Куна (Гайсинський район)
Куна́ — село в Україні, у Гайсинському районі Вінницької області.
| село Куна | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Вінницька область |
| Район/міськрада | Гайсинський район |
| Рада | Кунянська сільська рада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1575 |
| Населення | 1906 (на 2011 рік) |
| Площа | 2,922 км² |
| Густота населення | 652,29 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 23714 |
| Телефонний код | +380 4334 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°47′07″ пн. ш. 29°20′36″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
203 м |
| Водойми | Сіб |
| Найближча залізнична станція | Гайсин |
| Відстань до залізничної станції |
3 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 23714, Вінницькая обл., Гайсинський р-н, с. Куна |
| Карта | |
  Куна | |
 Куна | |
| Мапа | |
 | |
|
| |
Географія
Село лежить на правому березі річки Собі, за 3 км від районного центру та залізничної станції Гайсин. Через село проходить автомагістраль.
Назва села
1.Грошова одиниця
Коли сучасна людина (в кінці XX ст. — на початку XXI ст.) задумується про походження назви села і про те, щоб значило слово «куна» наголос на літері — А, то перше, що приходе на думку, це — гроші стародавньої Русі — куски хутра або шкурки білки, куниці, соболя тощо [ногати, різани, векші, вивіриці, мордки, КУНИ…]. Вважається, що в поселенні проживали багаті люди з великою кількістю грошей, що носили назву «куни» (наверно колись в навколишніх лісах водилась велика кількість куниць), тому так і було названо село… Підростаючі діти в Куні і Мар'янівці змалечку чули розповіді про це і кожний виростаючи, рахував, що це тільки так і не інакше…
Ось що пише по цьому поводу В.Панчук: «…Якщо ми вже завели мову про Куну та згадали про село Кунку, викладемо одну з імовірних версій походження цих назв. У стародавній Русі „куною“ звалася одиниця грошовoї системи. Термін походить від загальнослов'янського слова „куни“ — гроші, а первісне значення цього слова — шкура куниці, котра свого часу також виступала певною грошовою одиницею. У X—XI століттях вміст срібла в куні відповідав 125 гривні, у XII—XIII століттях „курс“ куни до гривні, якщо говорити сучасною мовою, впав і становив вже 50 кун за 1 тогочасну гривню. Вживання слова „куна“ у значенні грошей зберігалося дуже довго– його можна було почути ще у XVII ст…»
2. Куниля. Зсув в брамі
Павло Мельник, писав: «Назва Куна пішла не від грошової одиниці, не від шкурки звірка. Скоріше вона походить від стратегічного розміщення поселення на берегах річки. У давнину це слово означало засув, клямку в брамі. Поселення, городища якого були на обох берегах Собу — кунянському і мар'янівському, у свій час служило форпостом, прикордонним укріпленням між Руссю і кочівниками. Я впевнений, що городище КУНИЛЛЯ, згадуване в Київському літописі, під 1150 роком, і є Куна. Я дуже переконаний, що це той самий „град у Київській землі у Чорних клобуках (чорні клобуки — назва кочового народу в Північному Причорноморї`)“, що його згадує під 1150 роком „Літопис Руський“. Тоді в міжусобній боротьбі за київський великокняжий стіл, Володимирський князь Ізяслав Мстиславовия використовував чорних клобуків, що тоді селились на півдні Київщини, на північному сході Вінниччини та Черкащині, або кочували тут. Ось що написано в літопису про подорож князя: „… Ізяслав рушив на гради Гольсько (тепер городище коло села Гульська Новоград Волинського району Житомирської обл) та Кунилю в Чорні клобуки. І тут приїхали до нього всі чорні клобуки, з усіма своїми військами…“»
Одного разу краєзнавець Павло Федорович Мельник писав: "Щодо назви села, то Куна — це і грошова одиниця і шкірка куниці і клямка в церкві, якою причиняли невірних жінок, а може й амазонка. Бо в наших краях була колись їх країна — Кунаград. …Тобто: Куна, Велика Куна, Куниця і Кунилля, це — різновікові назви одногоі того самого поселення, городища якого були розташовані на кунянському і мар'янівському берегах Собу…
Версії походження самого слова
Можливо слово КУНА — тюркського походження. Так в сучасній чувашській мові слово КУН — день [світловий, без ночі]. А коли хочуть сказати — ``перший день, другий … і т. д.``, тоді виходить — ``…КУНА``. В Туркменістані, біля руїн старовинного міста Хорезм, знаходиться містечко, що називається КУНЯ –УРГЕНЧ (Старий Ургенч (?)).В узбекській мові слово КУНА означає — старий.
Можливо слово КУНА індоєвропейського походження. Так германське плем'я готів, що проживало в Північному Причорномор'ї в 2-4 ст. н. е., ще до приходу тюркомовних народів, ділилось на КУНІ [kuni] — родові воєнні, адміністративно-політичні об'єднання.
Корінь «кун» також зустрічається в іменах і призвіщах. Так, наприклад, відомого угорського революціонера-інтерннаціоналіста звали Бела Кун. А ім'я імператора Священної Римської імперії Конрада II (1024—1039 рр.) звучало як Куно (Chuno)
Академічний тлумачний словник української мови дає такі значення слова куна:
- рідко. Те саме, що куниця
- розм., рідко. Пробій у дверях, воротах і т. ін.
- заст. Залізна скоба, прибита у церкві, у яку вкладали руку жінки, караючи її за порушення правил пристойності.
- заст. В'язниця.
- Збірна назва грошей домонгольської Русі, серед яких були й хутра цінних порід тварин.
Історія та Легенди
Відповідно до книги Антона Бюшинга [1], що написана на матеріалах перепису за 1775 рік, у Куні тоді налічувалось 246 димів [2], а селяни належали до категорії поміщицьких селян-данників.
Це дуже давнє і велике село, старше за Гайсин і Мар'янівку, яке розташовувалось, раніше, на родючих чорноземах на території нинішніх Куни і Кунки. В свій час, село майже повністю було вирізано татарами, після чого, до своїх старих розмірів уже не відродилось. На йогомісці утворилось два нових — теперешні Куна і Кунка [Велика Куна і МалаКуна]. Була Паска. В село наїхали татари і наказали всім жителям, разом з дітьми і жінками з'явитись до церкви. Алеодному із загарбників сподобалось дитя, що нагадувалойому рідну дитину, залишену удома, тому він сказав батькам, щоб ті поклали мале на воза, перекрили дошками і прикидали гноєм, а потім їхали в поле, начебто по великій необхідності. Жінка тихенько сказала своїй матері, потім сестрі — ті ще комусь і таким чином врятувалось декілька сімей. Всіх інших, хто з'явився до церкви — вирізали. Церква знаходилась на місці Кунянської восьмирічної школи, біля мосту через Сіб. Так як людей було багато, то кажуть, що крові було по коліна і що вона текла вверх по вулиці до ``каменя``, або ``панського роздоріжжя`` [місце де знаходилось єврейське кладовище]. Річки Собу тоді ще не було, Мар'янівки теж і було викопано три широких і довгихрови від церкви і аж до нинішньої Матні, у яких були поховані убиті мешканці Куни.
Мешканці Куни, що в XX ст. навчались в 7-ми(8-ми)-річній школі, в один голос стверджують про те, що на уроках праці, працюючи на ділянках біля школи, неодноразово викопували людські кістки й черепи. В Мар'янівці на Матні (вул. Карла Маркса) [двори Тіторенко, Порохнявогоі т. д.], якщо глибоко копнути то і тепер можна відкопати людські кістки.
Наша легенда розповідає про те, що Куна теж мала бути вирізана, але вже — поляками. Це трапилось під час козацьких повстань, коли в одному із боїв з козаками був убитий знатний шляхтич, у якого відрізали головуі возили з собою, виставляючи кругом на показ. Так як серед козаків знаходилось декілька жителів Куни, то поляки, вирішивши помститись, увірвались на паску в село, коли всі жителі були біля церкви і учинили там жорстоку різню. Загінпольських жовнірів з галасом ввірвався в церкву і почав шаблюками та мечами стинати голови беззахисним прихожанам. Священик без головиприніс розкрите Євангеліє, поклав йогона кафедру і тільки тоді упав мертвий. І ні мольби священиків, простягаючих до поляків хрести, ні крики жінок і плач дітей, не моглизупинити загарбників, аж поки не трапилось чудо. Із ікони Божої Матері скотилась кровава сльоза. Серед суцільного лементу, стогону, плачу і благаньраптом почувся несамовитий вереск поляка: «Панове — Матка Боска плаче…» Кати глянули на образ Богоматері і помітили на її обличчі два потічки сліз. З страшним криком, спотикаючись через мертві і покалічені тіла, вибігали нападники з церкви. Вцілілі після цієї різанини щасливці, ще довгорозповідали про це страхіття і чудо. З тих пір ікона стала священною реліквією і свято зберігалась. Коли збудували нову церкву, то Чудотворну ікону Божої Матері перенесли туди, де вона, у позолоченому кіоті, знаходилась аж до революції 1917 року (аж до закриття церкви). Потім її сліди пропали.
Ще розповідають, що поляками село вирізалось не один раз, принаймні вони не раз намагалися це зробити. Але трапилось так, що коли готувалася масова різня в церкві на Паску, то один молодий шляхтич, який був закоханий в українську дівчину, попередив її. Вона сказала батькам, ті донесли представникам козацької влади і козаки ударили першими. Поляки, захоплені зненацька, змушені були тікати підземеллями в Дрібне.
Іншого разу, вже під вечір, жовнірів розселили по хатах «на постой». В одній хаті вояка заходився точити шаблюку. Непосидюща, допитлива малеча оточила його і засипала запитаннями: що це він робить? Нащо? Для чого? Ця дитяа безпечність так вразила добросердечного воїна, що він не втримався від сліз. З пересторогою розповів господарю, що загін має завдання вирізати вночі жителів села. Той таємно сповістив про це сусідів і так, одне від одного, про намір жовнірів довідались всі мешканці. Смерком вони залишили село і цього разу лиха не сталося.
По згадкам Кунянських і Мар'янівських старожилів.
Підземелля: Будівництво Кунянських підземель
Легенди розповідають, що Ярошинські будували свої підземелля таємно. Так як спорудження були грандіозними, там працювало багато людей, які більшу частину свого життя проводили в тому підземеллі і виходили лише вночі, коли вивозили землю на поверхню, а ввозили цеглу.
Розказують, що ті люди, які не померли до завершення будівництва, доглядали за належним станом підземель до кінця своїх днів.
Розповідають що тіла тих, хто загинув під час будівництва, просто замуровувані за стінами підземель. А з тіл тих, котрі загинули під кінець не доживши трошки до кінця будівництва, напевно, зробили мумії, які були знайдені у 1930-х роках дітьми.
Розповідають, що підземні ходи були побудовані до Собу і далі через річку в Мар'янівку. Що є хід під нинішнім ставком, що зв'язує два кутка села, на яких трапляються численні провали. Що підземні ходи тягнулись аж до Кунки і більше того- вони йшли від маєтку Ярошинських до маєтків других панів, в інших селах, і так до самої Варшави, і що по них можна було проїхати на бричці… Кажуть що там сховано багато грошей, золота і зброї…
Видатні особи
- Дудар Костянтин Костянтинович — заслужений працівник сільського господарства України (2019)[3].
- Жилінський Євстахій Янушович — український та польський математик, доктор наук,
- Ковальчук Микола Миколайович (1961) — український юрист та державний службовець.
- Присяжнюк Анатолій Йосипович (нар. 15 червня 1953 року в с. Куна) — Голова Київської обласної державної адміністрації (З 19 березня 2010). Кандидат юридичних наук. Генерал-полковник міліції.
- Мацепула Сергій Петрович (1967—2015) — прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Довгань Ілля Максимович (нар. 12 серпня 1946 року в с. Куна) — високопоставлений працівник прокуратури, заслужений юрист України, який брав участь в розслідуванні убивства Георгія Гонгадзе,[4] розслідуванні діяльності ДКНС в Україні та інших резонансних справ.[5][6][7]
Примітки
- Magazin fur die neue Hisrorie und Geographie, angelegt von D. Anton Friedrich Busching. – Halle, 1788. – T. XXII.
- https://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=mdp.39015065570981&view=image&seq=258
- Указ президента України 868—2019
- https://www.pravda.com.ua/rus/news/2005/06/21/4389439/
- «Сторінки прожитого життя», Потебенько М.О., 2009 рік
- «Життя присвячене закону», Клочков В.Г., 2003 рік
- «Незручний прокурор», Баганець О.В., 2010 рік
Література
- Куна́ // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.213
Посилання
Kuna // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 873. (пол.)