Контабас

Перші згадки про контабас з'являються на початку 18 століття[7].

На відміну від настоянок, для виготовлення яких беруть плоди чорної смородини, у виготовленні контабасу використовуються лише її бруньки. Саме тому рецепт та метод отримання цього напою неможливо перекласти у площину автоматизації, а контабасу виготовляють не так багато: бруньки збираються вручну, щоб запобігти втраті ефірних олій, завдяки яким напій стає унікальним[8].

Контабас  виготовляється на базі спеціального дистиляту[9]; саме правильний спосіб його виготовлення та спосіб настоювання є важливими для отримання справжнього контабасу. Тому через порушення технології виробництва дистиляту та настоювання контабас часто не вистоював тривалий час. 

Такі властивості контабасу, як колір і запах, навіть згадуються у художній літературі:

«…Удивительную настойку на почках черной смородины можно попробовать только в апреле, если не поленишься и сделаешь ее сам. Чистого изумрудного цвета, непередаваемого аромата, эта настойка была бы, конечно, самая драгоценная из всех остальных, но, к сожалению, ее нельзя хранить. Через некоторое время она из изумрудно-зеленой становится коричневой, как коньяк, и совсем утрачивает аромат молодого смородинового листа, а пахнет бог знает чем….» (В. Солоухин, «Третья охота»)[9]

Насправді ж смак і запах контабасу, як і будь-якого іншого алкогольного напою, дуже залежить від технології виробництва. Факторами, які найбільше впливають на ці показники, є сорт смородини, час збирання бруньок, спосіб виготовлення дистиляту, спосіб фільтрації та умови витримки продукту. Справжній український контабас найчастіше буває коричневого кольору, у випадку перезрівання бруньок — зеленого, при додаванні гілок — бурого[9].

Один із перших рецептів напою згадується на сторінках книги Зіновії Клиновецької «Страви й напитки на Україні» (1913 р)[1][10]:

«Беруть бруньки з смородини (не шпоришок), насипають 1/2 бутиля і наливають доповна доброю горілкою. Бутиль обв'язують чистенькою полотниною, ставлять на сонце і тримають так не більш шести тижнів. Потім того проціджують на чисте полотно, дають устоятись, зливають, коли треба, знов проціджують, розливають по пляшках, закорковують дуже добре гарними затичками, зберігають в сухому льоху. Чим старіший буде кантабас, тим краще» — під горілкою тут очевидно мають на увазі домашній очищений дистилят спеціального приготування міцністю біля 50 градусів[8][9].

Останні 90 літрів напою, який було виготовлено зі спеціального дистиляту, витримано на смородинових бруньках, багатих ефірними оліями, та закладено у бутилі на витримку у 1993 році, знайшли брати Пелехи у 2018 році в одному із Закарпатських сіл[7]. Після купажування було отримано трохи більше 400 пляшок автентичного напою. Так вдалось відродити давній напій. Наразі контабас існує у пропорції 30 % : 70 %, де 30 відсотків — це оригінальний контабас 1993 року, і 70 відсотків — це відновлений згідно рецепту контабас сучасної витримки. На сьогодні це — найдавніша колекція контабасу в Україні та за її межами

Для продажу обмеженої партії було створено бренд Kontapel, розроблено дизайн етикетки й пляшки[11]. У планах власників бренду — побудувати завод на 10 тис. пляшок для виготовлення свіжого і витриманого контабасу[12].

Чимало українських ЗМІ навесні 2019 року поширили інформацію про те, що на Закарпатті російський бізнесмен викупив унікальну партію контабасу 25-річної витримки для подальшого перепродажу в Росії. Новина про те, що з України хочуть вивезти «народне надбання», швидко облетіла мережу. Однак, як виявилося, ніякий російський бізнесмен не купував на Закарпатті контабас. Напій викупив український бізнесмен із Києва Роман Пелех — теперішній власник бренду Kontapel[13].