Коваль Юрій Андрійович

Юрій Коваль народився в Новомиргороді. 1960 року вступив на факультет журналістики Львівського університету, випускником якого став у 1965-му. Був літпрацівником новомиргородської районної газети «Ленінець» (нині «Новомиргородщина») (нині «Новомиргородщина»), а з 1966-го й досі працює в редакції львівського журналу «Дзвін». У 1966–1973 роках працював завідувачем відділу поезії, а водночас вів рубрики «Пошук», «Мистецька палітра» та розділ гумору й сатири[1], з 1973-го був відповідальним секретарем. У 2014-му обійняв посаду головного редактора «Дзвону». 1970 року став членом Національної спілки письменників України.

Одружений з Ярославою Коваль (* 1946). У подружжя дві дочки — перекладачка Дзвінка Коваль-Гнатів (* 1967) і журналістка Ярина Коваль (* 1971).

Юрій Коваль дебютував у 1957-му байкою «Груша». 1962 року надрукувався в колективному збірнику «Весняне зілля», у передмові до якого Максим Рильський написав: «Проза, вміщена в збірнику, позначена в основному тими рисами, що й поезія молодих авторів: щирістю, якістю думок та почуттів і ясністю їх вислову, любов’ю до людини, до життя. Бачимо в ній ніжні й теплі зарисовки живого життя в образках Юрія Коваля…». У збірці оповідань і новел «Віднайдена фея» (К., 1965), «Зелена Україна» (Л., 1966), «Гармонія» (К., 1969) переважають мотиви людяності, дружби, кохання, неповторності дитячого світу. Автор тяжіє до психологічно окреслених характерів; його творчій манері притаманні лаконізм, асоціації, задушевність, ніжність, ліризм. Роман «І ріки впадуть у море» (окремі розділи надруковано у журналі «Дзвін», 2007, ч. 1) присвячений Львову.

Автор краєзнавчих нарисів «Львів» (Л., 1975), «Аптека-музей у Львові» (Л., 1976), документальної повісті «Село, а над ним – лелеки» (К., 1979), книжок «Цей лагідний, лагідний світ…», «Одвічна клятва: Прозо-поема» (обидві – Л., 2011).

Окремі новели К. перекладено французькою («І люди помиляються», опубліковано у книжці «La nouvelle vaque litteraire en Ukraine» / «Нова літературна хвиля на Україні», Париж, 1967; переклад М. Маслової), чеською («Сон», вміщено у журналі «Mladý svet», 1964, ч. 34; переклад О. Єлінека), угорською, російською, хакаською, латиською та молдавською мовами.

• «Львів» (Л., 1975), нариси
• «Аптека-музей у Львові». - Львів: Каменяр, 1976. - 46 с., ілюстрований нарис
• «Село, а над ним – лелеки». - К., 1979, документальна повість
• «Цей лагідний, лагідний світ…». – Львів: Апріорі, 2011. – 575 с.
• «Одвічна клятва: Прозо-поема». – Львів: Апріорі, 2011

• Рильський М. Весняне зілля. «Привезено зілля з трьох гір на весілля». / В кн.: Щасливої дороги! Твори молодих авторів Радянської України. К., 1962
• Бічуя Н. Феї ще треба шукати. «Жовтень», 1966, № 9
• Сеник Л. Досвід і досліди молодої прози / «Літературна Україна», 03.04.1970
• Околітенко Н. Довге відлуння вчорашнього дня / «Вітчизна», 1986. № 9
• Содомора А. І викувати світ у слові / «Дзвін», 2002, № 1
• Горак Р. Гармонія Юрія Коваля / «Літературна Україна», 14.02.2002
• Степовичка Л. Проза як втіха посеред незатишного буття. До нової книги прози Юрія Коваля./ "Січеслав", 2011, №4(30)
• Різник Л. Дорога стелилась тонко-тонко. Письменникові Юрію Ковалю - 70! / «Дзвін», 2012, № 1
• Шкраб'юк П. Серед книг і людей. Мандри з поетичними зупинками і прозовими відступами: [про творчість Ю. Коваля, М. Жураківського, П. Мельника, В. Лесіва, В. Титова, І. Колодія, М. Дубаса, К. Мордатенка] / «Дзвін», 2013, № 4
• Палинський В. Чи цей світ лагідний?: [про творчість Ю. Коваля] / «Слово і час», 2013, № 6

• Грамота Президії Верховної Ради УРСР
• 2012 - Обласна премія в галузі культури імені Богдана Лепкого (номінація «Проза») – за книжку «Цей лагідний-лагідний світ» [2]

• Коваль Юрій Андрійович // Енциклопедія сучасної України

• Надія Пастернак. «Редактор «Дзвону»: У нас демократія, яку не так зрозуміли». Сайт «Вголос», 03.09.2014. Прочитано 29.01.2017
• Данило Кононеко. «Майстер новели». Сайт газети «Кримська світлиця», 08.03.2013. Прочитано 29.01.2017