Коч (Угорщина)

Коч (угор. Kocs) — муніципалітет у медьє Комаром-Естергом в Угорщині.

Коч

Прапор Герб

Координати 47°36′24″ пн. ш. 18°12′55″ сх. д.

Країна  Угорщина
Адмінодиниця Татаський районd
Межує з
сусідні нас. пункти
Mocsad, Тата, Környed, Kömlődd, Szákszendd, Nagyigmándd ?
Площа 58,32 км²
Населення 2519 осіб (1 січня 2015)[1]
Міста-побратими Монтебеллуна
Часовий пояс CET
Телефонний код 34
Поштовий індекс 2898
GeoNames 3049631
Офіційний сайт kocs.hu
Коч
Коч (Hungary)

Розташований на території краю Баршоньош (Bársonyos) у центральній частині медьє на східних окраїнах Малої Угорської низовини, на шляху між Татою і Дьєром, в 9 км від Тати. З Будапешта до нього можна достатися по автомагістралі M1 або шосе № 100, а потім 9 км від відгалуження на Тату або залізницею до станції Тата, а далі автобусом[2].

Середня висота місцевості над рівнем моря 112—158 м, найвища точка — узгір'я Гараст (Haraszt) висотою 222 м, після нього Латогедь (Látóhegy) 218 м, Шашгедь (Sashegy) 208 м, і Галом (Halom) 197 м[3]. Середньорічна температура становить 10,5 °C, січнева — -1,4 °C, липнева — 20,5 °C. Річна інсоляція — 2100 годин, річна кількість опадів — 570 мм. Переважають північно-західні вітри[4][5].

Історія

З археологічних досліджень відомо, що ця місцевість була заселена вже в добу Бронзи. Перша письмова згадка належить до 1267 року: в описі меж сусіднього Темерда, де назва наводиться у формі Ruch, Kuch (відомі також згадки у формах Kuch, KWCH, Koch чи Kocs)[6]. У 1325 р. власником місцевості був Пал Фекете з Коча (Kocsi Fekete Pál, Paul Niger de KWCH)[7].

Коч, розташований на оживленому перехресті тракту між Будою та Віднем та старої римської дороги з Комарома в Секешфегервар, вже в XIV столітті був поштовою станцією, відомою своїми стельмахами. У 1332 році село було королівською власністю. Карл I Роберт подарував цю місцевість, разом з правом збору мита, Тамашу (синові Петера Чора, власнику замків Чокаке і Гестеш і своєму пізнішому конюшому): як нагороду за доблесть у битві під Посадою, під час походу на господаря Басараба I. У праці Magyar Nemzet Története це описується так: «Тамаш Чор, син Петера Чора, віддав королю, кінь якого через втому почав норовитися, свого коня, щоб король міг врятувати своє життя»[8].

У записах 1343 року згадується, що удова Карла Роберта королева Єлизавета Польська їхала до Неаполя каретою, запряженою 4 кіньми, а потім, в описі подорожі матері короля Людовика Угорського з Неаполя до Рима, можна прочитати про карету (лат. currus mobilis), запряжену шестериком. Король Людовик писав у листі 1372 року про віз з ремінною підвіскою: Post ipsam curram pendentem transmittere. Після смерті Людовика Угорського згадуються обидва екіпажі: віз і карета у зв'язку подорожею королів Єлизавети і Марії, що в супроводі представників роду Гараї подорожували з Буди до Дьяковара[9].

У другій половині XV ст., за правління короля Матвія Корвіна, у Кочі почали виробляти легкі, досконалені троєкінні вози, які отримали назву kocsiszekér («кочський візок»), надалі просто kocsi («коч»)[10]. Цей вид транспорту разом зі своєю назвою поширився по всій Європі: від угорського слова походять пол. kocz, укр. коч, нім. Kutsche, ісп., порт. і фр. coche, англ. coach та ін.

Примітки

  1. Magyarország közigazgatási helynévkönyve, 2015. január 1., Gazetteer of Hungary, 1st January 2015KSH, 2015.
  2. Kocs – w ojczyźnie wozów. pozabiurem.pl. 26 лютого 2016. Процитовано 21 січня 2017. (пол.)
  3. Kocs. belfoldiutazas.hu. Процитовано 21 січня 2017. (угор.)
  4. A volt járási székhely gazdag története, a kocsi hazája: Kocs. minalunk.hu. Процитовано 21 січня 2017. (угор.)
  5. Éghajlat Kocs. meteoblue.com. Процитовано 22 січня 2017. (угор.)
  6. Ésik Andrea. A középkori Szabolcs vármegye településneveinek névrendszertani vizsgálata. http://mnytud.arts.unideb.hu. Процитовано 22 січня 2017. (угор.)
  7. Kocs (Szentháromság) plébánia. Győri Egyházmegye. Процитовано 22 січня 2017. (угор.)
  8. Csór. kislexikon.hu. Процитовано 22 січня 2017. (угор.)
  9. A kocsi kocsiról fennmaradt legkorábbi kép. vilagbiztonsag.hu. Процитовано 22 січня 2017. (угор.)
  10. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора  М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.