Колумбія (річка)

Річка бере початок в канадській провінції Британська Колумбія, в Скелястих горах, в місці, відомому як Долина тисячі піків. Вона витікає з озера Колумбія на висоті 820 м над рівнем моря. Долина тисячі піків є широкою та довгою льодовиковою долиною, що розділяє Канадські Скелясті гори і гори Колумбія. Свої перші 320 км річка тече в північно-західному напрямку Долиною тисячі піків, прямуючи спершу через озеро Вендермір, а потім через озеро Кінбаскет. Огинаючи північний край гірського хребта Селкірк, річка стрімко повертає на південь і тече далі через регіон, відомий як Біґ-Бенд, проходячи через озера Ревелсток і Аррова. Нижче озера Аррова річка протікає повз місто Каслгар, розташованого в місці впадіння в Колумбію великої лівої притоки Кутеней. Інша значна притока, річка Понд-Орей, впадає в Колумбію приблизно в 3 км на північ від кордону США[3].

Далі річка продовжує текти в південному напрямку, протікаючи через східну частину штату Вашингтон, а при впадінні в неї притоки Спокан — повертає на захід. Незабаром після цього, при впадінні в Колумбію правої притоки Оканоган, річка знову повертає на південь, а при впадінні річки Уенатчі — повертає на південний схід. При злитті зі своєю найбільшою притокою, річкою Снейк, річка Колумбія різко повертає на захід і далі протягом 497 км утворює кордон між штатами Вашингтон і Орегон, аж до впадіння в Тихий океан[4].

Сточище річки — більше 670 тисяч км²[5]. і включає майже всю територію штату Айдахо, значну частину території штатів Вашингтон і Орегон, а також канадської провінції Британська Колумбія, крім того в нього входить невелика частина штатів Монтана, Вайомінг, Юта і Невада. Сточище річки можна порівняти з територією такої держави як Франція. Приблизно 1200 км течії Колумбії і майже 85 % від її сточища знаходиться в межах США[6]. Це дванадцята найдовша річка США і шоста річка в країні за площею басейну[5]. У Канаді, де Колумбія тече на протязі 801 км і має сточище 103 000 км², вона займає 23-тє місце в країні за довжиною і 13-те місце — за сточищем[7][8] .Велика частина басейну Колумбії знаходиться між Скелястими горами на сході і Каскадними горами — на заході. На території водозбору знаходиться американський національний парк Гранд-Тітон і частини парків Єллоустон, Глейшер, Маунт-Рейнір і Норт-Каскейдс, а також канадські національні парки Кутеней, Йохо , Глейшер і Маунт-Ревелсток.

За даними на 2000 рік у басейні Колумбії проживає близько 6 мільйонів чоловік, з них близько 2,4 млн осіб — в Орегоні; 1,7 млн ​​людей — у Вашингтоні; 1 млн осіб — в Айдахо; 0,5 млн — В Британській Колумбії. Висота території змінюється від рівня моря в гирлі річки до 4392 м над рівнем моря (гора Рейнір). Досить різноманітним рельєфом обумовлені і сильні відмінності в кліматі регіону. Для висотних гірських районів характерні холодна зима і коротке прохолодне літо. Внутрішні райони характеризуються також значними температурними амплітудами і сильними посухами. Середній річний рівень опадів змінюється від більш 2500 мм в Каскадних горах, до менш ніж 200 мм в деяких внутрішніх районах. При цьому велика частина території басейну отримує менше 300 мм опадів на рік[9].

Сточище Колумбії межує з безліччю інших водозборів Північної Америки. На сході, Американським континентальним вододілом проходить кордон з басейном Міссурі — Міссісіпі, що несе свої води до Мексиканської затоки Атлантичного океану. На північному сході басейн Колумбії межує з водозбором річки Саскачеван -озера Вінніпег — річки Нельсон, що впадають в Гудзонову затоку Північного Льодовитого океану. Водозбори Північного Льодовитого, Тихого і Атлантичного океанів сходяться в одній точці-в вершині гори Трипл-Дівайд-Пік, розташованої в штаті Монтана[10][11].. На півночі басейн Колумбії межує з басейном річок Атабаска — Невільнича — Маккензі, несуть свої води в Північний Льодовитий океан, а на північному заході — з водозбором річки Фрейзер, що впадає в Тихий океан. На південному сході Колумбія межує з водозбором Уїнд-Рівер- Колорадо, що впадає в Каліфорнійський затоку Тихого океану. Басейни Колумбії, Колорадо і Міссурі зустрічаються в районі гірського хребта Уїнд-Рівер, в штаті Вайомінг[12].. На півдні водозбір Колумбії має кордон з величезною безстічної областю, відомої як Великий Басейн[10], а на південному заході — з кількома невеликими водозборами, найзначніший з яких — річка Кламат[10].

Колумбія приймає понад 60 значних приток, найбільшими з яких є Снейк, Вілламетт, Кутен і Пенда-Орейл. Кожна з цих чотирьох річок має середню витрату води більше 570 м³/с і площу басейну понад 52 000 км². Найбільша притока — річка Снейк. У місці злиття річок довжина Снейка перевершує довжину Колумбії, крім того, площа басейну Снейка в цьому місці також більше території басейну самої Колумбії

Колумбія має середню витрату води близько 7500 м³/с[5],, що робить її четвертою річкою США за цим показником і найбільшою північноамериканською річкою за об'ємом стоку, що впадає в Тихий океан[37]. Середня витрата в води в місці перетину річкою кордону між Канадою і США становить 2800 м³/с[38] при площі басейну вище цього місця близько 103 000 км² (15 % від усього водозбору Колумбії). Найвища витрата води була зафіксована в місті Те-Далс в червні 1894, ще до перекриття річки дамбами, і склало близько 35 тисяч м³/с[39]. Найнижча витрата води була зафіксована в тому ж місті 16 квітня 1968 під час перекриття Колумбії греблею Джон-Дей в 45 км вище за течією і склала всього 340 м³/с[39]. Те-Далс знаходиться в 310 км від гирла Колумбії; площа водозбору вище цього місця становить близько 610 тисяч км² (91 % від усього басейну річки)[39].

Унаслідок рифтогенезу і спредингу, відбулася руйнація Пангеї — Північна Америка відокремилася від Європи і Африки, і почала рух в бік океану Панталасса, в цей час не існувало сьогоденного Тихоокеанського Північно-Західного узбережжя. Під час руху Північної Америки на захід відбулась субдукція плити Фараллон під західну окраїну Північної Америки. В результаті акреції були створені острівні дуги, що по зіткненню з Північною Америкою пізніше увійшли до складу Тихоокеанського Північно-Західного узбережжя між 150 і 90 мільйонів років тому.[40].

Але басейн річки Колумбія залишався під водою великого внутрішнього моря аж до підняття, що відбувалося 40-60 млн років тому[41]. Приблизно 20-40 млн років тому, в епоху еоцену і міоцену, значні вулканічні виверження часто змінювали рельєф регіону[42]. Виносячи осад, утворений за рахунок ерозії і вивержень, річка вибудовує дельту на схід від Берегового хребта, поблизу сучасного містечка Вернонія в північно-західному Орегоні[43]. У період близько 17-6 млн років тому величезний вилив базальтових лав покриває плато річки Колумбія, направляючи нижню течію річки в його сьогоденному напрямку[44]. Каскадні гори починають формуватися в ранньому плейстоцені (2 млн — 700 тис. років тому). Прориваючись через хребет, що здійнявся Колумбія формує каньйон[42].

Наприкінці останнього льодовикового періоду басейн Колумбії зазнав удари одних з найкатастрофічніших повеней у світі. Періодичні прориви крижаної греблі озера Міссула, яке розташовувалося в західній Монтані, викликали повені на рівнинах сучасних штатів Вашингтон і Орегон[45]. Точна кількість повеней невідомо, але геологи налічують як мінімум 40[46]. Повені відбувалися приблизно 17 — 11 Кілороків до Р. Х.. Міссулські повені сформували місцевість Ченнелд Скебленд, що представляє собою складну мережу каньйонооподібних каналів, які часто мають безліч русел і глибоко вгризаються в базальти, що лежать в основі всього регіону. Над скеблендом височіють пласковерхі пагорби зі значним шаром ґрунту[44][47].

В останні кілька тисяч років на північному схилі каньйону річки Колумбія зійшло безліч зсувів. Величезна кількість грязьового матеріалу змивалося на південь від Столової гори і піку Грінліф в ущелину поблизу того місця, де сьогодні знаходиться гребля Бонневіль. Останній і найзначніший зсув також носить назву Бонневіль; він сформував масивну природну земляну греблю, яка охоплювала 5,6 км течії річки[48][49]. Існує широкий спектр оцінок з приводу часу утворення дамби (від 1060 до 1760 по Р. Х.), Що, ймовірно, пояснюється тим, що вона була сформована більш ніж одним зсувом[49]. Пізніші оцінки пов'язують дамбу із землетрусом 1700. Невідомо також і той час, потрібний річці на подолання цього бар'єру. Оцінки коливаються від декількох місяців до декількох років[50]. Велика частина матеріалу залишилася на місці після прориву дамби, змістивши русло річки приблизно на 2,4 км на південь від первісного течії і сформувавши пороги[51]. В результаті будівництва греблі Бонневіль в 1938 році були затоплені пороги, а також залишки дерев, які могли бути використані для уточнення дати зсуву[51][52]

Кольорові позначення приналежності гребель:

   Уряд США

   Комунальні організації

   Уряди штатів і округів

   Приватні

У 1902 році для того, щоб допомогти економічному розвитку посушливого заходу було створено Комітет меліорації США[77]. Одним з основних проєктів, початих ним, було будівництво дамби Гранд-Кулі, що забезпечувало зрошення території 2400 км² (600 тис. акрів) в центральній частині штату Вашингтон[78]. З початком Другої світової війни основною метою будівництва дамб стало виробництво електроенергії. До питань іригації повернулися після закінчення війни.

Розвиток річки бере початок з Договору про прикордонні води між США і Канадою (1909). Конгрес США прийняв Закон про річки і бухти (1925), направивши інженерний корпус сухопутних військ і федеральну енергетичну комісію вивчити питання про розвиток річок країни. Це спонукало різні агентства провести фінансові аналізи по частині розвитку гідроенергетики.

Наприкінці 1920-х років політичні сили північного заходу країни в цілому підтримували будівництво приватних гідротехнічних споруд на річці Колумбія. Але, перемога (1930) кандидата у депутати Джорджа Джозефа, а потім і його партнера — Джуліуса Мейера продемонструвала сильну громадську підтримку на користь державної власності гребель[79] У 1933 році президент країни Франклін Рузвельт підписав закон, що дозволив будувати дамби Бонневиль і Гранд-Кулі як громадські роботи.

У 1948 році сильні повені відзначалися майже на всій території басейну Колумбії. Вони зруйнували Ванпорт, друге за величиною місто в Орегоні, а також принесли серйозної шкоди землям на півночі аж до містечка Трейт, Британська Колумбія[80].

Конгрес США прийняв Закон про боротьбу з повенями (1950), спрямований на федеральні розробки з будівництва додаткових гребель і знаходження інших шляхів по боротьбі з повенями. В той же час, місцеві громади почали ставитися обережніше до федеральних проєктів в галузі гідроенергетики і прагнули до місцевого управління новими розробками. Відділ з управління комунальними послугами в окрузі Грант, Вашингтон, зрештою почав будівництво дамби на порогах Прайест[81]. У 1960-ті роки США і Канада підписали Договір про річку Колумбія, положення якого фокусувалися на забезпеченні контролю над повенями і максимізації виробництва електроенергії в нижній течії річки[82]. Канада погоджувалася з будівництвом дамб і створенням водосховищ, а США — з постачанням електроенергії до Канади. Канадські зобов'язання вилилися в спорудження трьох дамб (2 на Колумбії і 1 на річці Дункан), остання з яких був завершена в 1973 році[83].

На середину 2010-х безпосередньо на річці Колумбія є 14 гребель (3 в Канаді і 11 в США). Чотири дамби на Колумбії і чотири нижніх дамби на річці Снейк мають системи шлюзів, що дозволяє судам проходити від Тихого океану аж до Льюїстон, штат Айдахо. Всього ж річкова система має більше 400 гребель, як для виробництва електроенергії, так і для іригації[6]. Греблі відповідають також цілому ряду інших потреб, у тому числі регулювання течії і поліпшенню умов судноплавства.

Найбільші дамби управляються урядом країни (деякі — інженерним корпусом сухопутних військ, а деякі — комітетом меліорації), в той же час, менш значні греблі управляються відділами з управління комунальними послугами та приватними енергетичними компаніями. Уряд країни управляє системою, що включає 31 греблю на Колумбії і її притоках.

Греблі сильно вплинули на ландшафт річки та річкові екосистеми. Колись Колумбія славилася великою кількістю лосося[84], але з будівництвом дамб місцеві популяції значно скоротилися[85]. На деяких дільницях були встановлені спеціальні сходи, які можуть забезпечити проходження риби вгору за течією для нересту. Гребля Чіф-Джозеф не має подібних рибопропускних споруд та повністю блокує міграції риби вище за течією.[86].

Американський капітан Роберт Грей і британський мореплавець Джордж Ванкувер, що дослідили річку в 1792 році, довели можливість заходу суден до гирла Колумбії. Багато проблем пов'язані з проходженням між Тихим океаном і річкою залишилися і сьогодні, незважаючи на інженерні зміни гирла[98]. Судноплавство на Колумбії почалося з курсуванням пароплава Beaver в 1836 році[99]. Початок курсування американських суден у 1850 році стало потужним поштовхом до економічного розвитку регіону[100][101]. Пароплави використовувалися на декількох ділянках річки: від Тихого океану до порогів Каскейдс, від Каскейдс до водоспадів Селіо, від Селіо до гирла річки Снейк, на Венатчи-Рич в східному Вашингтоні, а також в Британській Колумбії.

Ще в 1881 році промисловці запропонували зміну природного гирла Колумбії для поліпшення навігації[100]. Довгі роки зміни полягали в побудові хвилеломів в гирлі річки, днопоглиблювальних роботах, побудові каналів і шлюзів. Сьогодні океанські вантажні судна можуть проходити вгору по річці до Портленда, а баржі — аж до Льюїстону (Айдахо)[6]. У 1891 році були проведені великомасштабні днопоглиблювальні роботи. Русло між Тихим океаном і Портлендом було поглиблене з 5,2 м до 7,6 м. Газета The Columbian заявила, що русло буде поглиблено до 12 м вже до 1905 року, проте такий рівень був досягнутий лише до 1976 року[102]. Проєкт з побудови каналу і шлюзів на порогах Каскейдс було закінчено у 1896 році[103], що дозволило пароплавам безпечно проходити через каньйон річки Колумбія[104]. Канал Селіо, що огинає однойменні водоспади, було відкрито для річкових суден в 1915 році[105].

Будівництво гребель в середині XX століття і пов'язане з цим створення водосховищ призвело до того, що велика частина порогів опинилася під водою. Розгалужена система шлюзів дозволила суднам легко проходити з одного водосховища в інше. Судноплавний канал, що дозволяє досягти Льюїстон і проходити вздовж річок Колумбія і Снейк, було завершено у 1975 році[100]. Одним з основних товарів, що перевозяться по річці, є пшениця, що йде головним чином на експорт. Більше 40 % всієї пшениці експортованої США перевозиться на баржах по Колумбії[106].

Виверження вулкана Сент-Хеленс у 1980 році призвело до зсувів в цьому районі, що значно зменшили глибину річки на ділянці довжиною понад 6 км, завдавши збитків економіці Портленда[107].

• Колумбійські плавні