Кушнір-Марченко Кость Федорович

Народився 15 травня 1877 р. у селі Мойсенці Золотоніського повіту Полтавська губернія,. Походив з селянської родини. Читати книжки навчився у сільського діда. .

У 1886 р. вступив до Мойсенське середнє училище, яке тільки відкрилося в селі. 19 жовтня 1889 р. достроково закінчив училище і отримав Свідоцтво Золотоніської повітової училищної ради. У 1894 р. у віці 17 років пішов працювати грабарем на шахту. У 1899 р. одружився з Анною Мойсеєвною Шевченко. У травні 1899 р. відбув свій військовий збір у ратниках Державного ополчення у Золотоноша.

У 1908 р. К. Ф. Кушнір-Марченко обраний волосним старшиною Мойсенської волості. Під час Першої світової війни був призваний в армію.

У 1946 р. висвячений на священника с. Митьки[1]. Мав шестеро дітей. Старший син — Степан загинув під час І Світова війна. Молодший — Костянтин був репресований у 1937 році[2].

Помер у 1958 р.

Дитиною любив слухати народні перекази, легенди та розповіді старих людей про козаків, татарські набіги та боротьбу з поляками. Цікавився козацькими могилами, балками, ямами, кріпосними валами фортець. З 1892 р. по 1908 р. вів щоденник, який підписав «Костя Хведорів Кушнір-Марченко. Щоденник з 1892 по 1908 р. включно. Писаний з пастушиських років».

У 1906 р. познайомився з І. Лучицький, професором Київський університет, редактор «Киевская старина» В. Науменко, що вплинуло на його формування, як історика-краєзнавця.

У 1908 р. він отримує доступ до волосного архіва з 1861 р., де знайшов ревізькі «сказки» 10-ї ревізії 1858 р. за всі села волості та написав статтю. У 1911 р. отримав дозвіл на опрацювання Рум'янцевської ревізії 1757 р. Працював у рукописному відділі бібліотеки Київський університет ім. Св. Володимира 8 днів.

У 1913 р. — член Полтавська архівна комісія.

Під час І Світової війни був призваний до війська, але не полишав краєзнавчу діяльність. Старався відвідати всі історичні місця, біля яких розташовувалась його воїнська частина. Так він побував у Берестечку на козацькому кладовищі, про що описав у одному зі своїх щоденників. Як і більшість інтелігенції позитивно зустрів повалення самодержавство.

У 1918 р. — голова Мойсенського осередку товариства «Просвіта».

У 1920-рр. пройшов ряд життєвих випробувань. Описав голод 1921—1923 рр. У нотатках за 22 лютого 1922 р. записав:

«Могучий царь-голод що день то дужче притискує людей до страшного голодування! Люди різного зросту так і полізли по хатах за шматок хліба, а той шматок вже росчитаний аж до Петра, а давать нічого!»[3]

Сім'я голодувала разом з усіма, доводилося міняти речі на харчі.

У 1922 р. Кость Кушнір-Марченко бере активну участь у житті села. Він — завідуючий книгозбірною читальнею у селі, член сільської ради, член церковної ради. Починає співпрацювати з Всеукраїнською академією наук та вченими М. Покровським і М. Ткаченко.

У 1929 р. — виходить перша наукова публікація: «Ілля Новицький, охочекомонний компанійський полковник останньої чверти XVII—го та поч. XVIII ст.» Замітка, опублікована в академічному виданні «Науковий збірник за рік 1929: Записки УНТ».

У 1930-х рр. член комісії з охорони пам'ятників культури і природи. Неодноразово звертається до редакцій газет з пропозицією зберегти культурні цінності у зв'язку з закриттям церков.

Під час голодомора 1933 року рятується від голодної смерті у сина в Миронівці. Там вивчає історію Миронівки, у тому числі згадує й рід Симиренко та інших діячів української науки й культури.

У 1930—1940 рр. — досліджував «Генеалогічні дерева селянських родів».

У 1941 р. написав нарис «Моя боротьба за вивчення моєї батьківщини», у який було включено копії всіх листів, які він надсилав історикам, різним установам і одержав відповіді. У 1940-1950-х рр. продовжує вести щоденник[4].

Особливо цінні сім томів щоденників, у яких він описав свої враження про події з 1920-х рр.

У 1945 р. за дорученням Український інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії збирає краєзнавчі матеріали з історії Лівобережна Черкащина.

На схилі літ продовжує вивчати історію Іркліївщини, листувався з вченими АН УРСР, був особисто знайомий з М. Грушевським, М. Василенко, М. Рубачем, О. Яворським. Листувався з Максимом Рильським та Іваном Ле.

Залишив після себе 7000 аркушів дослідницьких матеріалів.

• Стаття « Чи не можна — чи не треба» // «Вестник Золотоношского седьскохозяйственного общества» (1911).
• Ілля Новицький, охочекомонний компанійський полковник останньої чверти XVII—го та поч. XVIII ст.-«Науковий збірник за рік 1929: Записки УНТ» (1929. — Т.32. — СС.100—101)
• «Минуле села Ірклієва».
• Рукопис «Культурні пережитки на Іркліївщині. Опис календарних свят до великого посту».

1. Білокінь С. Сільський історик-генеалог // Пам'ятники України. 1987. № 3 (73). С. 59-62;
2. Ващенко А. П. Кость Кушнір-Марченко та Софія Терещенко як фундатори історичного краєзнавства Черкащини / А. П. Ващенко // Наукові записки з української історії. — 2018. — Вип. 43. — С. 124—130. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzzui_2018_43_20.
3. Вергун І. Вергун С. «… БУВ ПЕРШИМ НАВЧИТЕЛЕМ НАЦІОНАЛЬНОГО УСВІДОМЛЕННЯ!» До 135-річчя з дня народження краєзнавця Костя Кушніра-Марченка Надія, Хоменко Іван. Подвижник історичного краєзнавства Кость Кушнір-Марченко // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики. Число 4, Част. 2. К., 2000. С. 534—567.
4. Вергун С. Краєзнавець Чорнобаївщини — К. Кушнір — Марченко // Україна в етнокультурному вимірі століть, 2012. Вип. 2. С.114-123.
5. Фонд. 133. — Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.

1. Мацько М. Духовна руїна Іркліївського краю 5.09.2012 р.
2. Подвижник краєзнавства з Мойсинців. Нова Доба (укр.). 14 липня 2019. Процитовано 6 січня 2022.
3. Збірник (2013). Україна в етнокультурному вимірі століть (Українська). Київ: Національний педагогічний університет ім. Драгоманова. с. 114.
4. ГОЛОС ИЗ МОРЯ. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 9 січня 2022.