Картографія Львова

Перші згадки Львова на картах відносять до XIV століття. Так, на карті майорканський картограф Ангеліно Дульсерт 1335 року Львів позначено як Civita de Leo. Після того Львів з'являється на портолані братів Піццигані 1367 року, Каталанському атласі 1375 року. На портолані Ґабріеля Вальсека 1439 року Львів зображений на території Полонії (Polonia). Вже на початку XVI століття польський картограф Бернар Ваповський та базельський космограф Себастьян Мюнстер зображують місто на височині межиріччя Сяну та Західного Бугу і відносять його до території Русі (Russia). Таке місцеположення Львова наслідували до XVII століття в своїх роботах Ґерард Меркатор, Абрагам Ортеліус, Йодокус Гондіус та інші[2].

З XVII по XVIII століття картографи та інженери частіше використовують запозичений формат дорожніх карт (ітенаріїв), на яких Львів зображений у горизонтальній проєкції на перетині головних шляхів. Що знайшло відображення в роботах військового-інженера картографа Гійома Левассера де Боплана та італійського інженера Джованні Антоніо Рицци Занноні[3].

Від XVII століття відомі перші наближені до картографічних зображень Львова матеріали схематичних планів цілого міста або окремих його ділянок. Відомо, що існували створені плани військових об'єктів — фортець, замкових та міських укріплень. Проте роботи та проєкти таких робіт італійського архітектора Бернардо Морандо 1589 року, Авреліо Пассароті 1607—1614 років, будівничних Павла Римлянина, Войтіха Капноса, Абмрозія Прихильного 1614 року, геометра Вільгельма Апельмана 1615 року, інженера Якуба Боні 1647 року — не збереглись[3].

Найдавніші зображення фортифікацій що збереглися є проєкт інженера Фридерика Ґетканта 1635 року, план французького інженера Деро, «План міста Леополя або Лємберґа» (нім. «Plan von der Stadt Leopold oder Lemberg») та інших[4]. Починаючи з рішення Королівської комісії від 19 червня 1766 року розпочинається формування картографічних планів адміністративного призначення. Перший з них належить королівському присяжному геометру Ігнацію дю Дефіє 1766 року.

Після переходу Галичини 1772 року до складу Австрійської імперії — Львів стає адміністративним центром Королівства Галичини та Володимирії. Після зміни статусу міста починають розробляти урбаністичний підхід щодо розбудови та розвитку міста. Територія Львова тричі підпадає під тріангуляційне знімання території німецькою адміністрацією[5]. У цей час Військовий-географічний інститут у Відні розроблює та впроваджує методики знімання рельєфу. На основі уточненого знімання було створено «План міста Львова з передмістями» (нім. «Plan der Stadt Lemberg sammt ihren Vorstädten») 1829 року. Надалі відбувається розвиток картографічних джерел австрійською школою картографів з XIX до початку XX століття, рівень та методи котрих на початок XX століття відносять до найліпших у Європі[6].

На початку 1920-х років польські інженери використовували напрацювання австрійських інженерів та картографів. Лише 1931 року Військово-географічний інститут у Варшаві встановив нові державні тріангуляційні та нівелірні мережі. 1936 року інженер та присяжний мірничий Едмунд Вільпапір перевів на карту міста результат аерофотознімання. Ця карта стала основою для створення «Генерального плану Львова» радянською владою після включення Львова до складу УРСР[7]. На підставах карти Вільпапіра 1941 року вже німецькі військові геодезичні служби додали виправлення в зображеннях рельєфу, позначили нові тріангуляційні пункти. За період німецької окупації було створено декілька планів міста. Після 1944 року радянська влада повертається до напрацювань власного Генерального плану[8]. У післявоєнні часи топографічні матеріали Львова потрапили під військову цензуру СРСР, для вільного доступу і вжитку дозволялись лише у спотвореному вигляді[9].

Подальший розвиток картографічних робіт у Львові став можливим з набуттям Україною незалежності 1991 року. Цей процес характеризується цифровізацією, інституційним підходом та меншим впливом інженерів до вирахування точності даних й характеристик карт[10]. Підсумковим здобутком дослідження картографії Львова став перший том «Атласу історичних міст України» 2014 року[9]. Він був підготовлений Інститутом археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Науково-дослідним центром «Рятівна археологічна служба» Інституту археології та іншими установами Національної академії наук України відповідно до стандартів публікації та опрацювань серії атласів історичних міст під егідою Міжнародної комісії з історії міст[11].

• Середньовічний Львів

Джерела

• Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Т. 3 : К. — Львів : Літопис, 2010. — ISBN 978-966-7007-99-7.

Монографії

• Атлас історичних українських міст / За наук. ред. Мирона Капраля. — К. : ДНВП «Картографія», 2014. — Т. 1.: Львів. — 95 с. — (Атлас українських історичних міст) — ISBN 978-617-670-430-0.
• Вавричин М. Г., Дашкевич Я. Р., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Середина XVII — друга половина XVIII ст. — К. : ДНВП «Картографія», 2009. — Т. 2. — 224 с. — (Пам'ятки картографії України) — ISBN 978-966-475-444-3.
• Гаврилова Э. С. Карта города Львова и её развитие. — Львов : Львовский Политехнический институт, 1956. — 80 с.
• Петришин Г. П. «Карта фон Міґа» (1779—1782 рр.) як джерело до містознавства Галичини. — Львів, 2006. — Т. 5. — 292 с. — (Праці Українського центру історичного містознавства) — ISBN 978-553-607-9.

Наукові статті

• Вуйцик В. Фортифікатори Львова XV-XVII ст. // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Львів, 1994. — № 2. — С. 18-23.
• Долинська М. Маловідома літографічна карта Львова першої половини XIX ст. // Історичне краєзнавство України. — Львів, 2003. — С. 266-269.
• Іваночко У., Лінда С. Карти і плани Львова як джерело для досліджень просторового розвитку міста у підавстрійський період (1772—1918 рр.) // Історичне картознавство України. — Львів; Київ; Нью-Йорк, 2004. — С. 214–265.
• Ісаєвич Я. Найдавніший історичний опис Львова // Жовтень. — Львів, 1980. — С. 100-108.
• Кришталович У. Перша топографічна карта Галичини Й. Лізґаніна // Боплан і Україна. — Львів, 1998. — С. 146-154.
• Ровенчак І. І. Львів на найдавніших географічних картах // Вісник геодезії та картографії. — К., 2013. — № 2. — С. 45-49.

Цей список належить до вибраних списків української Вікіпедії.