Культура кулястих амфор

Назву культурі запропонував археолог Густаф Коссинна за характерними керамічними виробами властивими для цієї культури. Сусідами племен культури кулястих амфор були племена ямної культури, племена шнурової кераміки та племена баденської культури, а в ранні часи і племена трипільської культури. На території України поділяється на два локальні варіанти — волинський та подільський. Племена культури кулястих амфор померлих ховали у прямокутних скринях, складених з кам'яних плит. У кожній гробниці знайдено від 1 до 10 кістяків. Померлих ховали у скорченому стані. Трупоспалення зустрічаються рідко. Над кам'яними плитами гробниці часто насипали курган. Проте більшість із цих курганів давно знищені. Тому часто знаходять поховання без курганного насипу над ним. У похованнях знайдено амфори кулястої форми (звідси назва культури) з циліндричними шийками, з двома або чотирма вушками, а також інший посуд, відшліфовані крем'яні сокири та вузькі долота, ножі з пластинок, кістяні овальні або підковоподібні пряжки від поясів, бурштинові прикраси (які судячи по всьому були дуже популярними) тощо. Кременеві леза сокир пласкі і гарно відшліфовані. Носії культури кулястих амфор були осілими племенами, що займались в першу чергу скотарством і можливо, землеробством, що відігравало другорядну роль. Серед домашніх тварин у цих племен особливе місце займала свиня. Великі кам'яні скрині з багатьма одночасними похованнями свідчать про виділення з родової общини великих патріархальних сімей. Поширення цієї культури на території України відбулось після раптової зміни клімату приблизно у 3100 році до н. е. і подальшими проблемами з веденням землеробства на території Європи — клімат став більш аридним, Європу заселяли скотарські племена. Предками племен культури кулястих амфор вважаються племена лійчастого посуду. Сучасні дослідники керуючись методами радіовуглецевого датування датують час існування культури кулястих амфор періодом: 3500 — 2800 рр. до н. е. Багато вчених схильні вважати носіїв цієї культури індоєвропейцями або протоіндоєвропейцями.

Найдавніші поселення культури кулястих амфор знайдені на території Білорусі. Культура була поширена від басейну Ельби на схід до Вісли, далі на південь до Дністра і на схід до Дніпра. Самі кульовидні амфори, що поширювались серед інших племен, з якими контактували племена кулястих амфор, зустрічаються значно ширше — до Осетії на сході і серед мегалітичних поховань у західній Європі. Знахідки слідів культури кулястих амфор у степовій зоні України пов'язують з пізнім етапом її поширення близько 2950—2350 рр. до н. е. з центру на Волині і Поділлі.

Історія племен культури кулястих амфор досліджена поки що слабо. Це пояснюється насамперед станом наявних археологічних джерел. На сучасній території України досі невідомі поселення чи навіть короткочасні стоянки населення цієї культури. У Європі виявлені поселення племен культури кулястих амфор невиразні — основна інформація отримана з поховань. В Україні досліджені лише окремі поховання, але ці матеріали дають однобічне, неповне уявлення про життя та діяльність цих багато в чому загадкових племен.

Померлих племена культури кулястих амфор ховали в так званих кам'яних скринях над якими часто насипали курган. Іноді мертвих ховали в ямах, що нагадували колодязі. Над похованнями не збереглися (а можливо їх не і не було) ніяких зовнішніх позначень. Тому поховання культури кулястих амфор виявляються лише випадково, і відомості про них залишаються лише фрагментарними. У похованнях містяться чисельні дари — в першу чергу кулясті амфори, а також кам'яні сокири. Часто в похованнях разом з кістяками людей знаходять похованих тварин — очевидно принесених в жертву.

В кількох місцях досліджено по кілька кам'яних скринь, що, треба думати, свідчить про існування у цих племен могильників. У кам'яних скринях ховали як окремих людей, так і цілі групи. В тих рідких випадках, коли вдавалося встановити стать похованих, виявилося, що це були чоловіки, або чоловіки з жінками. Парні поховання наводять багатьох дослідників на думку, що жінок приносили в жертву і ховали разом з їх чоловіками. Такий звичай називається «саті» і в свій час він був поширений у багатьох індоєвропейських народів.

Для поховання племена культури кулястих амфор часто використовували мегалітичні споруди та кургани своїх попередників — племен культури лійчастого посуду.

У багатьох похованнях культури кулястих амфор зафіксовано покладення в могили тварин (очевидно принесених в жертву). Марія Гімбутас розглядає це як стійкий культурний елемент, отриманий від скотарів степової зони. Практика «саті», наявність якої у носіїв ямної культури вважає Гімбутас, теж розглядається як дуже стійкий елемент скотарів. Прихильники Гімбутас та її курганної гіпотези вказують на цю характерну поховальну практику і вважають, що ця культура є другою хвилею міграції індоєвропейців в Європу з причорноморських степів.

У середині XX століття була поширена думка, що племена кулястих амфор були предками слов'ян, германців та балтійців без будь-яких помітних меж між ними у той час. На сьогодні багато дослідників цю точку зору вважають застарілою, а племена кулястих амфор вважаються предками народів «кентумних» мов — кельтів, італіків, іллірійців.

• Л. А. Черних. Кулястих амфор культура // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 492. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Л. А. Черних. Кулястих амфор культура // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.