Катеринославський похід

У дні падіння влади гетьмана Скоропадського 8-й гетьманський корпус, відмовившись підкорятися петлюрівцям, зберіг бойову дисципліну і переважною частиною прийняв добровольчу орієнтацію. 23 листопада 1918 р. відбулися збройні зіткнення корпусу з петлюрівськими військами, в результаті яких Катеринослав залишився в руках добровольців. Однак ситуація навколо міста продовжувала залишатися небезпечною для військ, які його обороняли. Керівництво корпусу ухвалило рішення йти на південь, в Крим, на з'єднання з армією Денікіна. В ніч з 27 на 28 листопада 1918 р. загін з частин корпусу виступив з Катеринослава в південному напрямку. Очолили загін командир 8-го гетьманського корпусу генерал-майор Г. М. Васильченко, начальник штабу полковник І. Г. Коновалов, офіцери штабу генерал П. Г. Кислий, Боженко та Вольтіщев.

Добровольчий загін при виступі з Катеринослава мав у своїх рядах понад тисячу осіб. Його основу становили 43-й і 44-й піхотні полки (300—400 осіб), Катеринославська добровольча дружина (близько 250 осіб) на чолі з генерал-майорами Баташевим, Діденко і полковником Долженко, а також 7-й кінний Новоросійський полк, на чолі з полковником Гусєвим (близько 150—170 шабель). Крім того, в складі загону знаходилися бронедивізіон з 4-х машин, артилерія, радіостанція, інженерний взвод і лазарет. Більшу частину учасників походу становили офіцери.

За 34 доби загін з боями пройшов понад 500 верст. Беручи до уваги неможливість пересування по непролазній осінній багнюці, а також у зв'язку з відсутністю пального, частина бронетехніки була підірвана на самому початку походу. З огляду на неможливість руху прямо на Ростов-на-Дону, до місць розташування основних сил Добровольчої армії, через дислокації на шляху проходження махновських і петлюрівських військ, загін вирішив рухатися правим берегом Дніпра в напрямку Перекопа. Прориваючи кільце, загін прийняв бій з петлюрівцями 29 листопада біля німецької колонії Нейенбург. Потім послідували кровопролитні бої з махновцями 10 грудня в районі Мар'їнської та Нововоронцовки й 11 грудня поблизу Дутчина. 13 грудня біля Берславля відбувся великий переможний бій добровольців з формуваннями самопроголошеного «Отамана повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії» Григор'єва Никифора Олександровича (який став тоді на петлюрівську платформу) за оволодіння переправою через Дніпро. У бою був поранений один з керівників Катеринославського походу генерал П. Г. Кислий.

В останніх числах грудня 1918 року Катеринославський загін, очолюваний генералом Васильченко, втративши за час боїв деяку частину особового складу, прибув у Перекоп (місто). На початку січня 1919 року катеринославські добровольці були переправлені в Джанкой, а потім далі, в Сімферополь.

На базі загону, що прийшов з Катеринослава в Крим, командуванням Добровольчої армії була сформована 4-а піхотна дивізія генерала Корвін-Круковського, 34-а артилерійська бригада і Новоросійський кінний полк. Штаб генерала Васильченко Г. М. увійшов до складу штабу Кримсько-Азовської армії генерала Боровського О. О. 6 червня 1920 року для учасників походу був заснований особливий знак відмінності. Катеринославський похід за своїм характером має багато спільного з Дроздовським походом весни 1918 року і Старобільським походом того ж часу.

• Васильченко Гнат Михайлович
• Похід дроздовців із Румунії на Дон
• Збройні сили Півдня Росії

• Лабінський І. Про Катеринославському поході // Росія забута і невідома. Білий рух. Том V. (1918-й рік на Україні).
• Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917—1920). Київ. — Темпора, 2007.
• Сакович Г. Катеринославський похід // Росія забута і невідома. Білий рух. Том V. (1918-й рік на Україні).