Лук'янов Анатолій Іванович

Анатолій Лук'янов у своїх спогадах пише, що не вважав введення надзвичайного стану абсолютно виправданим. Про це він прямо говорив учасникам наради, що проходила в кабінеті прем'єр-міністра СРСР Валентина Павлова пізно ввечері 18 серпня[15]. Сам він до складу Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) не входив[16]. 20 серпня група російських керівників (Руцький, Хасбулатов, Силаєв) зустрічалася в Кремлі з Анатолієм Лук'яновим. В ході зустрічі з російської сторони були висунуті вимоги, які зводилися до припинення діяльності ГКЧП, повернення до Москви Горбачова, але особливих загроз при цьому не висловлювалося. У Лук'янова склалося враження, що ці вимоги не носили ультимативного характеру". Відсутність ультимативності у вимогах відвідувачів Кремля говорило про їхнє бажання не загострювати ситуацію і тим самим утримати гекачепістів від спроб силових дій, а також не квапити події, тобто продовжити невизначеність ситуації, вигідної Білому дому[17]. Колишній член ГКЧП Олег Бакланов зазначав: «Лук'янов займав дуже м'яку позицію, в той час як від Верховної Ради залежало дуже багато»[18]. Сам Лук'янов визнавав: «я не входив у ГКЧП із самого початку — у мене були інші погляди». Бакланов також там же відзначав той факт, що Лук'янова заарештували пізніше всіх інших учасників ГКЧП. За власною думкою Лук'янова, його заарештували тому, що «Горбачов і Єльцин боялися, що, якщо V З'їзд народних депутатів СРСР проведе він, депутати можуть звести нанівець всі результати серпневої перемоги демократії».

29 серпня Верховна Рада СРСР дала згоду на притягнення свого голови до кримінальної відповідальності і на його арешт[19][20].

З 29 серпня 1991 року по 14 грудня 1992 року Він перебував у слідчому ізоляторі «Матросская Тишина», після чого він був звільнений під підписку про невиїзд[21][22]. 4 вересня 1991 був звільнений від обов'язків Голови Верховної Ради СРСР[23]. 2 січня 1992 року депутатські повноваження Лук'янова були припинені у зв'язку з розпадом СРСР[24].

Спочатку Лук'янову пред'явили звинувачення в зраді Батьківщини[25]. У листопаді обвинувачення було змінено на «змова з метою захоплення влади й перевищенні владних повноважень». Давати показання по справі ГКЧП він відмовився[26], оскільки не вважав себе винним[27] і не міг контактувати з людьми, які, ігноруючи презумпцію невинності, вже в ході перших слідчих дій оголосили його «кримінальним злочинцем»[28]. Проти арешту Лук'янова виступив його колега, голова Верховної Ради РРФСР Руслан Хасбулатов, який через 2 роки теж опиниться за ґратами[29]. У серпні 1992 прокуратура знову, тепер уже в третій раз, вирішила змінити свій підхід, повернувшись до звинуваченням у «зраді Батьківщини» і додавши до нього ще різного роду посадові злочини.

1 травня 1993 р. разом з колишніми членами ГКЧП Геннадієм Янаєвим і Володимиром Крючковим брав участь у демонстрації, яка закінчилася сутичкою з міліцією[30].

23 лютого 1994 року постановою Державної Думи була оголошена амністія для всіх членів та прихильників ГКЧП, і кримінальну справу було припинено[31].

У грудні 1993 року обраний депутатом Державної Думи першого скликання по одномандатному округу від Смоленської області, в 1995 році і 1999 році переобирався. У Держдумі першого скликання він був членом Комітету із законодавства і судово-правової реформи.[32] В Держдумі другого скликання був головою Комітету із законодавства і судово-правової реформи.[33] В Держдумі третього скликання з січня 2000 року по квітень 2002 року був головою, а після квітня 2002 року до кінця скликання — член Комітету з державного будівництва.[34]

З 1994 по 2000 рр. — член Президії ЦК КПРФ. У 2000 р. обраний головою Консультативної ради при ЦК КПРФ, з 2008 р. — почесний голова Консультативної ради при ЦК КПРФ.

З 2004 року професор кафедри конституційного і муніципального права юридичного факультету МДУ імені М. В. Ломоносова.

Дійсний член Петровської академії наук і мистецтв, Академії адвокатури та Міжнародної академії інформатизації при ООН.