Леонтіївський провулок (Москва)

Лео́нтіївський провулок (до середини XVIII століття Шереметіївський, з 1938 по 1993 — вулиця Станіславського) — провулок в Центральному адміністративному окрузі міста Москви. Починається від Большої Никитської вулиці до Тверської, лежить між Тверським бульваром та Вознесенським провулком.

Леонтіївський провулок
 Росія
рос. Леонтьевский переулок
Населений пункт Москва
Район Преснєнський
Загальні відомості
Протяжність 770 м
Координати початку 55°45′35″ пн. ш. 37°36′14″ сх. д.
Координати 55°45′35″ пн. ш. 37°36′14″ сх. д.
Координати кінця 55°45′35″ пн. ш. 37°36′14″ сх. д.
Поштові індекси 125009
Номери телефонів +7(495) XXX----
Транспорт
Найближчі станції метро Арбатська, Тверська, Пушкінська
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap 1275551 ·R (Пресненський, Тверський)
Мапа
 Леонтіївський провулок у Вікісховищі

Історія

Між XVII — початком XVIII століть місцевість між Тверською і Великою Никитською вулицями стає аристократичним районом. Генерал-аншеф Михайло Леонтьєв вперше згадується як домовласник у Шереметіївському провулку в 1725 році, ще коли він був в чині кавалерії бригадира. За його прізвищем, провулок, стали називати Леонтіївським.

У 1938 році провулок був перейменований на вулицю Станіславського, який жив в цьому провулку. У 1994 році провулку повернули його історичну назву.

У 2000-ні роки декілька історичних будинків в провулку були знищені, а на їх місці зведені нові будівлі.

Історичні будівлі та споруди

З непарної сторони:

  • № 5 — типографія А. І. Мамонтова, 1872, архітектор В. О. Гартман.
  • № 7 — Музей народного мистецтва (Кустарний музей С. Т. Морозова)
  • № 9 — Будинок міського голови Н. А. Алексєєва, 1880-е, архітектор Д. М. Чичагов.

В даний час в ньому розміщується Представництво ООН в Москві, UNICEF, UNDP, UNEP, UNAIDS, WHO та ряд інших міжнародних організацій.

  • № 11 — на цьому місці знаходились володіння предка Л. М. Толстого князя П. І. Горчакова. На першому поверсі розміщувався популярний антикварний магазин А. Н. Єрикалова. Будинок був знесений у 2003 році для будівництва елітного житлового будинку.
  • № 13 — будинок, що знаходився на цьому місці належав батькам М. С. Мартинова, друга та згодом вбивці М. Ю. Лермонтова. Будинок був знесений у 2003 році для будівництва елітного житлового будинку.
  • № 15 — житловий будинок працівників ЦК КПРС був побудований в 1964 році за проектом архітектора М. Н. Круглова. Тут жили вищі керівники партії і радянського уряду (Г. В. Романов, М. С. Соломенцев, Д. Ф. Устинов та ін.).
  • № 19 — Гімназія. В 1900-х роках в цьому будинку жила актриса Г. Н. Федотова.
  • № 21 — Дохідний будинок Н. С. Лутковського (19051906, архітектор І. П. Машков)
  • № 25 — будинок, що знаходився тут, був зразком післяпожежної забудови Москви початку XIX століття. Тут жили: друг А. С. Пушкіна декабрист І. Н. Горсткін, відомий архітектор і археолог О. О. Мартинов, актриса Малого театру Г. М. Федотова, письменник Б. А. Пильняк. У 2005 році за розпорядженням мера Москви Ю. М. Лужкова будівля була знесена під будівництво "багатоповерхового офісного центру класу "A" загальною площею 6 650 м² з трирівневою підземною парковкою».
Музей Станіславського в Леонтіївському провулку

По парній стороні:

  • № 2а — на цьому місці до 2003 року знаходився господарський флігель садиби князів Мещерських. З 1858 року будівлею володіла графиня А. Ф. Закревська, дружина московського генерал-губернатора А. А. Закревського. У будинку жили відомий артист і драматург О. І. Южин та Народна артистка РРФСР М. П. Ліліна, що стала згодом дружиною К. С. Станіславського. Саме у цьому будинку Станіславський зробив їй пропозицію.».
  • № 4 — Посольство Греції в Росії — головний будинок міської садиби князів Мещерських (Е. А. Волковой), сер. XVIII ст. ; 18171823.
  • № 6 — Будинок-музей К. С. Станиславського — в минулому будинок П. С. Хлопова, кінець XVII ст. ; 1777; 1830-ті, в основі — палати кін. XVII ст. З 1837 по кінець 1840-х років, коли будинок належав Волкову, тут жив актор і театральний педагог І. В. Самарін.
  • № 8 — Дохідний будинок, 1896, архітектор О. С. Камінський; 1912 — надбудова з трьох поверхів.
  • № 10 — Садиба Каратаєвих-Морозових з особняком І. В. Морозова, 1896 рік, архітектор А. С. Камінський, А. Е. Еріхсон; у 1905 році виконані інтер'єри по малюнках архітектора Ф. О. Шехтеля. У будинку в 1920-х - початку 1940-х років розміщувалося Посольство Німеччини в СРСР. Згодом тут було Радінформбюро, де складалися зведення боїв і перемог у Великій Вітчизняній війні. З 1949 року у будинку працювало посольство Німецької Демократичної Республіки, а потім він був зайнятий банківськими установами та відділами Посольства Куби.

Зараз у будівлі розташовується Центральний офіс ВАО "Інтурист" і магазин подорожей SAS.

  • № 12 — Дохідний будинок з унікальним ліпним декором в російському стилі, що імітує різьблення по дереву; перебудова - 1896, архітектор О. П. Белоярцев. У флігелі будинку в 1882 році зупинявся мандрівник М. М. Миклухо-Маклай.
  • № 16 — Посольство Азербайджану в Росії — колишній прибутковий будинок/антикварний магазин "Луксор", нач. XIX ст.; 1874 - надбудова; 1905 - перебудова, зміна фасаду в стилі "модерн".
Будівля Посольства України в Росії
  • № 18 — Посольство України в Росії — будинок І. А. Заборової (графа О. С. Уварова) - сер. XVIII ст.; перша третина XIX ст.; огорожа - 1854; кін. XIX ст., архітектор К. М. Биковський, С. У. Соловйов. Реставрацію будинку після вибуху анархістів виконав в 1922 році архітектор В. М. Маят. У 1824 році у будинку жив композитор О. О. Аляб'єв.
  • № 20 — колишній дохідний будинок А. А. Оттен з ліпним декором в стилі "модерн", початок XIX ст. У 1900-ті роки перебудову і зміну фасаду будівлі здійснив архітектор П. В. Харко.
  • № 24 — Дохідний будинок, 1899, архітектор Н. А. Мейнгард. Тут жили А. П. Чехов, Ф. І. Шаляпін, С. В. Рахманінов.
  • № 26 /2 — Будинок був внесений архітектором М. Ф. Казаковим в Альбом найкращих цивільних будівель Москви. У окупацію 1812 року у будівлі розміщувався французький театр, в якому неодноразово бував на концертах Наполеон I.

Транспорт

Тролейбус 15, 31 від метро Арбатська; тролейбус 12 від метро Тверська, Пушкінська.

Література

  • Муравьёв В. Б. Московские улицы. Секреты переименований. — М.: Алгоритм, Эксмо, 2007. — 336 с. — ISBN 978-5-699-17008-1
  • Сытин П. В. История московских улиц. — М.: Эксмо, 2008. — С. 135-137. — 512 с. — 5100 экз. — ISBN 978-5-699-24988-6
  • Москва. Архитектурный путеводитель / Бусева-Давыдова И. Л., Нащокина М. В., Астафьева-Длугач М. И.. — М.: Стройиздат, 1997. — 512 с. — ISBN 5-274-01624-3
  • Белицкий Я. М. Улица Станиславского, 18: Путеводитель. — М.: Московский рабочий, 1986. — 92 с. — (Биография московского дома). — 70 000 экз.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.