Луцьке Хресто-Воздвиженське братство

Православні братства існували в Луцьку вже на межі XVI–XVII століть. Так, відомо про господарську діяльність братства при соборі Івана Богослова[2]. Серед них було якесь братство милосердя. Однак існувала потреба в об'єднанні православних шляхтичів, міщан в єдину масштабну офіційну організацію. Це було зумовлене кількома факторами: активна діяльність римо-католицьких інституцій, які проводили успішну душпастирську діяльність; поява потужного конкурента у вигляді греко-католиків; хаос та дезорганізація православної церкви, яка в умовах початку XVII століття в Речі Посполитій перебувала на межі розвалу[3]. У 1617 року було утворене Луцьке братство Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Вагому роль у реорганізації Луцького братства відіграв Ісакій Борискович.[4]

Сигізмунд ІІІ

Імовірно, його основу склало братство милосердя, оскільки в документах Луцьке братство іноді називається таким, проте поки що нема досліджень, які підтверджували б або заперечували спадковість Луцького братства Чесного Хреста з братствами, котрі існували в Луцьку до 1617 року[5]. Інший автор стверджує, що Луцьке братство за своїм типом було братством милосердя, а не успадкувалося від іншого братства. Саме наголошуючи на необхідності відродження шпиталю, братству потім була надана можливість збудувати церкву при ньому[3].

Із невстановлених причин юридичне закріплення новоствореного братства затягувалося на два роки. Тільки під час сейму 1619 року депутати від Волині клопотали перед королем за легалізацію Луцького братства. Королівський привілей від Сигізмунда ІІІ Вази був виданий 20 лютого 1619 року. А 20 червня 1620 року Єрусалимський патріарх Теофан затвердив братство соборною грамотою та надав йому ставропігійний статус[5].

Серед списків членів луцького братства 1617 та 1619 років виділяються прізвища чотирьох князівських родин: Гулевичі, Древинські, Єловицькі, Зубцевські. Представники цих родин займали відповідальні посади в місцевому апараті і мали достатні можливості для лобіювання інтересів братства. Також немалу роль грали представники родини Пузин. Загалом із 1617 по 1648 роки до братства належали представники 4 князівських родин (Пузини, Воронецькі, Курцевичі, Святополк-Четвертинські) та 55 шляхетських із дрібного та середнього нобілітету[3].

Члени братства були поділені на старших (шляхта та засновники, керівники) та молодших (православні міщани). У листі від 1 вересня 1619 року старші члени уповноважили молодших опікуватися братськими установами[2]. Життя в монастирі велося за правилами Василія Великого. Виконавча влада у братства належала ігуменові. Ігумен із ченцями обирали ректора і вчителів братської школи.

Герб роду Гулевичів

Від часу заснування братству були даровані значні пожертви. Це нерухомість, капітал, готівка, борги, дорогоцінні вироби, богослужбові книги тощо. До 1648 року братство отримало майже 100000 злотих. Братство на початку створення отримало 4 двори в Луцьку, ділянки в селах. Найбільшу пожертву склав грек Олександр Мозеллі, який користувався покровительством польських королів. Він заповів 72830 злотих. Крім того, він подарував певну кількість рухомого майна — карети, вози, зброю тощо. Маючи такі статки, братство вело активну економічну діяльність. Купувало і продавало нерухомість, давало гроші в борг та брало капітал на зберігання, тримало в посесії маєтки. У 1634 році Галшка Гулевичівна записала 1000 злотих частково на добудову храму. А в 1641 році за старання Мозеллі був отриманий привілей від короля Владислава IV на будівництво мурованого шпиталю. Гроші, надані Олександром, частково пішли на будівництво. У 1647 р. двоповерхове приміщення було збудоване і тут розмістилися шпиталь, школа, келії, бібліотека та друкарня. У 1635 році Сильвестр подарував братству друкарню.

Маючи значні ресурси, братство розгорнуло активну діяльність на підтримку православ'я. У дослідників є підстави припускати, що саме братство є автором гучних політичних акцій на Волині, Галичині та Холмщині першої половини XVII століття, адже у них були задіяні такі провідні члени братства як Лаврентій Древинський, Афанасій Пузина та інші[3]. Впродовж 1630-х років була збудована мурована Хрестовоздвиженська церква.

Друкарня

Сигізмунд ІІІ

Друкарська діяльність братства була практично відсутньою. У 1628 році, коли братство ще не володіло власною друкарнею, воно посприяло виходу невеликої книжки «Лямент по отцю Івану Василевичу». Однак після 1635 року, коли братство мало власне друкарське обладнання та фінансові ресурси для книгодрукування, справа обмежилася виходом у світ лише однієї книжки у 1640 році — «Апостолы и Євангелія». Отже друкарня випустила лише одну книгу, а загалом за сприяння братства було надруковано всього дві книги.

Луцьке братство переживало пожвавлення і найбільше піднесення у першій половині XVII століття. Потім воно втрачало свої позиції. З 1713 року Луцьке братство занепало. Монастир перейшов до ордену василіан.

П'ятницька капличка

Пам'ятна монета НБУ номіналом 5 грн., присвячена братству

У 1871 році була спроба відновити братство. У 1871 році на зборах парафіян Луцького Кафедрального собору було прийнято рішення про відтворення у Луцьку православного братства, а новий статут братства був затверджений 21 січня 1871 року. Луцьке Хрестовоздвиженське братство у 1890 році нараховувало 79 членів[8]. У 1883 році староста братства Г. Лисанович заявив про намір спорудити П'ятницьку капличку на майдані, де колись стояла церква Параскеви П'ятниці. В цей же рік однокупольна каплиця була збудована. А в 1894 році на вулиці Шосовій біля монастиря тринітаріїв була збудована капличка Іверської Богоматері. Ініціатором її будівництва виступив голова братства Всеволод Панютін. Згодом сюди була привезена ікона з Москви.[9].

З 1920 року братство існувало безстатутно, у 1931 формально ліквідоване польською владою. 1935 року затверджено новий статут організації — вона визнавалася правонаступницею середньовічного братства, проте без права на майно останнього, що залишалось під комісарським наглядом польського уряду.

В роки радянської влади братство не діяло. В 1947 році П'ятницьку капличку розібрали, а в 1959 році знищили Іверську капличку. До єдиної збереженої абсиди братської церкви зробили прямокутну прибудову і приміщення стали використовувати як планетарій. У 1990-му братство відновлене під назвою Волинського крайового братства Андрія Первозванного.

В наш час іменем луцьких братчиків названі кілька вулиць в Луцьку: вулиця Галшки Гулевичівни, вулиця Данила Братковського. Також на архітектурному комплексі братства встановлено 3 меморіальні дошки: Галшці, братству, відомим братчикам.

Визначними діячами історичного Луцького братства були шляхтичі, міщани:

• Олександр Зубцевський
• Лаврентій Древинський
• М.Гулевич-Воютинський
• Атанасій Пузина
• Юрій Пузина
• Галшка Гулевичівна
• Олександр Мозеллі
• Данило Братковський
• Петро Могила
• Сагайдачний

та ченці:

• Герасим Микулич
• Ісакій Борискович
• Йов Кондзелевич

та інші.

• 
  Братська церква
• 
  Меморіальна дошка Галшці Гулевичівній
• 
  Меморіальна дошка братству
• 
  Меморіальна дошка братчикам
• 
  Іверська капличка

• О. В. Сажок. Луцьке братство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 311. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• О. В. Сажок. Луцьке Хрестовоздвиженське братство // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Тимошенко Л. В. Луцкое братство. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2016. — Т. XLI. — С. 710-715. — ISBN 978-5-89572-021-9.(рос.)