Люневільський мир

Війна між Францією та Австрією у 1800—1801 роках йшла на двох фронтах. На південному, італійському, фронті Наполеон та його маршали розгромили австрійську армію Меласа при Маренго (14 червня 1800 року), після чого було укладено Александрійське перемир'я. Після закінчення терміну дії перемир'я воєнні дії в Італії поновились, та в ході зимової кампанії австрійцям було завдано низки нових поразок, в результаті чого Австрія була змушена підписати перемир'я у Тревізо (16 січня 1801 року) та Фоліньйо. Фактично вся Італія знову опинилась в руках французів.

Приблизно у той же час Моро, що діяв у Німеччині, розгромив австрійську армію ерцгерцоґа Іоанна при Гогенліндені (за різними даними, 2 або 3 грудня 1800 року), після чого було укладено Штейєрське перемир'я (25 грудня 1800). Попри те, що тривали воєнні дії в Італії, після Гогенліндену результат війни було вирішено, оскільки шлях на Відень для армії Моро було відкрито, але він великодушно вирішив укласти перемир'я, вважаючи, що ціль війни досягнуто, а нові жертви будуть безглуздими.

Після Гогенліндену новим міністром закордонних справ Австрії замість барона Тугута було призначено графа Кобенцля, а командувачем армією — ерцгерцоґа Карла, брата Іоанна, найталановитішого у той час австрійського полководця. Карл, ознайомившись зі станом армії, тут же виступив за мирні перемовини, що незабаром почались.

На перемовинах Францію представляв Жозеф Бонапарт, Австрію — граф Кобенцль. Перший консул Наполеон Бонапарт визначив вимоги Франції вже 2 січня 1801 в листі до Законодавчих зборів. Він заявив, що обов’язковими умовами угоди мало бути визнання річки Рейн кордоном Франції, а річки Адідже (Еч) — кордоном Цизальпійської республіки. Граф Кобенцль докладав всіх зусиль, щоб зберегти за ерцгерцоґом Фердинандом Тоскану, але безуспішно та врешті-решт був змушений погодитись на всі умови переможців.

До основи Люневільського миру було покладено Кампо-Формійський мир із включенням двох нових пунктів, невигідних для Австрії:

1. було визнано дві нові залежні від Франції «республіки» — Батавська та Гельветична, підтверджено існування також залежних від Франції Лігурійської та Цизальпійської республік;
2. австрійський імператор Франц II мав гарантувати угоду не лише як австрійський правитель, але й як глава німецької імперії — Наполеон хотів уникнути повторення зволікань Раштаттського конгресу.

Крім того, велике герцоґство Тосканське, яке було віднято у Фердинанда III, було перетворено на королівство Етрурію та віддано сину герцоґа Пармського, Людовіку, одруженому з іспанською принцесою Луїзою.

Перший консул розсудливо відмовився від ідеї відновлення Римської та Партенопейської республік, повернувши папі римському його володіння у тому обсязі, який вони мали наприкінці 1797, тобто, без Романьї та Легати.

З неаполітанськими Бурбонами у Флоренції було укладено окрему угоду, що затвердила умови перемир'я у Фоліньо, що дало французам право ввести війська до Отранто, Таренту та Бриндізі.

Люневільська угода відновила мир на континенті після майже 10 років безперервних війн з революційною Францією.

Укладення Люневільського миру означало кінець Другої антифранцузької коаліції. З країн, що первинно входили до цієї коаліції, війну продовжувала лише Англія. Але втративши всіх своїх союзників на континенті, вона була змушена укласти Ам'єнський мир 1802 року.

Франція стала провідною державою на континенті. Австрія остаточно втратила своє значення як велика європейська держава, якою вона була з XV століття. На думку деяких істориків, спасіння для Австрії як великої держави полягало у внутрішній консолідації та вирішенні міжнаціональних протиріч всередині імперії, але Габсбурги обрали інший шлях — подальша боротьба за гегемонію в Німеччині, що призвело до нових поразок та остаточної втрати впливу Австрії на європейську політику у XIX столітті.

• Н. Л. Яковенко. Люневільський мирний договір 1801 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Benoît Pellistrandi, Les relations internationales de 1800 à 1871, Armand Colin, Paris, 2000 (ISBN 2200252099)
• Michael Hackner: Der Friede von Lunéville — zum 200. Jahrestag des ersten Schritts zum Untergang des Heiligen Römischen Reichs Deutscher Nation. In: Juristische Arbeitsblätter 33, 2001, ISSN 0720-6356, S. 813—820
• Peter Hersche (Bearb.): Napoleonische Friedensverträge. Campo Formio 1797 — Lunéville 1801, Amiens 1802 — Pressburg 1805, Tilsit 1807 — Wien-Schönbrunn 1809. 2. neubearbeitete Auflage. Lang, Bern 1973, (Quellen zur neueren Geschichte 5, ISSN 0171-7162).

• Текст договору