Лука Конашевич
Лука Конашевич (у світі Лаврентій Кононович Конашевич; початок XVIII століття — 1 січня 1758, Білгород) — православний церковний діяч та місіонер доби Гетьманщини. Бібліофіл, просвітитель фіно-угорських народів Поволжя. Випускник Києво-Могилянської академії. Засновник Казанської та Великоустюзької духовної семінарій. Архімандрит Московського Симонового монастиря. В останні роки життя — один із патронів Харківського колегіуму.
| Лука Конашевич | ||
.jpg.webp) | ||
| ||
|---|---|---|
| 9 жовтня 1755 — 1 січня 1758 | ||
| Церква: | РПЦ | |
| Попередник: | Йоасаф Горленко | |
| Наступник: | Йоасаф Миткевич | |
| ||
| 9 березня 1738 — 9 жовтня 1755 | ||
| Церква: | РПЦ | |
| Попередник: | Гавриїл Руський | |
| Наступник: | Гавриїл Кременецький | |
| ||
| 28 вересня 1737 — 9 березня 1738 | ||
| Церква: | РПЦ | |
| Попередник: | Сергій Білоградський | |
| Наступник: | Гавриїл Руський | |
| Альма-матер: | Києво-Могилянська академія | |
| Діяльність: | православний священик | |
| Ім'я при народженні: | Лаврентій Конашевич | |
| Смерть: | 1 січня 1758 Білгород | |
| Чернецтво: | 1725 | |
Єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії. Єпископ Великоустюзький і Тотемський; Казанський і Свіязький; Бєлгородський і Обоянський на Слобідській Україні.
Біографія
Походив з української шляхетської родини. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії.
1728 року указом синоду призначено викладачем класів граматики, синтаксими та піїтики Московської слов'яно-греко-латинської академії. У 1731—1732 роках — проповідник. У 1732 — обер-ієромонах, помічник законовчителя-катехізатора та вчитель латинської мови Санкт-Петербурзького сухопутного шляхетського кадетського корпусу.
У Санкт-Петербурзі 1736 зведений у сан архімандрита Московського Симонового монастиря. 1737 Конашевича висвячено на єпископа Великоустюзького і Тотемького.
Заснував Великоустюзьку слов'яно-латинську семінарію, де вперше зібрав дітей священнослужителів з усієї єпархії, зокрема з комі родин.
У 1738—1755 роках — єпископ Казанський і Свіязький. Опікувався Казанською семінарією: розширив коло предметів, підняв рівень викладання, подарував Казанській семінарії бібліотеку (1757), яку збирав упродовж багатьох років. У 1740 організував Казанську «новохрещенську контору», яка вперше розгорнула ефективну місіонерську роботу у фіно-угорських країнах Поволжа — Ерзянь Мастор, Удмуртії, Марій Ел, а також Чувашії, Татарстані та Башкортостані. Адміністративно ці країни входили до складу Казанської, Астраханської, Нижньогородської, Оренбурзької, Воронезької губерній, що обіймали все Поволжя.
1755 — єпископ Бєлгородський і Обоянський на Слобідській Україні. В останні роки життя приділяв значну увагу розвитку Харківського колегіуму.
Похований у Бєлгородському Троїцькому соборі.
Джерела
- Власовський І. Нарис історії… т. З (XVIII—XX cт.). — Нью-Йорк. — К. — С. Бавнд Брук, 1990.
- Аскоченский В. И. Киев… с Академией, ч. 1. — К., 1856. (рос.)
- Петров Н. И. Значение Киевской академии в развитии духовных школ в России… — К., 1904. (рос.)