Упите

Уперше Упіть згадується в 1208 році, коли семигальці й лівонці організували загарбницький похід до Упіті й програли. Назва Упіті (лат. Opiten) згадується також у 1254 році в Лівонському літописі, що стосується поділів регіону Упмали, та поділу Семигалії між Ризьким архієпископом і Лівонським орденом. Упіть входить у волость. В Упіті було збудовано дерев'яний замок на острові, який згодом став городищем, коли озеро Вешета було осушене. Замок був важливим північним оборонним форпостом проти численних набігів з Лівонії. Між 1353—1379 роками ця фортеця відбила десять таких нападів. Замок був розширений і укріплений у XV столітті, далі він служив резиденцією старост Упіті. Від 1413 р. Упіть адміністративно належала Троцькому воєводству Великого князівства Литовського[4].

Упіть була столицею Упітської землі (лит. Upytės žemė) у Великому князівстві Литовському. Пізніше цей регіон був перетворений на староство, що входило до складу Троцького князівства. У документі за 1556 р. зазначено, що Паневежис разом із 57 іншими містами й 359 селами був частиною цього староства. Від 1566 (до 1795 р.) Упіть входить в Упітський повіт. У XVI столітті Упіть почала втрачати своє значення, коли оборонний замок застарів, а Кракінове стало столицею Упітського староства в 1548 році. У той час Паневежис виріс і став центром економічного життя, «затьмаривши» м. Упіть.

У 1593 р. Упіть з навколишніми селами назначена сеймом у власність королеві Ганні Молодшій, дружині короля Сигізмунда III Вази[3].

Постановою сейму 1614 року гродський суд з міста через його занепад перевели до Паневежиса[4]. З Упіттю пов'язані політичні події навколо гетьмана військ литовських Яна Радзивіла влітку 1655 р. та шведського генерал-губернатора Магнуса Габріеля Делагарді[4].

В історії Упіті відомий упітський маршалок Андрій[5][6] (1666 р.) та гродський писар Упіті Ян (пом. після 1646 р.), які були синами упітського підкоморія Дмитра (1582—1649), який був сином князя Андрія Курбського.

Замок почав занепадати у XVII столітті після того, як місцеперебування старости було перенесено в Паневежис. Залишки замку зберігалися ще до XVIII століття.

У 1670 р. Упіть зарахована у власність королеви Елеонори, дружини короля Михайла[3]. У 1742 р. належало Белазорам[4].

У Російській імперії від 1801 р. до 1843 р. перебувало у складі Віленської губернії[4].

У 1836 р. Упітський повіт з центром у містечку Упіть був перейменований в Поневежеський. Упіть розташована в 12 верстах від Паневежиса й 14 верст від м. Ковна.

У 1842 р. цей повіт з містечком Упіть увійшов до складу новоствореної Ковенської губернії[2], та перебував в ній до 1918 р.

У 1885 р. в Упіті було 14 домів, 2 двори, католицький костел[3].

Пам'ятник Незалежності

У 1918—1940 рр. Упіть в Упітському старостві й належить до волості Науяместіс.

У 1938 р. археологи розкопали поблизу Упіті кладовище, датоване III-V століттями н. е., на якому було 51 могила жінок, чоловіків і дітей. Де також були залізні знаряддя праці й тогочасна зброя (вуздечки, сокири, ножі тощо), бронзові прикраси (браслети, шпильки, намистини тощо).

У 1940—1941 рр. Упіть входить в Упітський район, в 1941—1944 рр. в Упітське староство, у 1944—1995 рр. — в Упітський район, від 1995 р. — в Упітське староство.

У 1595 р. був делегатом від м. Упіті на католицькому генеральному синоді у м. Торуні Станіслав Мінвид[4].

У містечку в XVI ст. діяв кальвінський збір[4].

В Упіті була споруджена у 1787 р. католицька деревляна церква «святого Карла Боромея» на місці стародавньої церкви заснованої у 1742 році Станіславом Тишкевичем та його дружиною Євою Белазор. Встановлена чотиригранна дзвіниця з 2-ї половини XIX століття.

На церковному кладовищі могильна каплиця з надгробками місцевих поміщиків та дрібної знаті XIX ст. — ХХ ст. із записами: Віторт, Римвід — Міцкевич, Тотвен, Семелевич, Домашевич, Страшевич, Вільчинський, Вашкевич, Шабуневич, Швойницькі, Меєр.

• Владислав Сіцінський (1615—1672) — шляхтич гербу Правдич, похований у м. Упіть; перший шляхтич, який зірвав Варшавський сейм у 1652 році, скориставшися правом «Liberum veto» (підкуплений для того Яном Радзивілом), на якому був послом від м. Упіть.
• Чарноцький Адам Зоріан (1784—1825) — відвідував Упіть

• Адам Міцкевич присвятив Упіті балладу «Перебування в Упіті».
• Майроніс присвятив Упіті поему «Чічінскас».