Копайгород

Копа́йгород — селище міського типу в Україні, у Жмеринському районі Вінницької області. Адміністративний центр Копайгородської селищної громади.

смт Копайгород
Герб
Країна  Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Жмеринський район
Громада Копайгородська селищна громада
Код КАТОТТГ:
Облікова картка Копайгород 
Основні дані
Засноване 1624
Магдебурзьке право 1624
Статус із 1956 року
Площа 3 км²
Населення ▼ 1243 (01.01.2020)[1]
Густота 429.67 осіб/км²
Поштовий індекс 23053
Телефонний код +380 4341
Географічні координати 48°51′18″ пн. ш. 27°48′07″ сх. д.
Висота над рівнем моря 260 м
Водойма річки Немия та Мала Немия
Відстань
Найближча залізнична станція: Копай
До станції: 5 км
До райцентру:
 - фізична: 28,4 км
 - залізницею: 20 км
 - автошляхами: 28,4 км
До обл. центру:
 - фізична: 74,4 км
 - залізницею: 80 км
 - автошляхами: 75 км
Селищна влада
Адреса 23053, Вінницька область, Жмеринський р-н, смт. Копайгород, вул. Центральна,28
Карта
Копайгород
Копайгород

Копайгород у Вікісховищі

Географічна довідка

Містечко знаходиться у мальовничій подільській місцевості при впадінні Малої Немиї у Велику.

За 5 км від села знаходиться залізнична станція Копай (раніше Копай-Город), яка отримала назву від селища Копайгород. На станції зупиняються приміські поїзди та пасажирський поїзд Київ — Могилів-Подільський.

Дещо ближче, за 3 км, біля переїзду розташована зупинка Володіївці. Там зупиняються лише приміські поїздів на добу за маршрутом «Жмеринка — Могилів-Подільський». Дорога до залізниці мощена бруківкою.

До обласного центру можна дістатися також по шосе E583, який збігається із національною трасою М21, але стан їх наразі відверто поганий.

Топографічна карта смт Копайгорода станом на 1983 рік

Давня історія

Копайгород виник на ґрунтах Гальчинця, і називався спочатку Новий город або Копай город. Спочатку це було містечко Новогород — засноване за наказом Сигізмунда Третього, мало магдебурзьке право — добився засновник міста та його війт шляхтич Лукаш Мясковський, брат королівського дипломата Войцеха М'ясковського.[2] Його мешканцям було наказано «копати вали й городити», звідси народна назва, яка в подальшому прижилася — Копайгород. Коштом Л. Мясковського в 1635 році зведено костел Зіслання Святого Духа.

1648 року населення Копайгорода приєднавшись до загонів Максима Кривоноса, брало участь у штурмі Барської фортеці.

З середини 17 сторіччя в ньому почали оселятися євреї.

У 1700 р. Копайгород отримав у власність князь Александер Ян Яблоновський.[3]

1713 року збудували дерев'яний костел. Копайгород став парафіяльним центром. У останні роки Першої Речі Посполитої Копайгород був старостовим центром.

Після поділу Польщі і приєднання Поділля до Російської імперії Копайгород входить до складу Могилівського повіту Подільської губернії, його власниками стають поміщики Сулятицькі, їх коштом 1883 року на місці старого костелу збудували кам'яну православну церкву. За радянської влади тут розміщувався кінотеатр, який у 1991 році виселили попи.

У 1847 році у Копайгороді проживало більше 600 євреїв, зідно з переписом 1897 року в Копайгороді мешкало 2950 людей, з них 1720 — євреї. 1912 року вони заснували зберігально-позичкове товариство, на 1914 рік їм належало 2 склади аптечних товарів, 2 лісових склади, склад гасу та 33 лавки, що призвело до лавиноподібного збагачення.

20 сторіччя

Під час другого голодомору у 1932–1933 роках, проведеного радянською владою, загинуло 109 осіб[4].

За радянських часів синагоги розібрали на будівельні матеріали.

У 1920-х роках — районний центр Могилівської округи, до 1959 — Вінницької області, коли районний центр перенесли в Бар. З 1923 року — центр Копайгородської єврейської національної сільської ради, де мешкав 1021 єврей.

Після приходу нацистів в липні 1941 року на станції Копай був утворений концентраційний табір для євреїв — до двох тисяч жителів Копайгорода, згодом привезли з Румунії. Зимою 1941—1942 років з гетто зникло до 2800 в'язнів, які втікали від важкої праці та страждали від епідемії. Тоді євреїв, незважаючи на небезпеку, переховувала Горбульська Анастасія Іванівна, яку в сучасному Ізраїлі визнають праведницею.

Анастасія Іванівна Горбульська

Тут розміщувалася румунська жандармерія.

Після війни ліквідована єврейська Копайгородська національна сільська Рада.[5]

У селищі є декілька кладовищ, де ховали різні верстви населення.

Станом на початок 1970-х років населення становило 1940 людей.

За радянських часів в селі був розташований відділок радгоспу плодоягідного напряму, з 790 гектарів землі 560 га займала орна; пересувна механізована колона, що проводила лугомеліоративні роботи, «Міжколгосп-шляхбуд». Працювали 4 бібліотеки, будинок культури, лікарня, середня школа, деревообробний комбінат, підприємства харчової промисловості.

Новітні часи

У сучасному Копайгороді діє лікарня, музична школа, дошкільний навчальний заклад, середня школа 1-3 ступенів, декілька приватних сільськогосподарських підприємств, ВАТ «Копайгородська пересувна механізована колона», приватний хлібозавод, комбінат комунальних підприємств.

1998 року відновлено богослужіння в католицькому костелі.

Уродженці

Пам'ятки

Історії
  • Церква Різдва Богородиці (1883 р.)
  • Костьол Святого Духа (1798 р.)
  • Братська могила 43 радянських воїнів, загиблих у боях за селище, і пам'ятник 168 воїнам-односельчанам, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни (1946—1975 рр.)
  • Могила гвардії майора В. С. Мазура (1946 р.)
  • Братська могила жертв голодомору (1993 р.)
  • Пам'ятний знак на честь 375-річчя заснування Копайгорода (1999 р.). Має вигляд гранітної брили-валуна (висота 1,7 м, ширина 1,5 м, займає територію розміром 50 х 30 м), який було встановлено 12 вересня 1999 року. На чоловому боці граніту укріплена дошка з меморіальним написом: «Пам'ятний знак в честь 375-річчя Копайгорода, заснованого Лукашем Казимиром Мясковським».[6][7]
  • Костьол Святого Духа (1798)
  • Братська могила 43 воїнів
  • Могила гвардії-майора В. С. Мазура
  • Поселення трипільської культури

Природи

Гідрологічний заказник місцевого значення Водограй

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  2. Witusik A. A. Miaskowski Łukasz Kazimierz herbu Leliwa (zm. ok. 1654) // Polski Słownik Biograficzny. — T. XX. — S. 544—545. (пол.)
  3. Gierowski J. A. Jabłonowski Aleksander Jan h. Prus III (ok. 1670—1723) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963. — T. Х/2, zeszyt 45. — S. 213. (пол.)
  4. Голод 1921—1923 і українська преса в Канаді. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, — 2008 — 1000 с. 978-966-355-024-4
  5. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про ліквідацію Копайгородської національної сільської ради, Копайгородського району, і Радянської національної сільської ради, Крижопільського району, Вінницької області»
  6. Сторожук А. «Подільський Бар та його околиці: Історія і сучасність(Події. Особистості. Факти)» К.,2010.-282 с.
  7. Локаєнко, А. О. Бар / А. О. Локаєнко, І. П. Пшук // Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Вінницька обл.-К., 1972. — С.1362,Трегуб, Н. Копайгороду — 375: (матеріали підгот. за журн. «Патріархальні відомості» (1901 р.) та кн. «Барське староство») / Н.Трегуб // Поділ. край. — 1999. — 27 верес.

Джерела та література
  1. Сторожук А. «Подільський Бар та його околиці: Історія і сучасність(Події. Особистості. Факти)» К.,2010.-282 с.
  2. Локаєнко, А. О. Бар / А. О. Локаєнко, І. П. Пшук // Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Вінницька обл.-К., 1972. — С.1362,Трегуб, Н. Копайгороду — 375: (матеріали підгот. за журн. «Патріархальні відомості» (1901 р.) та кн. «Барське староство») / Н.Трегуб // Поділ. край. — 1999. — 27 верес.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.