Косач Микола Петрович

Косач Микола Петрович (нар. 3 вересня 1884, Колодяжне пом. 16 липня 1937, Колодяжне) — український громадський діяч, інженер-агроном за фахом, голова земської управи, комісар, рідний брат відомої української поетеси та громадської діячки Лесі Українки, а також Михайла Косача, Ольги Косач-Кривинюк, Оксани Косач-Шимановської та Ізидори Косач-Борисової. Батько письменника Юрія Косача.

Косач Микола Петрович
Микола Косач
Народився 3 (15) вересня 1884
Колодяжне, Ковельський район, Волинська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Помер 16 липня 1937(1937-07-16) (52 роки)
Колодяжне, Ковельський район, Волинська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Російська імперія УНР УРСР
Національність українець
Діяльність агроном, голова земської управи, комісар, громадський активіст
Рід Косачі
Батько Косач Петро Антонович
Мати Косач Ольга Петрівна
Брати, сестри Косач Михайло Петрович, Леся Украинка, Косач-Борисова Ізидора Петрівна, Косач-Кривинюк Ольга Петрівна і Косач-Шимановська Оксана Петрівна
У шлюбі з Дробишева Наталія Григорівна
Діти Косач Юрій Миколайович

Життєпис

Дитинство

Народився 3 вересня 1884 року в селі Колодяжному в родині Петра та Ольги Косачів (п'ята дитина). Охрещений 4 січня 1887 року в Свято-Миколаївській церкві села Волошки, про що є запис у відповідній метричній книзі. Поручителями при хрещенні (хрещеними батьками) вказані Микола Лисенко і дружина голови Ковельської з'їзду мирових посередників Марія Карташевська.

Раннє дитинство пройшло у колі рідних і близьких. Освіту здобував з першого класу в Київській четвертій гімназії, де працював директором їхній знайомий Микола Стороженко.

Дитячі прізвиська Миколи в родині Косачів: Микось, Миколочка, Микунько, Микуня, Кунья, Куня, Кох, Кахота, Кухота, Кухоточка, Кохіня, Кукота; колективні прізвиська (разом із сестрами Оксаною та Ізидорою): Гуси, Тигри-Негри.

Юність

1903 року Микола успішно закінчив гімназію і вступив до Київського політехнічного інституту. В цей час захоплюється ідеями соціал-демократів, цікавиться соціалістичною літературою, в Київському окружному комітеті партії має псевдо Яким.

17 січня 1907 року під час обшуку на квартирі Косачів поліція знайшла 121 брошуру політичного змісту.

Восени 1907 року одружився з Наталією Дробишевою (Дробиш).

Зрілість

Здобувши фах інженера-агронома, з 1912 року живе в родинному маєтку в Колодяжному, служить повітовим агрономом і членом земської управи Ковельського повіту (1912—1914), згодом його головою. Тоді ж мав намір виставити свою кандидатуру до губернської думи, та змінив плани через обшуки в нього і його наближеного приятеля В. Просяниченка.

З 1914 року на фронті. Його двічі відзначили за хоробрість на передовій Західного фронту 1915 і 1916 року.

1917 року обраний головою Ради робітничих і солдатських депутатів Прифронтової (Сарненської) округи. Влітку того ж року — Житомирський, а потім Ковельський комісар. Делегат від Волині на Державну нараду в Москві 1917 року.

Восени 1918 року арештований німецькою окупаційною («гетьманською») владою за діяльність проти окупантів разом з іншими діячами Волині.

1919 року ув'язнений польською окупаційною владою.

1920 року працює комісаром при штабах XIV і XVI корпусів Робітничо-Селянської Червоної Армії в Рівному та Ковелі, «для територій, визволених від білопольської окупації».

Продовжує громадську діяльність. Так 1920 року надав безпроцентну позичку у 5000 марок ковельській «Просвіті» (засновником і головою якої був). Організовує у Ковелі разом із дружиною Наталією притулок для дітей-сиріт. Сприяв поповненню просвітянських бібліотек Волині книжками.

Після 1921 року західні терени Української Республіки згідно з Ризькою угодою були на два десятиліття віддані під владу Польщі. Однак Микола продовжував свою діяльність. За його ініціативи на зборах 9 лютого 1926 року Ковельської просвіти було ухвалено надати їй ім'я Лесі Українки. Також в цей час за його підтримки постали «Просвіти» у Мацеєві та Колодяжному.

На початку 1920-х Микола Косач разом з сином Юрієм, будучи від народження охрещені у православній вірі, переходять у греко-католицтво.

Великі податки, запроваджені польською окупаційною владою, підтримка польських поміщиків тощо — все це у 1920—1930х рр. спричинило до масового зубожіння та морально-психологічної кризи селян західних теренів України. Не оминула ця доля і Миколу Косача, господарство яке було сильно підірване у нових умовах.

В цей час в подружньому житті у Миколи Косача виникають проблеми, вони розходяться з дружиною і вона одружується з іншим.

Останні роки життя

Громадський діяч, колишній власник великого маєтку доживав свій вік у самотності і бідності. Більшість жителів округи з повагою ставилися до пана.

Останні роки життя принесли йому певну відраду — йому запропонували викладати на вечірніх курсах у колодяжанській школі. Ця робота дала змогу йому частіше спілкуватися з людьми і сільською молоддю.

16 липня 1937 року Миколи Косача не стало, він був знайдений мертвим на траві у своєму рідному селі.

Похований на сільському кладовищі у селі Колодяжне.

Вшанування пам'яті

2013 року за кошти сім'ї голови Волинської облдержадміністрації Бориса Клімчука на могилі встановлено пам'ятник — меморіальну композицію.[1][2]

Див. також

Примітки

  1. Гаврилюк Я. Пам'ятник брату Лесі Українки. Газ. «Волинь», 3 серпня 2013 р., с. 5
  2. Геч О. Могила Петра Косача у селі Колодяжне, 14 березня 2014 р

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.