Церква Івана Богослова (Луцьк)

Церква Івана Богослова була збудована у 1175–1180 р. у дерев'яному дитинці Луцька за часів правління Ярослава Ізяславича. Це була квадратна у плані, одноабсидна, одноглава, чотиристовпна висока будівля з невеликою прибудованою каплицею. У 1289 р. за луцького князя Мстислава Даниловича уже була соборною. Згодом у XIV ст. князь Любарт подарував церкві містечко Рожище та декілька сіл. Це поліпшило матеріальне становище церкви, відбувся ремонт. Згідно з літературними даними храм мав позолочений хрест з ланцюгами, був вкритий гонтовим дахом, по тиньку зовні й зсередини йшли розписи. Підлога була викладена декоративною керамічною плиткою, а стіни розписані фресками^[1].

Реконструкція Р.Метельницького

На території Древньої Русі зустрічається лише кілька аналогів церкві, що є проявом самостійності волинської архітектурної школи. Нові стилістичні особливості храму (відсутність нартекса, наявність лише однієї абсиди, вузькість бічних неф, інші) зокрема гостро вказують на те, що церква була дуже високою, конструкція і розташування архітектурних елементів екстер'єру та інтер'єру були нетиповими. Манера виконання живописних робіт у соборі когерентна з мистецтвом Македонії, Сербії, Болгарії ^[2].

У соборі був похований після смерті Любарт поряд з іншими князями. Поховання їх родин відбувалося на цвинтарі поряд з церквою.

У Луцько-Острозькому єпископстві собор був головним. Він відігравав велику роль і в політичному та світському житті Волині. Перед вівтарем складали присягу новообрані урядовці, у притворі відбувалися судові засідання, при соборі діяла рада вищого духовенства — капітула. Тут також зберігалися актові книги замкової канцелярії. Вряди-годи тут відбувалися воєводські та повітові сеймики[1].

Окрасою інтер'єру був кількаярусний високий іконостас, який спирався на розписану фресками передвівтарну перегородку, аналогів якій у давньоруському мистецтві нема, окрім Смоленського храму І.Боголова. Перший розпис вівтарної перегородки був імітацією прийому прикрашення храмів інкрустацією, виконаною кольоровими каменями^[3]. Іконостас нараховував 49 ікон, поза ним у соборі було ще 9 великих коштовно обрамлених з дорогоцінним камінням ікон. Чимало знаходилося церковних книг. Особливо виділялися 5 оздоблених Євангеліє. У церкві зберігалися мощі Святого Пантелеймона та частина Животворного дерева[1].

реконструкція А.Погрібного

реконструкція П.Троневича

На той час храм мав уже дещо інший вигляд. Зміна відбулася за сто років до подій Унії ^[4]. Стосувалася перш за все появи контрфорсів та прибудови з північної сторони церкви. Варіанти реконструкцій — праворуч та ліворуч.

Ще однією особливістю замкового храму було декоративне оформлення фасадів. Із заокруглених на торці цеглин були викладені бровки над віконними отворами і порталами. Цегла з зеленою та коричневою поливою належала напіварці аркатурного поясу^[5], який прикрашав барабан куполу й абсиду. Такий прийом оздоблення, окрім Луцька, використовувався лише в Успенській церкві у Дорогобужі.

20-22 квітня 1591, перед Пасхою, гайдуки луцького старости, католика (спочатку православного) Олександра Семашка обстріляли кафедральний собор Івана Богослова єпископа Кирила Терлецького, якого сам староста затримав у замку 20 квітня на 2 доби та не дозволив провести службу.[6]

Найбагатша на території теперішньої України тодішня Луцька єпископія володіла багатьма маєтками, дворами і ґрунтами з людьми. В Луцькому і Володимирському повітах їй належало 4 містечка, 34 села і два замки^[7]. За рахунок феодальних доходів владики храму утримували в належному стані одну з веж замку — саме ту, яка тепер називається Владичою. Один із владик, Кирило Терлецький, маючи титул патріаршого екзарха, відіграв провідну роль у підготовці Берестейської унії 1596 року. Зрештою, і сам храм Івана Богослова перейшов до рук греко-католиків.

Внаслідок цього від церкви відійшло багато прихожан, фундаторів. Костянтин Василь Острозький відразу по унії не тільки сам відійшов від храму, а й відібрав у єпископства острозьку територіальну частину. Храм починає занепадати. Спочатку здається в шестирічну оренду, потім під заставу^[8]. Через це греко-католицьку кафедру перенесли до Жидичинського монастиря. Сам храм зазнав руйнувань, потребував ремонтів.

У 1633 р. новообраний православний єпископ Афанасій (Пузина), затверджений на коронаційному сеймі, зайняв стару луцьку кафедру Івана Богослова разом з усією маєтністю воєводства, що їй належала. Це трохи пожвавило релігійне життя церкви і повернуло їй роль духовної столиці православних волинян^[9]. В наступні десятиліття на реставрацію було виділено 300 злотих, але внаслідок того, що тодішній православний луцький єпископ Гедеон Четвертинський покинув місто і став митрополитом Київським, гроші на ремонт не були використані.

Інформацію про останній вигляд храму можна добути з ікони Святого Ігнатія першої половини XVIII століття. Зміна стосувалася лише форми куполу. В той час церква поступово занепадає. Часті ремонти вже не могли врятувати її. В 1775 р. владика Сильвестр Рудницький розпорядився розібрати до рівня землі нестійкі стіни храму, що й було зроблено у 1766 р. У планах було звести на його місці новий величний собор. Проте цього не відбулося внаслідок передчасної смерті Рудницького. Соборна церква Івана Богослова перестала існувати.