Карло Буонапарте

Карло Буонапарте народився 29 березня 1746 року в Аяччо, Корсика, за часів Генуезької республіки, як молодший з трьох дітей. Його батько, Нобіле Джузеппе Буонапарте[10], представляв Аяччо в Раді Корте в 1749 році. Корсиканські Буонапарти походять від малого італійського дворянства тосканського походження, які прибули на Корсику з Лігурії в XVI столітті[11]. Карло спочатку пішов по стопах свого батька і навчався на юриста в Пізанському університеті, але після отримання значного спадщини від свого батька, він покинув його, перш ніж отримати ступінь, щоб займатися своєю спадщиною і взяти на себе сімейні обов'язки.

Незабаром після цього він одружився на Марії Летиції Рамоліно. Обидва були корсиканського дворянства, і дуже молоді під час їх шлюбу (Карло було сімнадцять, а Летиції тринадцять), але це було типово для їх суспільства в той час[12][9]. Їх шлюб був організований їх сім'ями, що також характерно для їхнього середовища; економічна доцільність була лише одним з декількох чинників, що враховуються при організації матчу, при цьому основні міркування полягали в культурній сумісності в таких питаннях, як мовний діалект, церковні звички, звички до їжі, одяг та інші сімейні традиції. Нова дружина Буонапарте принесла з собою придане в 31 акр землі, включаючи млин і пекарню, яка приносила річний дохід приблизно в 10000 фунтів стерлінгів[12].

Протягом періоду після укладення шлюбу в Аяччо 2 та 7 червня 1764 року працював секретарем і особистим помічником Паскаля Паолі. У нього був син Наполеон, який помер у дитинстві в 1765 році, як і його дочка[13]. Паолі відправив його до Риму для переговорів з Папою Климентом XIII в 1766 році. Він, мабуть, насолоджувався часом у Римі, поки він не був змушений з невідомих причин повернутися до Корсики в 1768 році — хоча він, можливо, мав справу з заміжньою жінкою під час свого перебування, що призвело до його від'їзду[13]. Під час його повернення, Генуезька республіка запропонувала Корсику Людовіку XV в якості платежу за борг. Французи прагнули отримати стратегічно розташований острів для захисту своїх берегів, і Генуя також прагнула відмовитися від контролю, враховуючи їх нездатність протистояти зростаючим рухам за незалежність[13]. Буонапарте був відзначений пристрасною промовою проти французького «вторгнення». Потім пішли політичні потрясіння, коли Франція стала володіти Корсикою, і багато прихильників Паолі були змушені бігти в гори. Були включені Буонапарте і його сім'я, у якої зараз народився Джузеппе, перша дитина, яка пережила в дитинстві[14]. Зрештою сім'я повернулася в місто, де дружина Буонапарте народила третього сина, Наполеона[14].

Незабаром після придбання острова Францією Карло Буонапарте прийняв новий уряд. Він був призначений асесором королівської юрисдикції Аяччо і сусідніх районів 20 вересня 1769 року. Незабаром після цього він став доктором права в Пізанському університеті 27 листопада 1769 року.

У квітні 1770 року Французька адміністрація створила Корсиканський орден дворянства. Він став адвокатом Вищої ради Корсики 11 грудня 1769 року і заступником прокуратором короля Франції в Аяччо в жовтні 1770 року. Карло вже мав титул (Nobile Patrizio di Toscana) з 1769 року за дозволом Архієпархії Пізи через його родовід, і його дворянство було підтверджено 13 вересня 1771 року. Потім у лютому 1771 року він став асесором Королівської юрисдикції Аяччо і заступником Дворянства в Генеральних Штатах Корсики 13 вересня 1771 року і, нарешті, був призначений представником Корсики при дворі Людовика XVI у Версалі в 1778 році[15].

Незважаючи на те, що Буонапарте був удостоєний багатьох титулів, його незадоволеність призвела до того, що він став займатися ризикованим бізнесом. Він пред'явив багато претензій на землю і гроші, але його успіх був обмежений, і він швидко спалив свої фінанси. Його очевидна любов до азартних ігор посилила його фінансові труднощі. Бонапарт відзначив своє становище у своїй бухгалтерській книзі: «У Парижі я отримав 4000 франків від короля і 1000 крон від уряду, але повернувся без пенні».

До 1782 року Буонапарте почав слабшати і страждав від постійного болю. Він відправився в Монпельє, щоб отримати належну медичну допомогу. Нічого не можна було зробити, щоб придушити наслідки того, що вважалося раком шлунка[16], тієї самої хвороби, яка могла вбити його знаменитого сина, Наполеона[17]. Карло Буонапарте помер 24 лютого 1785 року[18] і, через його легковажні витрати, залишив свою дружину і вісім дітей без гроша. Молодший син Карло Буонапарте народився всього за три місяці до своєї смерті.

Карло Буонапарте, Жироде (1805)

1. Наполеоне Бонапарте (нар. і пом. 17 серпня 1765)
2. Марія Анна Бонапарт (3 січня 1767 — 1 січня 1768)
3. Жозеф Бонапарт (7 січня 1768 — 28 липня 1844)
4. Наполеон Бонапарт (15 серпня 1769 — 5 травня 1821)
5. Марія Анна Бонапарт (1770—1770)
6. Марія Анна Бонапарт (14 липня 1771 — 23 листопада 1771)
7. Мертвонароджений син (1773)
8. Люсьєн Бонапарт (21 травня 1775 — 29 червня 1840)
9. Еліза Бонапарт (13 січня 1777 — 7 серпня 1820)
10. Луї Бонапарт (2 вересня 1778 — 25 липня 1844)
11. Поліна Бонапарт (20 жовтня 1780 — 9 червня 1825)
12. Кароліна Бонапарт (24 березня 1782 — 18 травня 1839)
13. Жером Бонапарт (15 листопада 1784 — 24 червня 1860)

• Harvey, R. (2009). The War of Wars: The Epic Struggle Between Britain and France: 1789-1815. Little, Brown Book Group. ISBN 978-1-84901-260-7.
• Herold, J.C. (2002). The Age of Napoleon. A Mariner book. Mariner Books. ISBN 978-0-618-15461-6.
• McLynn, F. (1998). Napoleon: A Biography. Pimlico (Series). Pimlico. ISBN 978-0-7126-6247-5.
• Richardson, H.N.B. (1920). A Dictionary of Napoleon and His Times. Cassell.
• Seward, D. (1986). Napoleon's Family. Weidenfeld and Nicolson. ISBN 978-0-297-78809-6.

• Marek, Miroslav. Bonaparte Genealogy. Genealogy. EU.