Кобижча

Коби́жча — село Бобровицького району Чернігівської області на річці Бурчак (Кобижчі). Село розташоване на відстані приблизно 100 км від Києва в бік Ніжина. У межах села розташовано 3 залізничні станції — з.п. Космічна, Кобижча та Попудренка. Село одне з найбільших в Україні, простягнулось на 8 км уздовж старого річища р. Кобижча.

село Кобижча
Герб
Станція Кобижчі
Станція Кобижчі
Країна  Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Бобровицький район
Рада Бобровицька
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1100
Населення ▼ 3440 (01.01.2019)[1]
Площа 15,317 км²
Густота населення 224,59 осіб/км²
Поштовий індекс 17411
Географічні дані
Географічні координати 50°50′08″ пн. ш. 31°30′33″ сх. д.
Найближча залізнична станція Попудренко, Кобижчі
Місцева влада
Адреса ради 17411, с. Кобижча вул. Незалежності, 8
Карта
Кобижча
Кобижча
Мапа

 Кобижча у Вікісховищі

Назва

Назву села Kobicz можна зустріти на «Загальній карті України» середини 17 століття французького картографа Боплана .

У історико-статистичному описі Чернігівської єпархії, том. 5 видання 1873 року сказано: «Коб» — староукраїнське слово, означає чаклунство, Кобнік — чаклун, Кобижча — сильне чаклунство і житло чаклунів. Можливо, жителі села Кобижчі були схильні до чаклунства, звідки й походить назва села.

Також зустрічалася назва Кобызча. За В. Б. Антоновичем, слово «кобиз» або «кобуз» татарською означає музичний інструмент, запозичений потім козаками під ім'ям кобзи.[2]

Серед жителів села поширена легенда, що нібито назва села походить від фрази вимовленої Катериною ІІ — кабы щи, тобто якби то б щі, яка проїжджала даною місцевістю. Проте дана назва фіксується набагато раніше, тоді як цариця жила у XVIII столітті.

Природа

Історія

Село засноване у 1100 році, але прямого зв'язку з теперішнім не має. В 1239 році село постраждало у війні з Золотою Ордою.

Знову засновано у часи Яреми Вишневецького. Пережило міжусобні війни у 1638-40-х роках. 1646 належало єдиному православному сенатору Сейму Польщі каштеляну (воєводі) Чернігова та Києва Адаму Киселю (1600—1653 рр.). Усе життя він намагався поєднати в братському союзі народи України та Польщі. На згадку про цей період частина села називається в народі Каштелянівкою. На місці, де зараз клуб, був «замок» Кисіля. Там ще проглядаються оборонні обвалування.

З початком Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького утворюється Кобижчанська (Кобизька) сотня Ніжинського полку — із центром у селі.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Кабызжа. У книзі поіменно перераховано 120 чоловіків та вдів. У господарствах загалом було 176 волів та 79 коней.[3][4]

1687 року гетьман Іван Мазепа передав Кобизьку сотню до складу Київського полку[5].

Під час Генерального слідства Київського полку в містечку Кобижчі 54 двори належали до Кобизької ратуші[6]. Сотником був Семен Мандрика.

Після ліквідації полково-сотенного устрою замість Кобизької сотні було утворено Кобизьку волость у складі Козелецького повіту.

У «Списку населених місць Російської імперії» за 1859 рік вказано, що у волосному казач. и вл. містечку Кобижча (Кобыжча) при рч. Кобыжчѣ мешкало 7826 осіб на 1475 дворів (3985 чоловіків та 3841 жінка). Згадувались 1 церква та каплиця, 3 винокурні, сільське училище, базари. У містечку протягом року відбувалося 3 ярмарки[7]. На той момент діяло чотири «старі» церкви: Покрови Пресвятої Богородиці (побудована в 1796 р.), Різдва Христового (1733 р.), Успіння Богородиці на Савинцях (1700 р.) і Троїцька (1801 р.).

Під час скасування кріпосного права 1861 року значна частина землі поміщиків пішла на відкуп кріпосним та козакам (здебільшого — державним селянам).

Влітку 1893 року в село було привезено два ткацькі верстати-літаки для початку промислового ткацького виробництва.[8] До того часу 92 ткача виготовляли лише грубі та вузькі полотна.

За переписом 1897 року в містечку мешкала 10881 людина, серед них — 5330 чоловіків та 5551 жінка. Православними себе назвали 10469[9].

1896 — збудована лікарня-амбулаторія на 15 ліжок, 1915 р.- нова залізнична станція. В 1914 році була зведена й прийняла учнів нова середня двоповерхова школа № 1 у центрі села.

1899 року в містечку було 2 земських училища, велика церковно-приходська школа та 2 школи грамоти.[10]

Завдяки Столипінській реформі (1906), яка зобов'язала общину виділяти землю в масиві для окремих господарів, навкруги села виникло багато хуторів (особливо на південь від містечка, за залізницею). Потім, уже за радянської влади, з боку Симанівки посадили ліс, а людей переселили в село, ближче до колгоспів. В тому лісі ще й досі можна зустріти фруктові дерева чи садові квіти.

1917 року село стає частиною Української Народної Республіки. Під час інтервенції в Україну російських військ, взимку 1919 під селом точилися бої між більшовицькими загонами Троцького й військами генерала Денікіна. Остаточна окупація Кобижчі відбулася 1919 року і тривала з перервою на кілька років до 1991.

У 1923 році в Кобижчі були 3 школи, лікнеп, бібліотека, сільбуд (селянський будинок), телефон та поштово-телеграфна контора. Населення Кобижчі налічувало 11960 осіб на 3108 господарств. Кобижча була центром Кобизького (Кобижчанського) району Ніжинської округи (1923—1930).[11]

У 1926 році згідно з переписом населення Кобижчі налічувало 12093 особи.[12]

До 1928 Кобижча була містечком.

Голодомор

Містечко постраждало в наслідок геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СРСР. Резонансною в історії села стала трагедія родини Дитин, у якій комуністи замучили голодом четверо малолітніх дітей — від трьох до восьми років. Менш відомою є також трагедія сім'ї настоятеля Свято-Успенського храму отця Олександра (Колесника), який після загибелі своєї дружини (матушки) і трьох старших дітей, змушений був покинути паству, священницьку службу і рятувати мешних дітей, виїхавши в Яготин. Неповний список убитих голодом мешканців села (23 особи) міститься у Національній книзі пам'яті жертв голодомору в Україні 1932—1933 років.

Транспорт

Біля села розташовано 2 залізничні станції приміського сполучення — імені Попудренка та Кобижча, що дає змогу місцевим жителям швидко дістатись до Києва, Ніжина, Броварів і т. д. Крім цього у Кобижчі є 2 автобусних маршрути — перший — від станції Попудренко до Майдану (повна вартість проїзду 10 грн.), другий — від станції Кобижчі до колишньої школи № 2 (повна вартість проїзду 10 грн.).

Релігія

27 вересня 2012 в селі згоріла дерев'яна церква 1875 року побудови (Свято-Успенський храм Української православної церкви Московського патріархату).[13] 6 червня 2015 року Високопреосвященніший Архієпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней освятив відбудовану на благодійні кошти громадян церкву. Храм став цегляним, але зберіг обриси попередника.[14]

Відомі люди
  • Гурнак Людмила Миколаївна (1940) — український промисловець, заслужений працівник промисловості України. В Кобижчі проживала з батьками в 1943—1964.
  • Книш Іван Тарасович — український радянський онколог, доктор медичних наук.
  • Шпиг Федір Іванович — (1956, Кобижча) — український банкір, політик громадський діяч, депутат Верховної Ради України.
  • Андрій Леонтійович Динник (06.03.1920—30.03.1987) — поет, працював конструктором на одному з київських заводів, начальником лабораторії, старшим інженером у Київському радіоцентрі (м. Бровари). Автор збірок сатири та гумору «Підслухана розмова», «Ридикюль і Торбина», «Всім по заслузі», «Проста арифметика», «Кропива», «Веселеньки були», «Складна ситуація» та інших. Член Спілки письменників з 1963 р.

Декомунізація

У відповідності до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» голова Чернігівської облдержадміністрації Валерій Куліч підписав розпорядження[15] згідно якого вулиці селища були перейменовані:

вул. Червона — вул. Павла Тичини

вул. Чапаєва — вул. Івана Мазепи

вул. Ф.Енгельса — вул. Козацька

вул. Колгоспна - вул. Молодіжна

вул. Котовського — вул. Якова Рощепія

вул. Фадєєва — вул. Дараганівська

вул. Піонерська — вул. Галини Кузьменко

пров. Піонерський — пров. Галини Кузьменко

Культура

На території Кобижчі розташовані кургани 2 000 до н. є.[16]

Пам'ятники
Назва Рік встановлення Розташування Фото Короткі відомості
Тарасу Шевченку
 1972
Біля школи № 1На пам'ятнику знаходиться
частково пошкоджений напис:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Т.Г.ШЕВЧЕНКО
Червоним партизанам,
пам'ятник-поховання		Біля сільського будинку культуриВиконаний у формі піраміди, біля самого
пам'ятника розміщено могили
партизанів-більшовиків
В. І. ЛенінуБіля сільської ради
в центрі села		Знесений сільськими активістами у 2014 році
Борцям за радянську владу та воїнам ВВВМонумент присвячений всім, хто боровся
за радянську владу під час Громадянської війни та ВВВ
Невідомому солдату і полеглим визволителям КобижчіБіля пам'ятника розміщені могили загиблих
солдатів та офіцерів Червоної Армії, які вибили гітлерівців з Кобижчі.

Галерея
  • Магазин "Світлана"
  • Сільрада
  • Пошта
  • Покинута будівля
  • Успенська церква (в 2002 році, згоріла у 2012)
  • Відділення Ощадбанку № 10024/0139
  • Кобижчанська лікарська амбулаторія

Див. також

Примітки
  1. ПАСПОРТ територіальної громади Бобровицької міської ради.
  2. Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. — К.: Либідь, 1995. — с. 164. http://litopys.org.ua/anton/ant09.htm
  3. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 222-225.
  4. http://www.kobizhcha.com/index.php?option=com_content&view=article&id=13&Itemid=67
  5. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 152. http://www.history.org.ua/?litera&id=7087
  6. Н. П. Василенко. Генеральное слѣдствіе о маетностяхъ Кіевскаго полка 1729—1731 гг. // Чтенія въ Историческомъ обществѣ Нестора-лѣтописца, 1893, книга VII, отд. 3, с. 37. https://archive.is/20130417212847/ksm-m.ucoz.ru/load/zhurnaly_i_sborniki/chtenija_v_istoricheskom_obshhestve_nestora_letopisca/chtenija_v_istoricheskom_obshhestve_nestora_letopisca_kniga_7/45-1-0-798
  7. Списки населённых мест Российской Империи. XLVIII. Черниговская губерния, 1866, с. 62.
  8. Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1894 год. — C. 77-78. http://www.knigafund.ru/books/81181 Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.
  9. Населенныя мѣста Россійской Имперіи въ 500 и болѣе жителей. 1905. — с. 263.
  10. Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1899 год. Очередная сессия — C. 11. http://www.knigafund.ru/books/81184%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D
  11. Список населенных мест Черниговской губернии. 1924 год / Центральное статистическое управление; Черниговское губернское статистическое бюро. — Чернигов: Гостиполитография, 1924. — c. 42-43.
  12. Всесоюзная перепись населения 1926 года. — Том ХІІ: Украинская Социалистическая Советская Республика. Правобережный подрайон. Левобережный подрайон: народность, родной язык, возраст, грамотность / Центральное статистическое управление СССР, Отдел переписи. — М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928. — с. 477.
  13. Сніжана Божок, Ущент згоріла церква 19 століття. / Газета «Чернігівщина» № 41 (369) від 11.10.12
  14. Архієпископ Іриней освятив новозбудовану церкву
  15. http://oda.cg.gov.ua/index.php?id=190236&tp=0
  16. Джерело?

Література

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.