Лайош Вебер

Розпочинав кар'єру у столичній команді «Тьореквеш», у складі якої дебютував 21 травня 1922 року у грі проти БТК (1:2) за чотири місяці до свого 18-річчя. Будучи гравцем «Тьореквеша» в 1925 році викликався до складу національної збірної Угорщини. Дебютував у матчы проти збірної Швейцарії (5:0). А загалом у тому році зіграв три матчі за збірну.

Сезон 1925–26 провів у італійській «Болоньї», у складі якої став віце-чемпіоном. «Болонья» перемогла у групі «А» і поступилась у фіналі у трьох-матчевій дуелі переможцю групи «В» — «Ювентусу» (2:2, 0:0, 1:2). Вебер зіграв в усіх трьох фінальних поєдинках[2].

Повернувшись на батьківщину в 1926 році, вступав у команді «Баштя». Того ж року зіграв ще два матчі за збірну. Посеред сезону 1927–1928 перебрався до складу одного з провідних клубів Угорщини — «Хунгарії». В 1929 році клуб під керівництвом тренера Бели Ревеса здобув чемпіонський титул, випередивши на одне очко «Ференцварош», що до цього три роки поспіль був першим. В переможному сезоні Вебер відіграв 11 матчів і забив 1 гол. А головними зірками тієї команди були знані в усій футбольній Європі Дьюла Манді, Ференц Хірзер, Дьордь Мольнар, Єньо Кальмар та інші. У жовтні 1928 року зіграв свій шостий і останній матч за збірну. У розіграші кубка Центральної Європи Угорщина поступилась Австрії (1:5).

Ще один трофей до свого доробку Вебер додав у 1932 році. «Хунгарія» перемогла у фіналі «Ференцварош». Перший матч завершився нічиєю 1:1, а перегравання принесло перемогу команді Вебера 4:3. В 1928 – 1931 роках зіграв 5 матчів Кубка Мітропи, престижного міжнародного турніру для найсильніших команд центральної Європи[3].

Після «Хунгарії» продовжив виступи за кордоном у клубах «СА Париж» і «Реал Вальядолід». Пізніше працював тренером в угорських командах.

• Чемпіон Угорщини: 1928–29
• Срібний призер Чемпіонату Угорщини: 1927–28, 1930–31, 1932–33
• Бронзовий призер Чемпіонату Угорщини: 1929–30, 1931–32
• Володар Кубка Угорщини: 1932
• Срібний призер Чемпіонату Італії: 1925–26