Ківсяки

Ківсяки (Julida) — ряд двопарноногих багатоніжок. Одні з найкраще вивчених двопарноногих. Ґрунтові видовжені тварини, поширені у вологих місцях. Переважно голарктичні тварини, хоча деякі види відомі з Індо-Малайської та Неотропічної області. Ряд налічує близько 750–800 видів.

?
Ківсяки

Ківсяк Cylindroiulus sp.
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Підтип: Багатоніжки (Myriapoda)
Клас: Двопарноногі (Diplopoda)
Підклас: Chilognatha
Інфраклас: Helminthomorpha
Надряд: Juliformia
Ряд: Julida
Brandt, 1833
надродини

Blaniuloidea Koch, 1847
Nemasomatoidea
Paeromopodoidea Cook, 1895

Посилання
Вікісховище: Category:Julida
EOL: 6453
ITIS: 154418
NCBI: 41448
Fossilworks: 281808

Ківсяками також часто помилково називають представників двох близьких рядів двопарноногих багатоніжок з надряду Juliformia: Spirobolida та Spirostreptida, які містять гігантських тропічних багатоніжок розміром до 30 сантиметрів, популярних серед любителів тераріумістики. Ці багатоніжки вирізняються деталями сегментації та еволюційним походженням, а також поширені майже винятково у тропічному поясі Землі.

Будова тіла

Тіло довге, циліндричне, складається з великої кількості (понад 30) тулубних сегментів. Розміри від 1 до 12 см.[1] Обидві пари ніг на 7-му сегменті тіла самців перетворені на копулятивний орган (гоноподи), у багатьох видів змінена й передня пара ніг дорослого самця.

Спосіб життя

Рухаються повільно, ноги переставляють по черзі спереду назад, від чого складається враження хвилеподібності рухів ніг.

Ведуть прихований спосіб життя у вологому субстраті: листковому опаді, під корою дерев, у ґрунті. Деякі види отруйні, виділяють ціанідну кислоту, інші людина навіть використовує в їжу в тропічних регіонах.

З яйця виходить личинка, що має меншу кількість сегментів тіла, ніж доросла особина. Далі під час линяння вона нарощує довжину тіла.

Біогеографія

Ківсяки поширені у північній півкулі у трьох основних регіонах[2]:

Найбільш північний вид Proteroiulus fuscus трапляється біля північного полярного кола в Ісландії, де є єдиним ківсяком, живе північніше за коло у Скандинавії та Росії, де його було знайдено на півдні півовстрова Ямал. Найвище знайдено ківсяка Nepalmatoiulus ivanloebli в Непалі — на висоті 4800 м над рівнем моря.

Окрема диз'юнктивна зона поширення ківсяків розташована в східному Непалі. Суперечливі дані вказують на наявність ківсяків на островах Оґасавара в Океанії.

Деякі види було випадково завезено в Австралію, Південну Африку, Гавайські острови.

Різноманіття

Поділяються на 5 надродин та декілька родин[3][4]:

Іноді виділяють ще одну родину:

  • Pachyiulidae

Еволюція і походження

Двопарноногі походять від спільного предка, що вийшов на сушу в середині кембрійського періоду (не менше 525 мільйонів років тому) на території субконтиненту Авалонія. Гілка, що містить ківсяків, багатозв'язів та групу Chordeumatida, відокремилася від загального стовбуру в ранньому ордовику (близько 500-480 мільйонів років тому). Відокремлення ківсяків як окремої групи сталося у ранньому силурі (442-440 мільйонів років тому), після відділення Авалонії від Гондвани. Ківсяки поширювалися на вільні території тодішнього суперконтиненту Лавразія. У часи пізнього крейдяного періоду (94-66 мільйонів років тому), коли континенти почали набувати сучасного вигляду, відбулося відокремлення європейських ківсяків від північноамериканських та північноафриканських. Американські ківсяки також розділилися на групи східноамериканських та західноамериканських.

Викопні відбитки ківсяків з еоцену та міоцену (більше 50 мільйонів років тому) належать до сучасної родини Parajulidae. У балтійському бурштині знайдено залишки олігоценових ківсяків віком більше 30 мільйонів років, яких віднесено до сучасних родин Nemasomatidae та Julidae.[2]

Примітки

  1. Diagnostic features of Millipede Orders. Milli-PEET Identification Tables. The Field Museum, Chicago. Процитовано 25 жовтня 2013.
  2. Shelley, Rowland M.; Golavatch, Sergei I. (18.03.2011). Atlas of Myriapod Biogeography. I. Indigenous Ordinal and Supra-Ordinal Distributions in the Diplopoda: Perspectives on Taxon Origins and Ages, and a Hypothesis on the Origin and Early Evolution of the Class. Insecta Mundi. Paper 677. ISSN 1942-1354.(англ.)
  3. William Shear. Class Diplopoda de Blainville in Gervais, 1844. У Z.-Q. Zhang. Animal biodiversity: an outline of higher-level classification and survey of taxonomic richness. Zootaxa. 159–164. с. 3148.
  4. Geographic distribution of Millipede Families. Milli-PEET Identification Tables. The Field Museum, Chicago. Процитовано 25 жовтня 2013.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.