.

Ростислав Ростиславович Капніст
З дружиною Анастасією
1900-1910-ті
Народився 20 лютого 1875(1875-02-20)
Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 13 січня 1921(1921-01-13) (45 років)
Судак, РСФСР
·розстріляний чекістами
Громадянство Російська імперія
Національність українець
Відомий завдяки землевласник та благодійник, колекціонер українських старожитностей
Родичі двоюрідний дід — Капніст Василь Васильович
У шлюбі з Анастасія Дмитрівна Байдак (18821930)
Діти Єлизавета
Василь
Григорій
Андрій
Матіетта

Біографія

Народився 20 лютого 1875 року у Полтавській губернії, у родині графа[1][5][6] Ростислава Петровича Капніста, нащадка українського дворянського роду, засновники якого були вихідцями з грецького строва Занте (нині — Закінф), що належав Венеційській Республіці[3].

Успадкував великі землеволодіння у Хорольському повіті Полтавської губернії[3]. Мав вищу освіту[1]. Навчався в Одеському і Полтавському реальних училищах, агрономній школі[3]. Колекціонував українські старожитності[2]. Зібрав значну колекцію зброї, предметів побуту та картин, що експонувалася у 1912 у Санкт-Петербурзі на виставці «Ломоносов та часи Єлизавети Петрівни» (розграбована в Судаку під час захоплення Криму більшовиками)[3]. Був уповноважений Земського Союзу[1]. Надавав фінансову допомогу революціонерам, допомагав більшовикам ввозити з-за кордону примірники газети «Искра»[3].

Двоюрідний дід графа (рідний брат його діда Петра Васильовича Капніста) — український поет, драматург і громадсько-політичний діяч Василь Васильович Капніст (17581823)[7]. Все життя Василь Капніст прожив у Великій Обухівці на Полтавщині[8]. Своїх селян граф відпустив на волю, а його сини — Олексій та Семен — були декабристами[2][8].

Ростислав Капніст одружився на Анастасії Дмитрівні Байдак (*1882—†1930) із роду кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка[3][9][10], гетьмана Павла Полуботка[9][10][11] та козацько-старшинського роду Дуніних-Борковських[9]. Вона знала 8 мов[12].

У 1904 році у подружжя народилася донька Єлизавета (†1921). У 1907[13] — син Василь (†1926). У 1908 — Григорій (†1976[13]). У 1910 — Андрій (†1989). У 1914 — наймолодша Маріетта (†1993, у майбутньому — радянська і українська акторка театру і кіно, заслужена артистка УРСР).

Родина жила в Санкт-Петербурзі, у сімейному особняку на Англійській набережній. В гості до Капністів приходили найвідоміші городяни, серед яких був і Федір Шаляпін, за деякими даними, закоханий у Анастасію Дмитрівну[14]. Наймолодшій Мірочці (так Маріетту звали рідні та друзі) Шаляпін давав уроки вокалу і хвалив її першу сценічну роботу в домашньому спектаклі[14].

Діти
кінець 1910-х
Діти
кінець 1910-х-початок 1920-х
Наймолодша донька Мірочка
1920-ті-1930-ті

Після Жовтневого перевороту родина переїхала на дачу у Судак, де жила бабуся[15]. З 1920 року, коли більшовики захопили Крим, граф Капніст мав, як і всі дворяни, ходити в місцеву управу відзначатися[14].

13 січня 1921 року більшовики розстріляли графа — за звинуваченнями у допомозі Добровольчій армії та активну участь у повстанні кримських татар 1918 року[3] (реабілітований 29 червня 1995 року прокуратурою Автономної республіки Крим[1]). Перед розстрілом граф три тижні провів у підвалі судакської ЧК разом з Аделаїдою Герцик та іншими в'язнями. «Графу К.» присвячений перший з п'яти «Підвальних нарисів» Аделаїди Герцик, що має назву «Todesreif» (з німецької — «Готовий до смерті») — у ньому вона описує останні дні життя Ростислава Капніста і його побачення з дітьми[16].

Марія Капніст про смерть батька розповіла журналістам таке:

«Коли з'явилася «надзвичайка» — було вивішено оголошення: всім дворянам, титулованим особам прийти в ГПУ, інакше розстріл. Коли хтось запитав батька: «Ти підеш?» — він відповів: «Я не боягуз». «Я благаю, тато, не ходи!». Він пішов. А у нас був такий круглий стіл. І ось я пам'ятаю стакан — раптом сам розбився на дрібні шматочки, ніби хтось його вдарив. Пізно ввечері тато повернувся, але наступного дня його забрали. Потім його розстріляли...»[17].
Оригінальний текст (рос.)
«Когда появилась «чрезвычайка» — было вывешено объявление: всем дворянам, титулованным особам прийти в ГПУ, иначе расстрел. Когда кто-то спросил отца: «Ты пойдешь?» — он ответил: «Я не трус». «Я умоляю, папа, не ходи!». Он ушел. А у нас был такой круглый стол. И вот я помню стакан — вдруг сам разбился на мелкие кусочки, как будто кто-то его ударил. Поздно вечером папа вернулся, но на следующий день его забрали. Потом его расстреляли...».

У 1921 році більшовики також зруйнували дачу-особняк Капністів[13]. Вдові і дітям графа вдалося уникнути арешту[13]. Згодом Григорій (у 1930) та наймолодша Маріетта1941) — були репресовані.

Родина

Мав п'ятьох дітей: Єлизавету (*1904-†1921), Василя (*1907[13]-†1926), Григорія (*1908-†1976[13]), Андрія (*1910-†1989) та Маріетту (*1914-†1993). Єлизавета померла у 1921 році, через два дні після розстрілу батька, від «нервового раптового паралічу»[18]. Василь, за даними «Літературної газети», — потонув, а Андрій змінив графське прізвище на Копніст[19]. Григорій — з 1922 року працював чорноробом по радгоспам і в лісництвах, з 1925, після закінчення школи, — рахівником в екскурсійному бюро, з осені — в дорожньому відділі комунального господарства в Москві[13]. Потім — техніком-топографом в бюро «Волгостроя»[13]. 26 квітня 1930 — арештований в Москві, засуджений до 3 років заслання і відправлений в Східносибірський край[13]. Пізніше — звільнений, працював топографом[13]. Помер у Ярославлі у 1976 році[13].

Онука Радислава — донька Маріетти. Народилася у 1950 році[10], у тюремній лікарні Степлагу, в Казахстані, де Марія Капніст жила на поселенні і працювала у вугільних копальнях. Ім'я дівчинці Марія дала на честь героїні оповідання Максима Горького «Макар Чудра»[20]. Радислава закінчила Харківський політехнічний інститут, працювала на Харківському авіаційному заводі інженером-технологом[20]. Має двох синів — Ростислава та Георгія Капніста[20]. Та двох онуків — Ярослава Ростиславовича та Ростислава Ростиславовича (останній народився 22 березня 1996 року)[20].

Ось що у 2005 році Радислава Капніст розповіла про своїх дітей на онуків журналістам:

«Моєму старшому синові Ростиславу 33 роки, у нього двоє дітей. Онуку Ярославу вже 12 років, а молодший, Ростислав, народився 22 березня 1996 року, в день народження Марії Ростиславівни. Він — Ростистав Ростиславович-молодший, як його прадід. Молодший син — Георгій Капніст — творча натура. Йому 20 років, вчиться на 3-му курсі Банківської академії. У нього чудовий стиль письма, може годинами писати наукові роботи. Георгій серйозно вивчає родовід Капністів»[20].
Оригінальний текст (рос.)
«Моему старшему сыну Ростиславу 33 года, у него двое детей. Внуку Ярославу уже 12 лет, а младший, Ростислав, родился 22 марта 1996 года, в день рождения Марии Ростиславовны. Он — Ростистав Ростиславович-младший, как его прадед. Младший сын — Георгий Капнист — творческая натура. Ему 20 лет, учится на 3-м курсе Банковской академии. У него великолепный слог, может часами писать научные работы. Георгий серьезно изучает родословную Капнистов».

Образ у мистецтві

  • Головний герой одного з «Підвальних нарисів» Аделаїди Герцик«Todesreif» (з німецької — «Готовий до смерті») — у ньому письменниця описує останні дні життя Ростислава Капніста і його побачення з дітьми[16].

Див. також

Примітки

  1. Капнист Ростислав Ростиславович // Реабилитированные историей. Автономная Республика Крым: Книга третья. — Симферополь: АнтиквА, 2006. — С. 105-106. — ISBN 978-966-2930-25-2
  2. Путро О. І.. Капністи // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 96. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  3. Капніст Р. О., Іваницький О. О. Капніст Ростислав Ростиславович // Енциклопедія Сучасної України / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006.
  4. Капніст Марія Ростиславівна // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 286.
  5. Капнисты // Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 2. — Киев, 1910. — С. 295.
  6. Отдел III // Весь Петроград на 1915 год: адресная и справочная книга г. Петрограда. — Петроград, 1915. — С. 271.
  7. Чабан Николай. Мария Капнист. В огне непоколебимая // Зоря. Область. — 2014. — 9 липня. — С. 8.
  8. Лисниченко Ирина. Посетив Францию после 20 лет сталинских лагерей, графиня Капнист жаловалась: «За границей жить не могу! Так и не привыкла выключать за собой свет!» // Факты и комментарии. — 2003. — 21 марта. — С. 28.
  9. Леонтович Олена. Моя тітонька Міра... // Кіно-Театр. — 2009. — № 3. — С. 15-17.
  10. Шостак Надежда. Актерский талант заметил Шаляпин, а Берия сослал в лагеря // КП в Украине. — 2013. — 30 жовтня.
  11. Леонтович Олена. Та, що несла людям жайворонків // Слово просвіти. — 2003. — 9-15 квітня. — С. 9.
  12. Інтерв'ю доньки Марії — Радислави Капніст — для сюжету «Марія Капніст» ( на 2-й хвилині 50-й секунді) // Телеканал «Культура». — 2010. — 19 серпня.
  13. Про Григорія Ростиславовича Капніста на сайті міжнародної правозахисної організації «Меморіал»
  14. Мария Капнист. Графиня рудников // Капков С.В. Эти разные, разные лица: Легенди советского кино. — М.: Алгоритм, 2001. — С. 355-368. — ISBN 5926500419
  15. Капнист М. Р. В огне непоколебимы / беседу вела Л. Ельникова // Кино: политика и люди (30-е годы): К 100-летию мирового кино. — М.:Материк-НИИ киноискусства, 1995. — С. 175.
  16. Todesreif // Герцык Аделаида. Стихи Сугдейские. Подвальные очерки. — М.: Дом-музей Марины Цветаевой, 2010. — С. 136-152. — ISBN: 978-5-93015-107-7
  17. Капнист М. Р. В огне непоколебимы / беседу вела Л. Ельникова // Кино: политика и люди (30-е годы): К 100-летию мирового кино. — М.:Материк-НИИ киноискусства, 1995. — С. 175-176.
  18. Todesreif // Герцык Аделаида. Стихи Сугдейские. Подвальные очерки. — М.: Дом-музей Марины Цветаевой, 2010. — С. 136-152. — ISBN: 978-5-93015-107-7
  19. Азаров Игорь. Мария Капнист — графиня из ГУЛАГа // Литературная газета. — 2016. — №13.
  20. Цимбал Галина. Рада, дочь знаменитой актрисы графини марии капнист: «Когда мама отказалась делать аборт, ее начали пытать: опускали в ледяную ванну и избивали ногами» // Факты. — 2005. — 21 березня.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.