Кузнецов Юрій Олександрович

Юрій Кузнецов
Народився	3 вересня 1946 (75 років); Абакан, Красноярський край, РРФСР, СРСР
Громадянство	СРСР; Росія
Діяльність	актор, телеактор
Alma mater	Далекосхідна державна академія мистецтв (1969)
Заклад	Q4494351?, Omsk Academic Drama Theatred і Санкт-Петербурзький театр комедіїd
Роки діяльності	з 1969 — тепер. час
IMDb	nm0476864
	Нагороди та премії
	Юрій Кузнецов у Вікісховищі

Юрій Олександрович Кузнецов (рос. Кузнецов Юрий Александрович; нар. 3 вересня 1946, Абакан, РСФСР, СРСР) — радянський і російський актор театру і кіно. Заслужений артист Російської Федерації (2006)[1]. Лауреат кінопремії «Ніка» (2018).

Життєпис

Народився 3 вересня 1946 р. в Абакані Красноярського краю (Росія).

Закінчив Далекосхідний педагогічний інститут мистецтв (1969) у Владивостоці.

У 1969—1979 рр. — актор Хабаровського крайового театру драми і комедії, у 1979—1986 рр. — Омського академічного театру драми.

Працює в Санкт-Петербурзькому театрі комедії ім. М.П. Акімова.

Популярний затребуваний актор, багато і плідно знімається в кіно і серіалах (зіграв більш ніж в 140 кіно- і телепроєктах), часто — у провідних режисерів: О. Германа, П. Лунгіна, П. Тодоровського, О. Прошкіна, О. Балабанова, Д. Месхієва, В. Бортка, В. Тодоровського, В. Трегубовича, С. Бодрова-ст., С. Арановича, А. Прошкіна тощо.

Знявся в українських фільмах: «Точка повернення» (1987, Ілля Матвійович Анісімов, льотчик; реж. В. Колегаєв, Одеська кіностудія), «Мистецтво жити в Одесі» (1989, Сеня П'ятирубель; реж. Г. Юнгвальд-Хількевич, Одеська кіностудія), «Фатальні діаманти»/«Алмазы шаха» (1992, Іванов, лікар (озвучував інший актор); реж. Б. Небієрідзе, студія Укртелефільм), «Людина з команди „Альфа“» (1992, реж. Б. Небієрідзе), «Впізнай мене, якщо зможеш» (2014, т/с; Василь Миколайович Бровковіч, слідчий) та ін.

У 2010 р. був членом журі конкурсу кінофільмів VIII Відкритого російського кінофестивалю театру і кіно «Амурська осінь» в Благовєщенську[2].

У 2019 р. брав участь в роботі XXV Російського кінофестивалю «Література і кіно» в Гатчині в складі кінотрупи, яка представляла нову картину реж. О. Веледінського «В Кейптаунському порту...», в якій знявся Ю. Кузнецов[3].

Фестивалі та премії

2019 — Кінопремія «Ніка» (за підсумками 2018 року): у номінації За найкращу чоловічу роль другого плану (фільм «Людина, яка здивувала всіх» (2018), реж. Н. Меркулова)[4]

Фільмографія

(неповна)

Ролі в кіно і серіалах

«Свій серед чужих, чужий серед своїх» (1974, епізод)
«Потрібні чоловіки» (1983, Зубов, начальник будівництва)
«Торпедоносці» (1983, підполковник Фоменко, командир авіаполку)
«Прохіндіада, або Біг на місці» (1984, Володя)
«Мій друг Іван Лапшин» (1984, начальник райвідділу міліції)
«Кольє Шарлотти» (1984, Корченов, злочинець-рецидивіст)
«Підсудний» (1985, Сеня, безногий інвалід-моряк)
«Протистояння» (1985, майор Олексій Іванович Жуков, начальник карного розшуку міста Нардина)
«Я тебе ненавиджу» (1986, Юрій)
«Комендант Пушкін» (1986, Олександр Семенович Пушкін)
«Прорив» (1986, прохідник Геша Вязігін)
«Вікторія» (1987, батько Вікторії)
«Загін спеціального призначення» (1987, комісар Стехов)
«Одного разу збрехавши…» (1987, Стас (Станіслав Лапшин), художник-нонконформіст)
«Холодне літо п'ятдесят третього…» (1987, Іван Зотов, управитель факторії)
«Без мундира» (1988)
«Пригоди Квентіна Дорварда, стрілка королівської гвардії» (1988, королівський прево, Трістан Відлюдник)
«Собаче серце» (1988, начитаний двірник («Мандриан»)
«НП районного масштабу» (1988)
«Штани» (1988, слідчий прокуратури)
«Афганський злам» (1988, вертольотчик Щуп)
«Стукіт у двері» (1989, Баулін, директор школи)
«СЦР» (1989, епізод)
«Пси» (1989, Іван Максимчук, начальник спецзагону)
«Паперові очі Пришвіна» (1989, актор)
«Гальмування в небесах» (1989, Олексій Митрофанович Куркін)
«Геній» (1991, майор Андрій Сергійович Кузьмін)
«Хміль» (1991)
«Трава і вода» (1991)
«Арифметика вбивства» (1991, Петро Прокопович Конєв, слідчий)
«Неповерненець» (1991, Андрій Корнєєв)
«Над темною водою» (1992, Сергій)
«Дивні чоловіки Семенової Катерини» (1992, Євген Євгенович Заповітний, один Микити)
«Удачі вам, панове!» (1992, швейцар в готелі «Асторія»)
«Тюремний романс» (1993, Кошкарьов, слідчий)
«Підмосковні вечори» (1994, слідчий Романов)
«Фатальні яйця» (1995, продавець курей)
«Американка» (1997, міліціонер Дядя Міша)
«Шизофренія» (1997, Вальтер, начальник охоронного підприємства)
«Брат» (1997, Гофман (німець)
«Цирк згорів, і клоуни розбіглися» (1997)
«Жіноча власність» (1998, Колосов, директор театру)
«Агент національної безпеки» (1999, серія 11)
«Російський бунт» (2000, Іван Гнатович)
«Різдвяна містерія» (2000, Баранкулов)
«Особливості національного полювання у зимовий період» (2000, Курцов Юрій Миколайович)
«Життя забавами повне» (2001, Божок, чоловік Ліри)
«Механічна сюїта» (2001, патологоанатом в морзі)
«Антикілер» (2002, Крилов)
«Щоденник камікадзе» (2002, Віктор)
«Особливості національної політики» (2003, Степан Миколайович)
«Дільниця» (2003, телесеріал; інвалід Дуганов)
«Вулиці розбитих ліхтарів» (2003, підполковник/полковник міліції Петренко Юрій Олександрович, на прізвисько «Мухомор», начальник РВВС)
«Ігри метеликів» (2004, Степанич)
«Опера. Хроніки вбивчого відділу»(2004—2007, підполковник/полковник міліції Петренко Юрій Олександрович, на прізвисько «Мухомор», начальник РВВС)
«Студенти» (2005—2008, телесеріал; Весновський Юрій Карлович, декан)
«Короткий подих» (2006)
«Острів» (2006, адмірал Тихон Петрович)
«Ви не залишите мене...» (2006, «Ленін»)
«Злочин і покарання» (2007, телесеріал; Семен Захарович Мармеладов, колишній титулярний радник)
«Диверсант. Кінець війни» (2007, телесеріал; командир партизанського загону)
«Розіграш» (2008, Михайло Михайлович, директор)
«Московський дворик» (2009, телесеріал; дядько Вася)
«Цар» (2009, Малюта Скуратов, опричник)
«Зроблено в СРСР» (2011, Савелій Павлович, директор театру)
«Шеф» (2011, Кузьма)
«Робінзон» (2012, телесеріал; дядько Міша)
«Шеф-2» (2013)
«Ненароком» (2014, батько Каті і Сергія)
«Піонери-герої» (2015, дід Каті)
«Країна чудес» (2016, психіатр)
«Дуелянт» (2016, слуга Количевих)
«Хармс» (2017)
«Петербург. Любов. До запитання» (2018, т/с; дідусь Світлани)
«Ялинки останні» (2018, Євген Валентинович)
«Людина, яка здивувала всіх» (2018, дід Микола)
«Прощатися не будемо» (2018, Гермоген Данилов, священик)
«Sheena 667» (2019)
«У Кейптаунському порту» (2019, ветеран) та ін.

Озвучування

«Ілля Муромець і Соловей-Розбійник» (2007, анімаційний фільм; Антипка, головний радник Князя)
«Три богатирі і спадкоємиця престолу» (2018, анімаційний фільм; боярин Антип)

Примітки

Література

Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.94—95.

Посилання

Фільмографія на kino-teatr.ru (рос.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Указ Президента Российской Федерации В. Путина от 15 февраля 2006 года № 120 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Официальный сайт Президента Российской Федерации // kremlin.ru

[2] Амурская осень – 2010 (рос.)

[3] В четверг, 4 апреля, в Гатчине стартует XXV Российский кинофестиваль «Литература и кино» (02.04.2019) (рос.)

[4] Лауреати премії «НІКА-32» (kino-nika.com)