Боднарів (Калуський район)

Дату заснування села неможливо встановити через відсутність писемних документів тої сивої давнини — львівський архів серед заходів колонізації спалили поляки в 1440 році. Боднарів належить до найдавніших сіл Галичини, родючі землі якої здавна були заселені слов'янським населенням і яка в VI ст. стала джерелом його розселення на Балкани. В ІХ ст. Галичина була охрещена Кирилом і Мефодієм, а в 981 р. внаслідок військового походу київського князя Володимира Святославича включена до складу Русі. Наявні ж документи з XV ст., і в них ми бачимо згадки про село. Дехто безпідставно трактує першу збережену згадку як дату заснування, хоча зміст згадки заперечує таке трактування. Перша згадка про село датується 1442 роком, коли на теренах села відбувалася битва, у якій була розгромлена татарська армія.

Згадується село 20 жовтня 1466 року в книгах галицького суду[1].

В 1578 році в селі було 2 великі землевласники: Беднарські мали 4 лани (72 га) оброблюваних земель, Сулятицькі — 1 лан (18 га).[2]

1 січня 1875 року введена в дію Залізниця Ерцгерцога Альбрехта і відкрита станція Боднарів[3].

У 1889  р. був збудований костел, аналогічний збудованому в 1881 р. в Підмихайлі. До 1900 р. костел набрав аж 19 парафіян.

За переписом 1900 року в селі було 310 житлових будинків і 1613 жителів, за конфесіями: 19 римокатоликів, 1526 грекокатоликів і 68 юдеїв; етнічно: 87 поляків і 1526 українців (хоч 68 юдеїв записались поляками, все рівно залишились євреями, інших же 19 поляків уже були римокатоликами і більш подібними на поляків, тільки от питання: розмовляли вони польською чи українською мовою?), були 317 коней, 723 голови великої рогатої худоби і 346 свиней, селяни володіли 1186 га землі. А на землях боднарівського фільварку площею 180 га було 5 будинків і проживали 22 мешканці, за конфесіями: 3 грекокатолики і 19 юдеїв; етнічно: 3 українці і 19 поляків (отож, грекокатолики записались українцями, а юдеї — поляками), були 4 коні та 5 голів великої рогатої худоби. Загалом було 1366 га угідь (з них 1303 га оподатковуваних: 675 га ріллі, 456 га лук, 19 га садів, 67 га пасовищ і 86 га лісу).[4](нім.)

На початку серпня 1917 року під час поїздки у визволені від російського окупанта Підкарпаття і Буковини через село проїздив Цісар Карл I. Саме тут зупинився його потяг. Оскільки далі залізниця була зруйнована, він до Коломиї і Чернівців поїхав машиною. Потім він знову повернувся до села і від'їхав до Відня.^{[джерело?]}

Боднарів був сільською ґміною Станіславського повіту Станіславського воєводства Польської республіки, а після укрупнення ґмін 1 серпня 1934 року — адміністративним центром ґміни Беднарув того ж повіту. В селі розміщувався відділок (постерунок) поліції, котрому підлягали також села Бринь, Майдан, Височанка і присілки Гутиська і Луквиця, а з 15 липня 1935 року — вся територія ґміни (9 сіл і присілки Гутиська, Зигмунтівка, Клепки, Комарівка, Луквиця, Остоя). Адміністрація ґміни і поліція вели насильну полонізацію[5]. Селяни протиставили згуртування і підйом національної свідомості, проти чого влада кинула всі сили: звільняли з роботи[6], ув'язнювали[7], забороняли українські громадські організації[8]. Громада спорудила двоповерхову школу в 1939 р., але не встигла викінчити через початок війни, тож перші учні пішли до неї лише в 1950-их роках[9].

На 01.01.1939 в селі проживало 2020 мешканців, з них 1770 українців-грекокатоликів, 100 українців-римокатоликів (у кінці 1930-х перейшли на римо-католицький обряд), 10 поляків, 120 польських колоністів міжвоєнного періоду, 20 євреїв[10]. Після анексії СРСР Західної України в 1939 році село включене до Галицького району. У вересні 1940 року в селі був зорганізований колгосп шляхом відбирання в селян майна і земель з недопусканням їх обробітку та засівання, що спричинило голод у 1941—1942 роках[11]; німці ж того року податки не збирали. Поляки перейшли на службу радянському режиму, а далі — гітлерівському[12], що і спричинило їх ультимативне виселення 8.03.1944 р. Взяттям і утриманням 26-28 липня 1944 р. Боднарова німцями був створений «Калуський казан», у якому були знищені відрізані частини Червоної армії.[13]

За даними облуправління МГБ у 1949 р. в Галицькому районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Мединя, Боднарів і Селище.[14]

Національна свідомість піднімала селян до боротьби проти окупантів у рядах ОУН-УПА[15], підняла згодом і до виборювання незалежності в рядах Народного Руху України. 9 березня 1990 р. відкрили пам’ятник Тарасові Шевченку.

• Найбільший у районі Будинок культури (клуб).
• На окраїні села розташовані руїни заводу з переробки льону-довгунця.
• Загальньоосвітня школа І-ІІІ ст.[16][17][18][19]
• Дитячий навчальний заклад «Льонок» поєднує дитячий садок на 75 місць і початкову школу на 120 місць[20][21].
• Фельдшерсько-акушерський пункт[22].
• Залізнична станція в оточенні 140-річних каштанів.

• 
  Будинок культури
• 
  Пам’ятник Шевченку
• 
  Боднарівська ЗОШ І-ІІІ ст.
• 
  Старий цвинтар
• 
  Прохідна льонозаводу
• 
  Руїни льонозаводу
• 
  ФАП
• 
  Залізнична станція
• 
  Історико-етнографічний музей
• 
  Сільрада і пошта

В селі є греко-католицька церква, зведена в 1994 році[23][24][25], є деканальною для Боднарівського протопресвітеріату[26]. Також є громади інших релігійних організацій.

У селі є вулиці[27]:

• Погода в селі Боднарів
• Луцький Микола Іванович. Історія розвитку села Боднарів
• Географічний словник Королівства Польського, 1880, т. 1, стор. 123—124
• Петро Масляк. Село край забутого шляху
• Володимир Топольницький. Боднарів. — Івано-Франківськ, Нова зоря, 2004. — 128 с.
• Попадюк Ф. Боднарів. Історія села на Калущині. — Івано-Франківськ : Типовіт, 2004. — 155 с. — ISBN 966-8098-27-7
• Історія села Боднарів