Лама (тварина)

Ла́ма (Lama glama) південноамериканський ссавець родини верблюдових, одомашнений індіанцями Анд.

?
Лама

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Китопарнокопитні (Cetartiodactyla)
Родина: Верблюдові (Camelidae)
Рід: Лама (Lama)
Вид: Лама
Lama glama
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Вікісховище: Lama glama
EOL: 309018
ITIS: 625028
NCBI: 9844
Fossilworks: 145832

Опис

Висота дорослого самця в холці до 120 см. Шия довга і тонка, голова відносно мала, звичайно високо піднята, вуха високі, загострені. Незважаючи на відсутність горба, у лам багато спільних рис з верблюдами: ікловидні різці у верхній щелепі, мозолисті подушки на підошві роздвоєних копит (адаптація до кам'янистого ґрунту), пережовування жвачки, якою тварина, якщо її розізлити, плюється. Древні відомі предки лам і верблюдів з'явились приблизно 40 млн років тому у Північній Америці, звідти поширились по перешийкам до Південної Америки і у Азію.

Лама відрізняється від альпаки більшими розмірами та видовженішою головою.

Розмноження

Шлюбний сезон у вересні. Вагітність триває 10—11 місяців. Зазвичай народжується одне дитинча. Мати годує його молоком шість тижнів, а статевої зрілості лами досягають в три роки.

Господарське використання

Лами в зоопарку Сілезії.

Головною цінністю лами для людини є її високоякісна вовна, що широко використовується в легкій промисловості. У домашніх лам шерсть м'яка, кошлата, середньої довжини; колір трапляється від чисто білого до чорно-бурого.

Лама — єдиний в Америці туземний вид, який використовують як в'ючну тварину. Його приручили приблизно за тисячу років до н. е. на території нинішнього Перу. Цей вид досі використовують для перевезення вантажів через хребти стежками, недоступними для сучасного транспорту. Нав'ючують тільки самців: одна тварина переносить за день 27 — 45 кг на відстань приблизно 24 км. Якщо в'юк дуже важкий, лама зупиняється і сідає: ніяке покарання не змусить її підвестися, в крайньому разі вона просто плюне в погонича смердючою жуйкою.

М'ясо самців інки їли, але тільки за визначних подій, а самиць ніколи не забивали. Під час релігійних свят самців-немовлят приносили в жертву богам. М'ясо лам вживається в їжу й досі.

Література

  • Куприенко С.А. Источники XVI-XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма / Под ред. С.А. Куприенко. — К. : Видавець Купрієнко С.А, 2013. — 418 с. — ISBN 978-617-7085-03-3.
  • Eric Hoffman: The Complete Alpaca Book. Bonny Doon Press, 2006, ISBN 0-9721242-1-7
  • Ronald M. Nowak: Walker's Mammals of the World. Johns Hopkins University Press, Baltimore 1999, ISBN 0-8018-5789-9
  • William Walton: Das Alpaca, seine Einführung in den britischen Inseln, betrachtet als ein Nationalvortheil und als ein Gegenstand unmittelbarer Nützlichkeit für Landwirthe und Fabrikanten. Mäcken, Reutlingen 1845 (Digitalisat)
  • D. E. Wilson & D. M. Reeder: Mammal Species of the World. Johns Hopkins University Press, Baltimore 2005, ISBN 0-8018-8221-4
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.