Колюхів

Колюхів село в Україні, у Тиврівському районі Вінницької області. Населення становить 224 особи. За колишнім адміністртивним поділом село входило до Брацлавського повіту.

село Колюхів
Країна  Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Тиврівський район
Рада Колюхівська сільська рада
Основні дані
Засноване 1553 року[1]
Населення 224
Площа 1,21 км²
Густота населення 209,92 осіб/км²
Поштовий індекс 23306
Телефонний код +380 4355
Географічні дані
Географічні координати 48°59′20″ пн. ш. 28°37′57″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
252 м
Водойми Буг
Місцева влада
Адреса ради 23306, Вінницька обл., Тиврівський р-н, с. Колюхів, вул. Вишнева, 4
Карта
Колюхів
Колюхів
Мапа

 Колюхів у Вікісховищі

Географія

Село розташоване на заході Тиврівського району за 12 км від районного центру Тиврів на межі з Немирівським районом, приблизно в 18 км від Немирова. Літом до Немирова можна дістатись за допомогою понтонного міста через річку Південний Буг у напрямку сусіднього села Никифорівці.

Сусідні населені пункти:


Потуш (Немирівський район)
Соколинці 𝒩 Никифорівці
𝒲    Колюхів    
𝒮
Дзвониха Канава

Заснування

На в'їзді до села
Садиба пана Рублевського
Пам'ятник 176 воїнам-односельчанам

За легендами, засновниками Колюхова стали кілька родин українських селян, які рятувалися від набігів татар в заростях дикого глоду. Вони оселилися в цих заростях на відстані біля одного кілометра від правого берега річки Південний Буг і назвали своє поселення Колюховом, тому що навкруг росли густі зарослі колючого глоду. З часом основна частина села перемістилась на південь і розташувалась навкруг невеликої річечки, а зарослі глоду з часом були викорчувані під поля, так що до теперішнього часу не залишилось навіть і їх сліду. Досить детально описав село у своїй книзі «Над Бугом-рікою» її уродженець Пантелій Іванович Марценюк .

Початок 20 століття

На початку 20-го століття землями навколо села володів малопомісний поміщик Рублевський. А на окраїні Колюхова, у сторону переправи через річку до сусіднього села Никифорівці за яром, що звався Руткою, купив помістя професор-психоневролог з Одеси Микола Михайлович Попов. В подальшому в кінці своєї садиби він звів літню двоповерхову дачу та заклав басейн. У 1914 році Попов володів 124 десятинами землі.[2] Населення Колюхова на той час славилось вирощуванням тютюну та хліборобством. В честь святого Олександра Невського в селі за кошт жителів у 1898 році була побудована дерев'яна церква, яка збереглась і до нашого часу.[3] Церква знаходиться на околиці села, поряд з кладовищем, у напрямі до села Соколинці.

Революційна доба

У 1917 р. садибу Миколи Попова вщент розграбували селяни, розібравши на цеглини навіть його новий будинок, а сам він подався до Франції.[4] В архівних документах того часу містяться уривчасті посилання більшовицьких джерел на активність навколо Колюхова та сусідніх сіл Канави і Соколинців «білобанд» Артема Онищука та інших отаманів.[5] Жителі Колюхова разом з жителями інших навколишніх селищ прийшли на допомогу селянам Стрільчинець та Ведмежої, відбиваючи березневий рейд польських легіонерів 1 квітня (19 березня) 1918 року. Поляки були відігнані до Немирова, де після жорстокого бою 300 легіонерів роззброєно. Отаману Артему Онищуку, уродженцю сусіднього села Соколинці, як відважному провідникові національно-визвольного руху селян Брацлавщини у 1920—1921 рр., курінному Армії УНР, Валерій Марценюк присвятив історичну повість «Трагічна любов отамана Артема» про «українського патріота, підступно обманутого більшовицькою владою та жорстоко зрадженого коханою жінкою» — чекісткою Ельзою Грундман..

Роки окупації та визволення

У роки нацистської окупації (19411944 рр.) по річці проходив німецько-румунський кордон. Правобережна частина Побужжя з Тивровим потрапила до румунської «Трансністрії», лівобережна з Немировим — до генерального округа «Житомир» німецького «Рейхскомісаріату Україна». У такій глушині військ майже не було, стояли тільки окремі варти з румунських солдат, які відносились з певною повагою до українських хлібробів. В селі навіть розпочала працювати школа, де підлітків стали вчити румунській мові. При румунах люди хоч і бідували, однак в меншій степені ніж при німецькій владі. З часом прийшла весна 1944-го. Крига на Бугу просіла, почалася повінь. У бездоріжжі, непрохідній багнюці противник відходив хаотично, кидаючи на дорогах техніку та озброєння. Саме у 1000-й день війни, 17 березня в рамках Проскурівсько-Чернівецької операції 100 стрілецька дивізія 106 стрілецького корпусу 38 загальновійськової армії до 10 години ранку одним полком переправилася через Буг в районі Канави, другим полком на марші з Колюхова на Дзвониху і третім — з Онитківець на Черемошне. «Совінмормбюро» цього дня повідомило: «Южнее города Винница наши войска продолжали вести наступательные бои, у ходе которых заняли несколько населенных пунктов и среди них Потоки, Сидава, Гришевцы, Маянив, Шершни, Василевка, Звониха, Колюхів, Канава».

Новий час

У добу розвиненого соціалізму в Колюхові відновився колгосп. Поблизу села був побудований газогін високого тиску для перекачування російського блакитного палива на Захід. Втім, газу довгий час село так і не побачило. А колгосп в подальшому увійшов до радгоспу «Дзвониський» на чотири села Дзвониху, Колюхів, Соколинці та Канаву. Від радгоспу у 90-ті роки XX століття відокремився колгосп «Перемога» з конторою в Колюхові. Адміністративно село декілька раз змінювало своє підпорядкування. Так у 1917 році село належало до Лучанської волості. З 1921 року воно входило до Тиврівської волості, а в подальшому до Дзвониської сільської ради. 29 червня 1989 року утворилась Колюхівська сільська рада. Головою цієї сільради понад 20 років, аж до своєї смерті, був Петро Володимирович Ткачук. В 1888 році священиком Олександром Шпановським в селі була відкрита школа грамоти. Тепер в селі функціонує загальноосвітня школа 2-3 ступеню, що розміщена в колишньому будинку поміщика Рублевського. Поряд побудовано нове приміщення школи, яке вже понад 20 років влада не може ввести в експлуатацію.

Будинок загальноосвітньої школи 2-3 ступеню в селі Колюхів

Відомі люди

Родом з Колюхова:

  • Пантелій Іванович Марценюк — автор історико-біографічної повісті «Над Бугом-рікою» /

Примітки

  1. ВРУ
  2. Сайт «Родовое гнездо». О Брацлаве и Брацлавском уезде
  3. Сіцінський Ю. Й. Приходы и церкви Подольской епархии: перевидання книги 1901 р. — Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2009. — С. 235.
  4. Марценюк П. І. Над Бугом-рікою: Біографічна повість. Під редакцією В. П. Марценюка. — Вінниця: О. Власюк, 2004. — С. 9, 11.[недоступне посилання з липня 2019]
  5. ДАВО, ф. 595, оп. 11, спр. 21, арк. 10 — 20; ф. 1139, оп. 1, спр. 81, арк. 32, 32 об.

Література

  • Дзвони́ха // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.572



This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.