Луї Армстронг

Луї, як називали його на креольський манер, народився в найбіднішому афроамериканському районі Нового Орлеана. Ріс у нужденній сім'ї (мати — праля, батько — робітник-поденник). Його батько рано покинув сім'ю, і хлопчика разом з молодшою сестрою Беатрис віддали на виховання бабусі Джозефіні, яка ще пам'ятала часи рабства. Через деякий час мати Армстронга, Мейенн, забрала Луї і надалі виховувала його сама, хоча належної уваги йому ніколи не приділяла. Вони жили в Сторівілі, районі, відомому своєю вільною мораллю, а також барами, клубами, танцзалами і публічними будинками. Армстронг з дитинства працював — розвозив вугілля, продавав газети тощо.

Семирічного хлопчика пошкодувала і пригріла у себе єврейська сім'я Карнофскі, що нещодавно іммігрувала до Америки з Литви. Спочатку вони просто давали йому «роботу» по дому, щоб підгодувати вічно голодну дитину. Потім він став залишатися ночувати в будинку євреїв, де вперше в житті з ним поводилися з добротою і ласкою. Коли він лягав спати, пані Карнофскі співала йому російську колискову, і він підспівував їй. Пізніше він навчився співати і грати безліч російських і єврейських пісень. Згодом хлопчик фактично став прийомним сином у цій родині. Карнофскі дали йому гроші на купівлю його першої труби; як водиться в єврейських сім'ях, вони щиро захоплювалися його музичним талантом. Пізніше, коли він став професійним музикантом і композитором, він використовував єврейські мелодії, в таких, наприклад, композиціях, як St. James Infirmary і Go Down Moses. У пам'ять про них він до кінця життя носив Зірку Давида і розповідав, що саме у цієї сім'ї він навчився «how to live — real life and determination.»

Армстронг рано почав співати в невеликому вуличному вокальному ансамблі, грав на барабанах і за кілька років натренував свій слух. Першу музичну освіту він здобув у виправному таборі-інтернаті «Уейф'с Хоум» для кольорових підлітків у 1913, куди потрапив за випадковий пустотливий вчинок — стрільбу з пістолета на вулиці в Новий рік (пістолет був викрадений ним у полісмена — одного з клієнтів матері). Засуджений він все-таки був ще й з викрадення зброї у посадової особи. Там він відразу приєднався до табірного духового оркестру і навчився грати на тамбурині, альтгорні, а потім освоїв корнет. Оркестр виконував традиційний для того часу репертуар — марші, польки і популярні пісеньки. На час закінчення виправного терміну Луї вже вирішив стати музикантом. Звільнившись, він почав ходити по клубах і грати на позичених інструментах у місцевих оркестрах. Його взяв під своє заступництво Кінг Олівер, що вважався тоді найкращим корнетистом міста і якого сам Луї Армстронг вважав своїм справжнім вчителем. Після від'їзду Олівера в Чикаго в 1918 році Армстронга взяв у свій ансамбль вельми авторитетний тромбоніст Кід Орі. Луї епізодично почав виступати в ансамблі «Tuxedo Brass Band» Оскара «Папи» Селестина, де грали тоді такі музиканти як Пол Домінгес, Затті Сінглтон, Альберт Ніколз, Барні Бігард і Луїс Рассел. Брав участь у джазових парадах по вулицях рідного міста і грав у бенді «Jazz-E-Sazz Band» Фетс Мерейбла, який виступав у дансингах на пароплавах, плаваючих у літній сезон по Міссісіпі. Мерейбл, досить професійний бенд-лідер, дав юнакові перші основи нотної грамоти і Армстронг став кваліфікованим музикантом. За ним, поступово, в середовищі музикантів закріпилося прізвисько Сачмо — скорочення від англійського Satchel Mouth, що на слензі чорних американців 1920 років означало великоротий.[3]

У 1922 році Оліверу знадобився другий корнетист, і він запросив Армстронга в Чикаго грати в «Лінкольн Гарденс» (ресторан на 700 місць) у своєму оркестрі «Creole Jazz Band». Цей бенд був у той час найяскравішим джазовим складом у Чикаго, і робота в цьому бенді багато чого дала Армстронгу для його майбутньої кар'єри. У складі «Креольського джаз-бенду» Олівера в Чикаго Армстронг зробив свої перші записи. У 1924 році він удруге одружився (першою його дружиною була повія, креолка Дейзі Паркер з Нового Орлеана) на піаністці ансамблю, Ліл Хардін, і за наполяганням своєї дружини почав самостійну кар'єру. Армстронги поїхали до Нью-Йорка, де Луї поступив на роботу в оркестр Флетчера Хендерсона. Там він і став популярним, любителі джазу приходили слухати бенд часто заради його «гарячих» соло. До того часу остаточно сформувався власний стиль Луї Армстронга — яскравий, імпровізаційний і винахідливий. У цей період Армстронг узяв участь у записах ансамблю «Blue Five» піаніста Кларенса Вільямса і працював у складах різних акомпанувальних ансамблів з багатьма блюзовими і джазовими вокалістами (Ма Рейні, Тріксі Сміт, Кларою Сміт, Бессі Сміт, Альбертою Хантер, Меггі Джонс, Євою Тейлор, Вірджинією Лістон, Маргарет Джонсон, Сипі Уоллес, Перрі Бредфордом).

У 1925 році після закінчення терміну ангажементу у Флетчера Хендерсона Луї Армстронг повернувся до Чикаго і там багато й успішно працював. Грав у Ерскін Тейта в театральному шоу-бенді, де яскраво проявилося його акторське обдарування. Зробив історичні записи зі своїм найкращим студійним складом «Hot Five». Записи зроблені в ці роки за участю тромбоніста Кіда Орі, кларнетиста Джонні Доддс, виконавця на банджо Джонні Сент-Сіра та піаністки Ліл Хардін (пізніше в записах взяли участь Фред Робінсон, Джиммі Стронг, Ерл Хайнс і Затті Сінглтон) стали шедеврами джазової класики. У 1926 році Луї — соліст оркестру Керролла Діккерсона, після відходу якого Армстронг сам став бендлідером і короткий час керував власним оркестром «Louis Armstrong And His Stompers», членами якого були Бойд Аткінс, Джо Діксон, Ел Вашингтон, Ерл Хайнс, Ріп Бассет, Піт Бріггс, Таббі Хол. У 1927 році до студійного квінтету «Hot Five» прийшли Піт Бріггс і Бебі Доддс (брат Джонні) і утворився новий студійний склад «Hot Seven», з яким здійснили ряд блискучих сесійних записів. У той же час Армстронг відмовився від корнета і повністю перейшов на трубу, яка подобалася йому яскравішим звучанням. Виступав у дуетах з піаністом Ерлом Хайнсом і почав співати у манері «скет» (вперше це відбулося при записі п'єси «Heebie Jeebies»), отримуючи величезний успіх у слухачів.

Найбільш значні й революційні записи зроблені Армстронгом у 1927 і 1928 роках: відомі як «Louis Armstrong and His Hot Fives». Ці записи стали зразком для наступаючої «ери свінгу». Аж до кінця 1940-х Армстронг залишався імпровізатором, був найзнанішим імітатором серед усіх джазових музикантів.

У 1929 році Луї Армстронг остаточно перебрався до Нью-Йорка. Настала ера біг-бендів, і він все більше концентрувався на танцювальній, популярній тоді світ-музиці (sweet music). Армстронг привніс у цей музичний стиль свою яскраву індивідуальну манеру, властиву хот-джазу, і швидко став зіркою національного масштабу.

У 1930-і роки Луї Армстронг багато гастролював, виступав із знаменитими біг-бендами Луїса Расселла і Дюка Еллінгтона, потім в Каліфорнії — з оркестром Леона Елкінса і Ліси Хайта, брав участь у кінозйомках у Голлівуді. У 1931 відвідав з біг-бендом Новий Орлеан. Повернувшись в Нью-Йорк, грав у Гарлемі та на Бродвеї. Ряд турне здійснено до Європи (в довоєнний період з 1933 року він кілька разів виступав у Великій Британії, гастролював у Скандинавії, Франції, Голландії) та Північної Африки, що приносло Армстронгу широку популярність як у себе на батьківщині (раніше в США він був популярний в основному у негритянської публіки), так і за кордоном. У проміжках між гастролями виступав з оркестрами Чарлі Гейнза, Чіка Вебба, Кіда Орі, з вокальним квартетом «Mills Brothers», у театральних постановках і радіопрограмах, знімався в кінофільмах.

У 1933 році знову керував джаз-бендом. З 1935 року всю ділову частину життя Армстронга взяв під свій контроль його новий менеджер Джо Глейзер — тертий професіонал у своїй справі. У 1936 році в Нью-Йорку вийшла його автобіографічна книга «Swing That Music». Потім настали проблеми зі здоров'ям: переніс кілька операцій, пов'язаних з лікуванням травми верхньої губи (деформація і розрив тканин через надмірний тиск мундштука і неправильний амбушур), а також операцію на голосових зв'язках (з її допомогою Армстронг намагався позбутися від хрипкого тембру голосу, цінність якого для його неповторної виконавської манери він усвідомив лише згодом).

У 1938 році Луї Армстронг одружився вчетверте і востаннє — на танцівниці Люсіль Вілсон, з якою він проживе мирно і щасливо до кінця своїх днів.

У 1947 році Джо Глейзер, його менеджер, зібрав для Армстронга ансамбль «All Stars» (англ. «Усі зірки»). Спочатку це дійсно був оркестр усіх зірок — у нього тоді входили окрім Луї Армстронга (труба, вокал) Ерл Хайнс (фортепіано), Джек Тігарден (тромбон), Барні Бігард (кларнет), Бад Фрімен (тенор-саксофон), Сід Кетлетт (ударні) та інші знамениті майстри джазу. Згодом музиканти часто змінювалися і завдяки своїй участі в групі багато маловідомих до тих пір джазменів набули більшої популярності.

«All-Stars» орієнтувалися на виконання в стилі «диксиленд», а також на джазові обробки популярних пісень, причому останні все ж переважали в репертуарі ансамблю. До середини 1950-х років Луї Армстронг був одним з найзнаменитіших у світі музикантів і шоуменів, до того ж він знявся більш ніж у 50-ти фільмах. Держдепартамент США присвоїв йому неофіційний титул «Посол джазу» і неодноразово спонсорував його світові турне. У середині 1950-х, коли Держдеп при Ейзенхауері був готовий фінансувати його поїздку до Росії, Луї відмовився:

Люди запитали б мене там, що робиться у мене в країні. Що я б міг їм відповісти? У мене прекрасне життя в музиці, але відчуваю я себе, як будь-який інший негр…

Згодом, у 60-ті неодноразово обговорювалися різні варіанти його гастролей у СРСР, але все це так і залишилося в проектах.

Класичною став зроблений ним і Еллою Фіцджеральд у 1950-ті роки запис опери Гершвіна «Поргі і Бесс». У зеніті слави Армстронгом записана пісня «Гелло Доллі!» (англ. «Hello, Dolly!»). Пісня входила до репертуару багатьох виконавців-знаменитостей, проте Армстронг з них найвідоміший. Останнім хітом Армстронга стала пісня «What а Wonderful World» ^{текст українською}.

У 1954 році він написав другу автобіографічну книгу «Satchmo. My Life in New Orleans».

Надалі популярність артиста продовжувала зростати завдяки його невтомній і різнобічній творчій діяльності. Примітна його спільна робота з Сіднеєм Беше, Бінгом Кросбі, Саєм Олівером, Дюком Еллінгтоном, Оскаром Пітерсоном та іншими зірками джазу, участь у джаз-фестивалях (1948 рік — Ніцца, 1956-58 роки — Ньюпорт, 1959 — Італія, Монтерей), гастролі в багатьох країнах Європи, Латинської Америки, Азії, Африки. За його сприяння було організовано низку філармонійних джазових концертів у Таун-холі та на сцені Метрополітен-опера.

У 1959 році Армстронг переніс гострий інфаркт міокарда і відтоді здоров'я вже не давало йому змоги виступати на повну силу, проте він ніколи не припиняв концертні виступи. У 1960-ті Армстронг працював частіше як вокаліст, записуючи як нові версії традиційних композицій у стилі госпел («Go Down Moses»), так і нові пісні (наприклад, тема до фільму «На секретній службі Її Величності», «We Have All the Time in the World»). Разом з Барброю Стрейзанд він взяв участь у мюзиклі «Привіт, Доллі!». Випущена окремим синглом пісня «Hello, Dolly!» в його виконанні дійшла до першого місця в американському хіт-параді продажів. Останнім хітом Армстронга стала життєствердна пісня «What a Wonderful World» (перше місце у хіт-параді Великої Британії).

Наприкінці 1960-х років здоров'я артиста стало різко погіршуватися, але він продовжує працювати. 10 лютого 1971 він востаннє грав і співав у телешоу зі своїм старим партнером по сцені Бінгом Кросбі. У березні Армстронг і його «All Stars» ще два тижні виступали в «Уолдорф Асторія» в Нью-Йорку. Але черговий серцевий напад знову змусив його лягти в лікарню, де він пробув два місяці. 5 липня 1971 Армстронг попросив зібрати його оркестр для репетиції. Але 6 липня 1971 найбільший джазмен пішов з життя. Серцева недостатність призвела до відмови нирок.

Смерть Армстронга викликала справжній потік найщиріших і найглибших співчуттів. Багато газет не тільки в США, але і в інших країнах (у тому числі й радянська газета «Известия») вмістили на перших шпальтах повідомлення про його смерть. Похорон відбувся дуже урочисто і транслювався по телебаченню на всю країну. 8 липня 1971 тіло було виставлено для прощання в навчальному манежі Національної гвардії, наданому для цього за особистим розпорядженням президента США. У заяві президента Ніксона, зазначалося:

Пані Ніксон і я розділяємо горе мільйонів американців у зв'язку зі смертю Луї Армстронга. Він був одним із творців американського мистецтва. Людина яскравої індивідуальності, Армстронг завоював всесвітню популярність. Його блискучий талант і благородство збагатили наше духовне життя, зробили його більш насиченим.

Коли співака питали про його релігійні вірування, Армстронг відповідав, що він баптист, але завжди носить зірку Давида та дружить з Папою Римським. Армстронг носив зірку Давида на честь сім'ї Карновських, які прихистили його в дитинстві й дали йому грошей, щоб купити свій перший корнет. Луї Армстронг був, по суті, хрещеним як католик у церкві Св. Серця Ісуса в Новому Орлеані, і він зустрічався з папами Пієм XII і Павлом VI, хоча немає жодних доказів того, що вважався католиком. Армстронг, здається, був терпимим щодо різних релігій, але й знайшов у них чимало смішного.

Творчість Армстронга справила великий вплив на музику XX століття. Луї Армстронг був одним з найбільш видатних музикантів, які коли-небудь грали джаз і одночасно однією з найсуперечливіших фігур у ньому. Будучи трубачем-революціонером, Армстронг заклав фундамент всіх наступних джазових революцій. З приходом Луї Армстронга пішли в тінь м'яке забарвлення звуку і колективні імпровізації. Яскравий звук труби, дивовижна вібрація, запаморочливі переходи, ритмічна розкутість і невичерпна фантазія його імпровізацій розширило уявлення про можливості труби і музиканта, який грає на ній. Завдяки Армстронгу джаз пішов по сольному шляху розвитку.

Армстронг-трубач насамперед вражав своєю дивною технікою. Характеризуючи його сольний «чиказький» стиль (створений на основі новоорлеанского) американський критик і дослідник джазу Джеймс Лінкольн Коллієр писав:

Його тон був насиченим і ясним, атака — чистою. Він чудово володів верхнім регістром, міг виконувати у швидкому темпі найскладніші пасажі. Сучасна техніка гри на мідних духових інструментах була розроблена в 1930-х — 1940-х роках американськими музикантами, котрі виступали в складі танцювальних оркестрів. Слід, однак, визнати, що всі вони при цьому значною мірою відштовхувалися від того, що ще до них зробив Армстронг.

Відомий свінговий ударник Джин Крупа не перебільшував, коли говорив:

«Який би не був стиль джазового музиканта, він не зіграє і 32 тактів, не віддавши музичної данини Луї Армстронгу. Все зробив Луї, і зробив першим».

А відомий продюсер Джордж Авакян писав:

Він був найбільш обдарованим і майстерним з усіх імпровізаторів джазу. Хоча тоді ще й не було такого терміну, але саме він „свінгував“ більше, ніж будь-хто інший, — часто-густо тьмяне виконання будь-якого номера світили іскрою життя, коли Луї починав своє соло, навіть якщо це соло тривало всього вісім тактів. Як новатор, він ввів у джаз безліч нових прийомів і вніс ряд свіжих ідей, які потім ставали кліше для інших музикантів, але з них знову ж таки з'являлися нові паростки доброї музики, які завдяки Луї ставали знайомими кожному людині в джазі.

Розмах його інтересів підтверджують співпрацю та спільні виступи з музикантами різних стилів — диксиленду, свінгу та модерн-джазу, з симфонізованими складами, виконавцями спірічуелів і госпел, церковними хорами, блюзовими співаками, а також участь у філармонійних джазових концертах, мюзиклах, шоу, музичних фільмах. Армстронг виробив стиль, легко адаптується до будь-якого музичного контексту і до будь-якої аудиторії. Він міг одночасно задовольняти смаки діаметрально протилежних категорій слухачів (включаючи прихильників поп-музики і шлягерів).

Армстронг — чи не найбільш унікальна особистість в історії джазу. У своїй творчості маестро зумів поєднати непоєднуване: неповторно індивідуальний тип самовираження з безмежною загальнодоступністю музики, грубувату простоту і спонтанність, традиціоналізм з новаторством, негритянський ідеал звуковидобування з європеїзованими ідіомами свінгу та мейнстріму. Армстронг залишався незаперечним королем джазу до самої своєї смерті, і ні на одну хвилину не слабшав його талант, не висихала сила його впливу на слухачів. Його теплота і гумор незмінно робили його дорогим і близьким для всіх, з ким він зустрічався. Його смерті співчували всі провідні майстри джазу — Дюк Еллінгтон, Діззі Гіллеспі, Джин Крупа, Бенні Гудмен, Ал Хірт, Ерл Хайнс, Террі Гленн, Едді Кондон і багато інших.

Якщо кого-небудь і слід назвати Паном Джазу, так це Луї Армстронга, — говорив Дюк Еллінгтон. — Він був і назавжди залишиться епітомією джазу.

Говорячи від імені музикантів і від імені мільйонів шанувальників його таланту, Діззі Гіллеспі підкреслював:

Луї не помер, бо його музика залишається і залишиться в серцях багатьох і багатьох мільйонів людей в усьому світі і в грі сотень тисяч музикантів, які стали його послідовниками.