Карачівка (місцевість)

Територія сучасної Карачівки була заселена людьми ще з доісторичних часів. Поруч з Карачівкою знайдені знахідки часів бронзової доби (ІІ-І тисячоліть до н.е), зокрема Зрубної культури яка відносилася до пізньої бронзової доби (XVI—XII ст. до н.е.). Тогочасне населення займалося скотарством, землеробством, ткацтвом, бронзовим виробництвом. Кольорові метали привозили з сусідніх районів (наприклад, з району сучасного Бахмута Донецької області).

Також на території Карачівки знайдені сліди знаходження скіфів. На території Карачівки знайдене поселення лісостепової археологічної культури ранньої залізної доби. Багато поселень цієї культури виявлено в протоках Сіверського Дінця. Основним видом діяльності населення було землеробство. Також вони займалися скотарством, металургією, гончарством, вели товарообмін з сусідніми скіфськими племенами і містами Північного Причорномор'я.

У місцевості на правому березі р. Уди розташовані залишки багатошарової археологічної пам'ятки — ранньослов'янського поселення роменської культури (VIII—Х н.е. століття), носіями якої були сіверяни, та Донецьке городище, яке ототожнюють з давньоруським містом Донець (ХІ—ХІІІ н.е. століття). Городище згадується в джерелах XVII ст. — у Розписові сторожових пунктів і в «Великому кресленні». М.М. Карамзін називав його Когановим городищем.

Карачівка почала забудовуватися з 1827 року, завдяки М.А. Щербинину, який майже постійно мешкав у Карачівці. Первісно тут знаходився Карачівський ліс, який у ХІХ столітті, вже став парком.

У Списку населених пунктів за 1864 рік [1], Карачівка фігурує під номером 135 (Харківський повіт). Село яке було у приватному володінні було розташоване ліворуч від Катеринославського поштового шляху. На той час село розташовувалося у 9 ти верстах від повітового міста. та у 19 верстах від станової квартири (місце знаходження станового пристава). У самому селі налічувалося 23 подвір’я, а населення складалося з 31 особи чоловічої статі та 35 жіночої (у сумі 66 мешканців). У селі розміщувалися пивоварний (броварня) та цегляний заводи, а також млин. Слід зауважити, що у Списку поруч з назвою села «Карачівка», як друге (другорядне), зазначена назва «Єлизаветполь».

У Довідковій книзі Харківської єпархії 1904 року, фігурує хутір Карачівка. Карачівка входила до Першого церковного округу Харківського повіту. З 1867 року, хутір Карачівка (разом з хуторами Іржавець та Яструбівка) у релігійному підпорядкуванні відносився до храму Архангела Михайла, слободи Бабаї, від якої хутір знаходився на відстані однієї версти. Крім того мешканці хутора Карачівка (разом з мешканцями хуторів Гусів та Мокрий Жихор) відвідували храм святого Миколи у слободі Жихор, від якої хутір знаходився на відстані також однієї версти.

У 1956 біля Карачевки був знайдений скарб бронзових речей, у якому були серпи, наконечники стріл, мотика.

1968 року Карачівку було включено до переліку історичних міст та населених пунктів України.

• Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 79

• Харківський коксовий завод.