Стельмах

Сте́льмах[1] (від нім. Stellmacher через пол. stelmach)[2], діал. колоді́й[3] (прасл. *kolodějь — «той, що робить кола, колеса»)[4], сни́цар[5], також колісни́к — майстер, який робить вози, сани, колеса тощо. Галузь кустарної промисловості з виробництва цих предметів відома як стельмаство або колоді́йство й існує з ранньої доби.

Валлійський стельмах Гриффидд Вілльямс (Gruffydd Williams), Бодффорд, 1964 р.

Стельмахів, що спеціалізувалися на виробленні коліс, також називали колісника́ми[6], а тих, що робили і лагодили карети — каретниками[7].

Історія

Стельмахи були знані у XIX ст. майже в кожному селі; звичайно вони працювали сезоново. У деяких районах України стельмаство набирало характеру масової кустарної промисловості. Найбільше воно було розвинене на Полтавщині, де в ньому працювало в кінці XIX ст. понад 2 400 родин (Грунська і Куземинська волості Зіньківського повіту; Калайдинці, Клепачі, Хитці — Лубенського, Липова Долина — Гадяцького); на Харківщині (Муратівська, Борівська, Осинівська волості Старобільського повіту; м. Охтирка, Котельва — Охтирського; Богодухів, Попівка — Богодухівського); менше на Київщині (у Радомисльському і Чигиринському повітах та в м. Таращі). Відомим центром стельмаства було село Дорогоща Хмельницької області. Вироби стельмахів мали попит в інших районах України, зокрема в південних.

Стельмах за роботою. Ліхтенштайн, Саксонія

У зв'язку з механізацією транспорту стельмаство втратило своє значення. Тепер вози і сани для потреб сільського та інших господарств виготовляють на підприємствах місцевої промисловості.

Технології

Виготовлення коліс було технологічно складним процесом. Ободи для них могли складати з окремих вигнутих колодок (багрів)[8], скріплених пластинками, а могли вигинати з цілого дерев'яного бруса. Для цього стельмахи застосовували спеціальний станок, що складався з вкопаного в землю масивного відрізка стовбура (пенька)[9], у центрі якого поміщався обертовий вертлюг (вухо). Використовувалася й інша конструкція — пеньок обертався на осі, закріпленій на масивній підставці. Оброблений брус розпарювали в парні — землянці з піччю і чаном для води. Застосовували і сухопарний спосіб: замочували брус на кілька годин у воді, потім клали сиру деревину на багаття, розведене в ямі й прикрите дерном. Розпарену заготовку обода кріпили нерухомо одним кінцем до пенька збоку, а другим за допомогою мотузки чи жердини з гаком (кужби)[10] прив'язували до прави́ла (повідні)[11], один кінець якого вставляли у вухо. Повертаючи вручну чи за допомогою упряжних тварин повідню з прикріпленою до неї заготовкою, поступово згинали майбутній о́бід навколо пенька в кільце. Частіше за все гнули заготовку в бік серцевини, рідше — у бік заболоні. Кінці зігнутого обода (заворотичі) зв'язували дротом (раніше — ликом) і залишали приблизно на півгодини остигнути. Потім обід обстругували рубанками та скобелями, із внутрішнього боку просвердлювали коловоротом глухі отвори для спиць.

Маточину виточували з цілого шматка твердого дерева, робили наскрізний отвір для осі й глухі для спиць, посилювали залізними обручами. Потім надівали на стійку із залізним стиржнем — полицю[12]. Далі в маточину вставляли спиці (разом це називалося острога), і насаджували готовий обід. Для цієї операції використовували спеціальний прилад — стелюгу[13] (колесню)[14], який складався з низького столика з отвором і прорізом для спиці. На готове колесо надівали металеву шину, прикріпляючи її в 3-4 місцях болтами, а кінці штаби додатково охоплювали обіймами (вірвантами, урвантами), стягаючи їх цвяшками (заволічками, лютами)[15][16]. Для запобігання розтріскуванню обода його посилювали наскрізними металевими заклепками. В отвори маточин вставляли залізні чи бронзові втулки[17]. Готовий комплект коліс для одного воза називався стан[18][19] чи круг[20][21].

  • Надівання сталевої шини на колесо. Уельс, 1947 р.
  • Інструмент стельмаха
  • Бондар і стельмах. Вітраж у Шартрському соборі
  • Г. Лінденшміт Стельмах за роботою, бл. 1900
  • Монета НБУ «Стельмах»
  • Виготовляння складеного обода
  • Герб цеху стельмахів Парижа

Примітки
  1. Стельмах // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  3. Колодій // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
  5. Сницарь // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. Колісник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Каретник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Багор // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Пеньок // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. Кужба // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  11. Повідня // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. Полиця // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  13. Стелюга // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  14. Колесня // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  15. Заволічка // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  16. Лют // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  17. Игорь Верников Изготовление деревянного колеса
  18. Стан // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  19. Стан // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  20. Круг // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  21. О. М. Жам, Т. В. Грудевич. Створення та діяльність каретного двору Н. П. Гусакова в місті Переяславі Полтавської губернії (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Вісник НТУ «ХПІ». — 2014. — № 30 (1073). — ISSN 2079-0074.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.