Коч (Угорщина)

З археологічних досліджень відомо, що ця місцевість була заселена вже в добу Бронзи. Перша письмова згадка належить до 1267 року: в описі меж сусіднього Темерда, де назва наводиться у формі Ruch, Kuch (відомі також згадки у формах Kuch, KWCH, Koch чи Kocs)[6]. У 1325 р. власником місцевості був Пал Фекете з Коча (Kocsi Fekete Pál, Paul Niger de KWCH)[7].

Коч, розташований на оживленому перехресті тракту між Будою та Віднем та старої римської дороги з Комарома в Секешфегервар, вже в XIV столітті був поштовою станцією, відомою своїми стельмахами. У 1332 році село було королівською власністю. Карл I Роберт подарував цю місцевість, разом з правом збору мита, Тамашу (синові Петера Чора, власнику замків Чокаке і Гестеш і своєму пізнішому конюшому): як нагороду за доблесть у битві під Посадою, під час походу на господаря Басараба I. У праці Magyar Nemzet Története це описується так: «Тамаш Чор, син Петера Чора, віддав королю, кінь якого через втому почав норовитися, свого коня, щоб король міг врятувати своє життя»[8].

У записах 1343 року згадується, що удова Карла Роберта королева Єлизавета Польська їхала до Неаполя каретою, запряженою 4 кіньми, а потім, в описі подорожі матері короля Людовика Угорського з Неаполя до Рима, можна прочитати про карету (лат. currus mobilis), запряжену шестериком. Король Людовик писав у листі 1372 року про віз з ремінною підвіскою: Post ipsam curram pendentem transmittere. Після смерті Людовика Угорського згадуються обидва екіпажі: віз і карета у зв'язку подорожею королів Єлизавети і Марії, що в супроводі представників роду Гараї подорожували з Буди до Дьяковара[9].

У другій половині XV ст., за правління короля Матвія Корвіна, у Кочі почали виробляти легкі, досконалені троєкінні вози, які отримали назву kocsiszekér («кочський візок»), надалі просто kocsi («коч»)[10]. Цей вид транспорту разом зі своєю назвою поширився по всій Європі: від угорського слова походять пол. kocz, укр. коч, нім. Kutsche, ісп., порт. і фр. coche, англ. coach та ін.