Кізяк

Кізя́к (рідко кизя́к)[1] — продукт життєдіяльності худоби, екскременти. Виходить в результаті ферментативної, зокрема мікробної, переробки смітних і кормових трав та калу організмом худоби. Має характерний запах і консистенцію. Висушений або перероблений, використовується як природне добриво або паливо (наприклад, для спалювання в печі для обігріву або приготування їжі). Плитки сушеного гною називалися ще кирпичем[2] (про одну плитку кирпичина)[3].

Свіжий коров'ячий кал
Кізяк корови.
Кізяк кінський.
Коров'ячий гній висушують на паливо в Індії
Висушування буйволиного кізяка на стіні будинку в провінції Юньнань (Китай)
Сушений Кізяк корови в Варанасі (Індія). В Індії коров'ячий кал називається «гобар»
Тибетські пельмені готують на паливі з гною яків.

Етимологія

Терміни кізяк, кизяк походять з тюркських мов (пор. азерб. täzäk, тур. tezek, тат. тизəк). Слово кізяк у цьому значенні не пов'язане за походженням з омонімічним йому кізяк («бурдюк з козячої шкіри»), яке походить від «коза» (пор. діал. кожа — «шкіра»)[4].

Слово кирпич також є тюркізмом: тур. kerpiç, тат. кирпеч («цегла») походять з перської мови[4].

Виготовлення

Описано на прикладі заготовки кізяка жителями Західного Сибіру.

Гній перемішують з соломою, після декількох днів відлеження суміші збираються групою мешканців — «тягати кізяки» — зазвичай діти, жінки, літні чоловіки, так як робота не занадто важка. Гнойово-солом'яна суміш перетаптується для однорідності складу людьми, зазвичай босоніж, потім закладається в дерев'яні спеціальні форми — щось на зразок ящика без дна. У кожної людини, що бере участь у виготовленні кізяків, своя форма, у багатьох ці форми передаються з покоління в покоління. Але змайструвати її не складно, хоча і виготовляти потрібно з дефіцитного в цій місцевості дерева. Форма для кізяка являє собою рамку приблизно 70 см на 50 см і заввишки сантиметрів 25 з ручкою — щоб можна було нести суміш для сушки. Форму розташовують у місці, що знаходиться недалеко (у двох-трьох метрах) від місця, де знаходиться кізякова суміш.

Кізяком називають (і вважають у штуках) також масу суміші, що знаходиться в одній формі або її частини, виділені перегородками.

Наступний етап: викладені на трав'яному полі сирі кізяки повинні просохнути на сонці протягом декількох днів поки не стануть абсолютно сухими. Тому дні не повинні бути дощовими — підходящі вибираються за народними прикметами. Висохлий кізяк, легкий і твердий, не розсипається при ударі один об одного або падінні з невеликої висоти.

Заключний етап: кізяки перевозяться на ручному дерев'яному візку або на возі, запряженому конем, на господарський двір і складаються для зберігання в досить високу піраміду, приблизно метра два заввишки зі зрізаним верхом.

У степових народів кізяк в основному виготовляють з овечого гною. За час перебування овець (і/або кіз) в загонах (нічні, зимові) гній не прибирається, а трамбується самими тваринами, перетворюючись на однорідну і тверду масу. З часом ця маса збільшується по висоті. В результаті чого з'являється необхідність чистити загін. Гній вирізається невеликими квадратиками, приблизно до 30х30 см, після чого сушиться на сонці протягом декількох тижнів або місяців, і збирається. Такий кізяк як паливо подібний до вугілля, тому є ідеальним паливом в домашніх умовах, але одним з недоліків є те, що після його згорання залишається багато золи і неприємний запах.

Якщо гній своєчасно не утилізуються дощовими черв'яками і гнойовими жуками, то може висохнути і, залишаючись на пасовищах, що погіршує їх стан, роблячи малопридатними для випасу худоби.

Застосування

Коров'ячий гній є додатковим компонентом у виробництві саману (глиняної цегли).[5]

Використання як палива

У сільських районах Індії і Пакистану кізяки використовуються як паливо для електростанцій, забезпечуючи поновлюване і стабільне джерело електроенергії.

У Центральній Африці, в сільських будинках масаїв коров'ячий гній спалюють, щоб відлякати комарів. У холодних місцевостях, коров'ячий гній використовується для вирівнювання стін хатин як дешевий тепловий ізолятор.

В 1920 році в Сибірському навчально-дослідному господарстві було збудовавно газогенераторну установку для двигуна внутрішнього згорання в 20 к. с. первинним паливом для якої могли бути використані опале листя, солома, полинь або кізяк в лампачах.[6] Інтенсивність газифікації соломи, очерету і кізяка може знаходитись в межах 600—700 тисяч ккал/м² год.[7]

Див. також

Література

Примітки
  1. Кізяк // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Кирпич // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Кирпичина // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
  5. (англ.) Your Home Technical Manual — 3.4d Construction Systems — Mud Brick (Adobe) <! — Bot generated title -> Архівовано 6 липня 2007 у Wayback Machine.
  6. Л. К. Коллеров / Газомоторные установки, 1951 (с.:109-110)
  7. Л. К. Коллеров / Газомоторные установки, 1951. — С. 41,43.


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.