Лизине

На початку XVIII століття, після азовських походів Петра I ці землі були віддані князю Борису Куракіну. Інтенсивний процес заселення земель відбувався в період 1734—1760 років. Олександр Борисович Куракін розводив на цих землях овець та велику рогату худобу, давав притулок кріпакам-утікачам з України та Росії, козакам з Київської, Полтавської та Чернігівської губернії заради заселення спустошених придушенням повстання Булавіна земель. Одним таким козаком, що заснував хутір на березі річки Козинка, був Лизенко.[2]. Офіційною датою заснування села вважається 1765 рік. Одна з легенд фольклорної топонімії стверджує, що князь Куракін влаштовував гучні гульбища на які з ближніх сіл привозили вродливих дівчат-танцівниць. Деяким із них Олександр дарував хутори: Лізі — Лізин хутір, Тетяні — Танюшівку. Після численних протестів бідуючих селян Куракін був змушений 1804 року продати власні маєтки в двох десятках хуторів, у тому числі й Лизиному[2]. 1804 року на хуторі по лівому березі річки Козинка налічувалось 40 дворів, а на хуторі Кризькому, по правому берегу — 8 дворів[3].

Рада селянських депутатів створена в грудні 1917 року. У 1930 році, під час примусової колективізації, створено колгосп імені «Карла Маркса». Партійний (ВКП(б)) і комсомольський осередки створені в 1935 році.

Під час Голодомору 1932—1933 років за архівними даними в селі загинуло 118 осіб[4]. Під час Голодомору селяни вимирали цілими родинами.

У роки Другої світової війни на фронтах воювало 108 жителів села. За мужність і героїзм 98 жителів села нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. 87 осіб не повернулися з полів битв. З липня 1942 року по 19 січня 1943 року село було окуповано німецькими військами. На місці запеклих боїв лизяни досі знаходять снаряди.

Населення становить 521 осіб, 190 дворів.

1885 року в колишньому державному селі Білокуракинської волості Старобільського повіту мешкало 1032 особи, було 147 дворових господарства[5]. У 1914 році в селі проживало 1648 осіб[6]. На середину XX століття у селі мешкало 625 осіб, налічувалось 193 двори.

У селі існують вулиці: Гагаріна, Пушкіна, Радянська, Шевченка.

За радянських часів тут розташовувалась центральна садиба колгоспу «Прогрес», створеного в 1965 році. За ним було закріплено 4643 га сільськогосподарських угідь, з них 2781 га орної землі. Основним напрямком господарства було виробництво м'ясо-молочної продукції.

На розпайованих землях до збанкрутування господарювало СТОВ Прогрес, близько 70 працюючих. Вирощування зернових, технічних культур, виробництво молока та м'яса.

Розташоване за 10 км від районного центру і за 13 км від залізничної станції Білокуракине на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова[2].

У селі в 1991 році збудована двоповерхова восьмирічна школа на 200 учнів, у якій навчається 37 учнів[2]. Працює сільський клуб із залом на 250 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий комбінат, їдальня, побутова майстерня, магазин, відділення зв'язку. За роки дев'ятої п'ятирічки (1971–1975) в селі було зведено близько 50 житлових будинків.

Станом на 2013 рік в Лизинській неповній загальноосвітній школі навчається учнів в 7 класах, кількість персоналу становить 11 чоловік, директор Молчанова Неля Василівна[7].

У селі діє дитячий навчальний заклад «Барвінок»[8].

У центрі села споруджено пам'ятник з меморіальною дошкою, на якій вказані прізвища загиблих у війні — «Над загиблим другом», автор видатний радянський скульптор-монументаліст Є. В. Вучетич. Споруджений також пам'ятник на могилі воїнів, полеглих в боях за визволення села від німецьких загарбників — «Скорботна мати»[2].

У селі на найвищому пагорбі, у самому центрі, була дерев'яна церква Воскресіння Христового, збудована на кошти прихожан[9]. При церкві була дзвіниця, діяла школа. До сьогодні не збереглась. Нижче церкви жив священик із своєю родиною. Зараз на тому місці знаходиться поштове відділення. Із початком колективізації у 1923—1924 роках церкву розібрали на будівельний матеріал. У 1964 році на тому місці побудували Будинок культури[2]. Станом на 2016 рік настоятелем храму служить ієрей Володимир Білієнко[10].

За сумлінну працю 59 чоловік нагороджені орденами і медалями СРСР. Вчителька восьмирічної школи А. Р. Вірченко — орденом Леніна.

У селі в дитинстві проживав майбутній український політик Олег Ляшко[11].

На землях Лизинської сільської ради, на місці покинутого села Самсонівка, навколо Самсонівського ставу в 1995 році утворено ландшафтний заказник Самсонівська заводь[12].

• Історія Білокуракинщини
• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Луганська область

1. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.

• Погода в селі Лизине.
• Лизине на Вікімапії.