Котюжани (село)

Котюжани́ — село в Україні, у Мурованокуриловецькій селищній громаді Могилів-Подільського району Вінницької області. Населення становить 995 осіб. Розташоване поряд з трасою Муровані-Курилівці — Вінниця на берегах річки Лядови.

село Котюжани
Країна  Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Могилів-Подільський район
Рада Мурованокуриловецька селищна громада
Код КАТОТТГ UA05080070230037507
Основні дані
Засноване 1450
Населення 995
Площа 3,034 км²
Густота населення 327,95 осіб/км²
Поштовий індекс 23440
Телефонний код +380 4356
Географічні дані
Географічні координати 48°46′26″ пн. ш. 27°42′09″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 323 м
Водойми Лядова
Місцева влада
Адреса ради 23440, Вінницька обл., Мурованокуриловецький р-н, с. Котюжани, вул. Центральна, 36
Карта
Котюжани
Котюжани
Мапа

 Котюжани у Вікісховищі

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області.» увійшло до складу Мурованокуриловецької селищної громади [1]

Історія

Село Котюжани, що є наступником міста Котюги зруйнованого монголо-татарами. Офіційна дата заснування села 1450 рік.

Палац у селі

Цікаві Котюжани колишнім палацом Євгенії Ценіної, в якому нині розміщений дитячий інтернат.

Палац Е.Ценіної поч. 20 ст.

У Котюжанах спочатку була одноповерхова садиба, яку побудували за попередніх власників маєтку Дєржків у 1885 році. У кінці 1880-х років місцеву садибу придбав відставний дійсний статський радник, помічник генерал-губернатора (якого в інтернет-виданнях згадують як царського генерала), син майора Іван Дмитрович Ценін (належав до поміщиків Рязанської губернії). Невідома точна дата смерті Івана Ценіна, ймовірно це сталось до 1909 року, як свідчать деякі архівні документи. У 1910 році, під час селянських заворушень, стару садибу спалили.

Вдова дійсного статського радника Євгенія Миколаївна Ценіна у 1912 році відбудовує спалений палац. У реєстрах архітектурних пам'яток палац фігурує під назвою «садиба Ценіної». Автором проєкту був відомий петербурзький архітектор Оскар Рудольфович Мунц. Ймовірно, перший поверх спаленої садиби залишився старим, а Мунц зробив лише надбудови другого поверху, інтер'єрні роботи та впорядкування фасадів. У путівнику «По восточному Подолью»[2] Дмитро Малаков пише: «План залишився колишнім, але вигляд будинку знайшов нові риси, у повній відповідності зі стилем епохи. У центрі симетрично вирішеного фасаду на другому поверсі з'явилася ренесансна аркадна лоджія, завершена аттиком з декоративними вазами по краях. Такі ж вази фіксують кути і виступи будинку. У простінках — спарені лопатки, перебиті міжповерховим пояском; складні барочні наличники вікон на першому поверсі, ще більш вишукані з псевдобалкончиками — на другому; рельєфні вставки на міфологічні сюжети, ліпні тондо з ледь розрізнюваними за нашаруванням побілки пухкенькими купідонами. П-подібний план створив малюсінький курдокер з чашею фонтана. На фасаді — ліпні вставки з міфологічними сценами, ніша, де колись, можливо, розміщувалась скульптура. Інтер'єри цілком оновлені.

Варто віддати належне зодчому, який наймінімальнішими засобами надав будинку помпезний вигляд, якщо врахувати рівний майданчик забудови і низький цоколь. Спочатку будівлю пофарбували у два тони. Стилістично Котюжанський палац близький відомому Лівадійському палацу, побудованому в ті ж роки й у тім же стилі».

За радянських часів садиба була передана під дитячий інтернат, що власне і врятувало її від руйнування. Зберігся парк, який хоч і втратив багато зі своєї первісної краси, але все ще справляє дуже приємне враження. Збереглися декілька деталей оформлення парку, такі як камінний стіл.

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва «Вікторія» є об'єктом природно-заповідного фонду місцевого значення.

Дмитро Малаков писав: «Старий фруктовий сад й обширний парк спускаються до Лядової. Місцевість цілковито казкова, неначе призначена для пейзажного парку. М'який скат переходить в байрак — крутий, урвищний, одягнений камінням й густим чагарником. Всюди б'ють джерела з дивної чистоти смачною водою. Над шумним водограєм височіє, спираючись на скелю, романтичний трирочний міст-віадук, з котрого видно каньйон, куди спадають води річки — притоки Лядови, здається ще глибшим, таємничішим — весь в зелені, цівках потічків, у невгамовному пташиному щебетанні»[2].

Згадуваний Малаковим міст побудований на початку XX століття, за володіння маєтком подружжя Ценіних.

Крім садиби, парку та мосту в Котюжанах вартий уваги також місцевий будинок культури. Він перебудований зі споруди колишнього католицького костьолу.

Ще в селі є православна церква, вона відносно молода, хоча дзвіниця коло неї датується XIX століттям. Стара дерев'яна церква (1700 року) згоріла в 1980-х роках.

Пам'ятки
  • Палац Є. Ценіної
  • Дзвіниця Миколаївської церкви XIX ст.
  • Свято-Миколаївська церква, 1990 р.
  • Пам'ятник 200 воїнам — односельчанам, загиблим на фронтах ВВВ

Персоналії

Примітки
  1. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 31 жовтня 2021.
  2. Малаков Д. В. По восточному Подолью: от Жмеринки до Могилёва-Подольского. — Москва : Искусство, 1988. — 166 с. — (рос.).

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.