Кегичівка
Кеги́чівка — селище міського типу, адміністративний центр Кегичівського району. Кегичівка — невелике містечко у Харківській області, населення близько 6 тисяч мешканців.
| смт Кегичівка | |||
|---|---|---|---|
| |||
| Країна |  Україна | ||
| Область | Харківська область | ||
| Район/міськрада | Красноградський район | ||
| Рада | Кегичівська селищна рада | ||
| Код КАТОТТГ: | |||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1898 р. | ||
| Статус | із 01.07.1957 року | ||
| Площа | 8,15 км² | ||
| Населення | ▼ 5771 (01.01.2021)[1] | ||
| Густота | 802,6 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 64000—007 | ||
| Телефонний код | +380 5755 | ||
| Географічні координати | 49°17′05″ пн. ш. 35°45′35″ сх. д. | ||
| Висота над рівнем моря | 152 м
| ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція: | Кегичівка | ||
| До обл. центру: | |||
| - залізницею: | 135 км | ||
| - автошляхами: | 113 км | ||
| Селищна влада | |||
| Адреса | 64003, Харківська обл., Кегичівський р-н, смт Кегичівка, вул. Волошина, 33 | ||
| Голова селищної ради | Свідрук Анатолій Іванович | ||
| Карта | |||
  Кегичівка | |||
 Кегичівка  Кегичівка | |||
 | |||
|
| |||
Географічне розташування
Селище міського типу Кегичівка розташоване між річками Вошива і Багата. В селищі бере початок річка Багатенька. Через селище проходить залізниця, станція Кегичівка. Поруч проходять автомобільні дороги Т 2110 і Т 2118.
Історія
Саме селище Кегичівка утворилося у другій половині XVIII століття з двох невеликих хуторів — Доброіванівки та Єгорівки. Населяли ці хутори селяни-кріпаки, які належали поміщику-офіцеру Курського полку І. М. Апостолу-Кегичу. Від його прізвища і походить сучасна назва селища.
Подальший розвиток Кегичівки пов'язаний з будівництвом у 1897–1905 роках залізниці Лозова—Красноград, яка на той час будувалася як цукровий шлях із прилеглих цукрозаводів. У цей час Кегичівка стає волосним центром.
1899 року була збудована станція.
У січні 1918 року волосна і земська управи в Кегичівці були розпущені.
З 1923 року смт. Кегичівка — центр району, який із січня 1935 року перебуває у складі Харківської області, а до того часу — у складі Полтавської.
В ході Другої світової війни 7 жовтня 1941 року радянські війська відступили з Кегичівки.
День визволення Кегичівщини 17 вересня 1943 року.
Економіка
Кегичівка відома своєю родючою землею, тут розвинене с/г, в основному це рослинництво, вирощують соняшник, пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Значних досягнень у цій галузі досягла агрокомпанія «Сади України», яка володіє полями навколо містечка. Крім цього, у селищі активно розвивається малий та середній бізнес. Важка промисловість відсутня.
Розвинута харчова промисловість — місцева молочна компанія виготовляє весь асортимент молочної продукції. Крім цього, розвинута хлібопекарська галузь. Останнім часом активно розвивається газовидобувна галузь, відкрито родовище природного газу, яке так і назвали — Кегичівське газоконденсатне родовище. Містечко переважно газифіковане.
Кегичівка має автобусне сполучення з містами Харків, Дніпропетровськ, Полтава, Красноград, Первомайський. У селищі розвинена торгівля.
Освіта і наука
У селищі наявні такі навчальні заклади:
Дім культури
Кегичівська центральна районна бібліотека
Дитячий садок (2)
Кегичівський ліцей;
Професійно-технічне училище.
Релігія
- Свято-Георгіївський храм МП.[2]
Народилися
- Олександр Оленич-Гнененко — перекладач та письменник
Див. також
Примітки
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
- Харьковская епархия Украинской Православной Церкви. www.eparchia.kharkov.ua. Процитовано 25 травня 2019.
Джерела та література
- Р. Ю. Подкур. Кегичівка // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 167. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- О. Г. Терех, В. Г. Тимофєєва. Кегичівка // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.