Київ — Другий Єрусалим

Софійський собор (Київ). Сучасний вигляд.

Софійський собор (Константинополь). Сучасний вигляд.

Золоті ворота (Київ). Сучасний вигляд.

Реконструкція Золотих воріт Константинополя та фортифікаційних споруд початку XX століття.

Золоті ворота (Єрусалим). (1900).

Містична ідея «Київ — Єрусалим» постала з рефлексій над текстами Старого і Нового Заповіту та християнської тези про зміну царств — Єрусалим Юдейский Старого Заповіту замінює Константинополь, столиця грецького царства Нового заповіту, які є втіленням Небесного Єрусалима на Землі[3].

У середньовічній суспільно-релігійній уяві, сформованій на основі Святого Писання та вчення Церкви, древній Єрусалим сприймався як сакральний центр світу. Тому не дивно, що на теренах Русі в церковно-народному середовищі народжується уява про свій край як образ «обітованої землі», «Нового Ізраїлю», а її столицю – Київ, як «Другий Єрусалим». Розробка даної концепції спостерігається уже в Іларіона Русина (XI ст.), де він порівнює князя Володимира з Костянтином Великим і вбачає у новій вірі закономірний акт божественного провидіння («але зробив милість нам Бог, і возсіяло в нас світло розуму»).

Цю ідею розвиває у «Пам’яті і похвалі князеві Володимиру» Яків Мніх словами «Оле чюдо! Яко Другий Єрусалим на землі явися Київ»[4].

Інша пам'ятка давньоруської літератури — «Повість временних літ» обстоює схожі погляди, вкладаючи у вуста апостола Андрія пророчі слова про велич Києва. І прибув він (святий Андрій) до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.

Київ уявляється тогочасному русинові як осередок християнського правопорядку, що протистоїть навколишньому хаосу. Відповідно до християнського містицизму, реальний Град Божий на землі — це образ, ікона Вічного небесного граду. Тому і Володимир Великий, і Ярослав Мудрий у розбудові Києва втілювали райський ідеал у земних формах[5]. Саме тому у Києві будується собор Святої Софії, оборонні споруди з Золотими воротами та інші споруди, натхненні спорудами Константинополя-Цареграда, які в свою чергу відтворювали споруди Єрусалима Юдейського. Передбачалось, що в кінці часів Ісус Христос ввійде у Київ через Золоті ворота, як він входив у Єрусалим і благословить Землю руську.[6].

Віра в сакральність Києва простежується і в польського хроніста Галла Аноніма, де він наводить легенду про меч Щербець польського короля Болеслава, який став магічним, коли Болестав общербив його о Золоті ворота[7]. В політико-ідеологічних уявленнях Русі-України Золоті ворота Києва розглядались як брама до царства[8].

Віра в Київ як «Другий Єрусалим», «священну столицю усіх руських земель», «старейшинствующий во градєх» зберігалася навіть в часи занепаду Київської Русі та її поневолення монголо-татарськими завойовниками. «Розорення Києва, – пише проф. В.Ричка, – було осмислене давньоруськими книжниками як Боже покарання, що здійснилось над стольним градом Русі так само, як колись над Єрусалимом». Проте, зауважує вчений, «незважаючи на державну деструкцію Київської Русі й цезуру монгольського завоювання, її стольний град залишався найвизначнішим осередком політичного й духовного життя… В суспільній свідомості Київ залишався не тільки основним політичним і культурним центром, а й центром сакральним, осередком християнського благочестя… Не буде перебільшенням сказати, що у другій половині ХІІІ-ХІV ст. зберігалася конфесійна єдність всієї території Київської Русі, що живила у масовій свідомості уявлення про неї як про єдине етноконфесійне й політичне утворення»[9][10].

Сакралізований погляд на Київ тривалий час зберігався навіть у Московському князівстві. У ХVІ ст. з під пера московських церковних книжників виринає теза про «преславный градъ Москву яко вторый Киевъ»[11], яку згодом заміняє концепція «Москва — Третій Рим».

«Другого дихання» концепція «Київ — Другий Єрусалим» на теренах України-Руси набуває за часів т.зв. «києворуського ренесансу»: відновлення Єрусалимським патріархом Теофаном у Києві в 1620 р. православної ієрархії[12] та у тогочасній релігійній полеміці.

Єрусалимський патріарх поблагословив тоді гетьмана Петра Сагайдачного та українське козацтво на оборону прабатьківської православної віри, передавши їм благословіння від самого Гробу Господнього. Тоді ж патріарх Теофан у своєму окружному посланні за серпень 1620 р. закликав український православний народ і козацтво: «да не отступить ваша пам'ять от святого града Ієрусалима!».

Навернення до києворуської «єрусалимської» спадщини спочатку відбувається в інтелектуальному колі острозьких православних традиціоналістів (Іов Княгиницький, Іван Вишенський, Йов Залізо, Василій Суразький, Дем'ян Наливайко, Єлисей Плетенецький, Ісая Копинський та інші).

Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Йов Борецький свою кафедру прямо називає «новим руським Єрусалимом». У своєму окружному посланні від 15 грудня 1621 року митрополит Йов закликав всіх вірних знову звертатися: «…до богоспасаємого града Києва, другого руського Єрусалиму»[13].

У цьому ж ключі слід розуміти і постанову Київського Православного Собору 1621 року про те, що «святий Андрій Апостол є перший Архієпископ Константинопольський, патріарх вселенський та Руський Апостол, і на Київських Горах ноги його стояли, і Русь очі його бачили, а уста благословили, і насіння віри він у нас насадив», а тому «воістину, Русь нічим не менша від інших східних народів». Цими словами Собор під головуванням митр. Йова (Борецького) стверджував «апостольство Києва, його статус “богохранимого” і богообраного міста» [14].

Коли Богдан Хмельницький 1648 р. в'їжджав у Київ, то патріарх Єрусалимський Паісій, який спеціально прибув до Києва, посвятив Богдана на «государя і гетьмана Руського», оголосивши його «князем Русі» та «новим Мойсеєм», «визволителем руського народу, новим Констянтином-фундатором»[13], проводячи паралель з Константином Великим, що розбудував Константинополь і Єрусалим.

Про Київ, як містичний Богообранний Град пізніше пише Петро Могила та постмогилянці. Концепція «Київ — Другий Єрусалим» затрималась у вжитку аж до Феофана Прокоповича[15].

Основні ідеї концепції викладені, як конспект статті Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки)[16]

• Києвоцентризм перебігу історії.
• Закріплення за Києвом статусу — Другого (руського) Єрусалима, що Божим промислом, як і Єрусалим Юдейський, за «терпіння» вистояв серед іновірців.
• Долю Руси-України, згідно з Божим приреченням, вручено Руській (староукраїнській) православній церкві.
• Заяви щодо богообраності руського (православного) народу, якому дано пізнати таємниці Царства Божого в кінці віків.
• Проголошення переваги старої руської (православної) віри над латинською (католицизмом).
• Доведення тяглості та безперервності історії між руською старовиною і новими часами (VII ст.) в тогочасний спосіб (через генеалогію): від Володимира Великого до короля Данила Романовича, а через нього до князів Острозьких і молодшої гілки — Заславських.
• Обстоюється ідея добровільного входження Русі до Великого князівства Литовського і Корони Польської.
• Проголошення православної шляхти оборонцями руського православ'я.

Навіть у XIX ст., коли землі України-Руси входили до Російської імперії Київ був чи не найбільшим центром паломництва в Російській імперії[17], залишаючись у свідомості вірян Божим Градом.

• Небесний Єрусалим
• Царство Боже
• Москва — Третій Рим
• Ідеологема

• «Другого Єрусалима» концепція // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• В. Ричка. Київ — «Другий Єрусалим» // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.326 ISBN 978-966-611-818-2
• Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002.
• Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у київській пропаґанді 1620-1640-x років // Меdiaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. — Т. 4. — К., 1995
• Шумило С.В. Ідея Києва як «другого Єрусалима» //Високий Вал, 12.04.2001
• Митрофан (Божко), ієром. Гравюра «Богоявлення» кінця XVII ст. як іконографічна пам’ятка ідеї «Київ – Новий Єрусалим» в козацьку добу // Труди Київської Духовної Академії. — №34. — К.: Київська духовна академія і семінарія, 2021. — С.241–252.

• Другого Єрусалиму концепція // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Блаженніший Митрополит Володимир. ПАМ'ЯТЬ ПРО НОВИЙ ЄРУСАЛИМ: КИЇВСЬКА ТРАДИЦІЯ (Слово про Київ на відкритті IX Міжнародних Успенських Читань «Пам'ять і надія: горизонти та шляхи усвідомлення»)
• Епископ Переяслав-Хмельницкий Александр (Драбинко). Киев — Новый Иерусалим. К очеркам о киевской градософии. (Доклад на IX Международных Успенских Чтениях «Память и надежда: горизонты осмысления и пути осознания», Киево-Печерская Лавра, 27.09.2009)
• Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005.