Ліза Майтнер

Ліза Майтнер народилася у Відні, була третьою з восьми дітей в єврейській родині. Батько був адвокатом. У 1901 році вступила до Віденського університету, де почала вивчати фізику під керівництвом Людвіга Больцмана і Франца Екснера. У 1906 році вона першою серед жінок в університеті отримала ступінь доктора в галузі фізики. Перший рік після захисту працювала в Віденському інституті теоретичної фізики. Після цього вона відправилася в Інститут кайзера Вільгельма в Берлін, щоб почати вивчення хімії під керівництвом Макса Планка і працювати разом з Отто Ганом. Використовуючи свої знання з фізики та знання Гана з хімії, вони пропрацювали разом 30 років. Під час першої світової війни служила на східному фронті медсестрою. У 1917 році вони відкрили перший довгоживучий ізотоп елементу Протактинію. У 1923, Ліза відкрила перехід, що отримав назву ефект Оже на честь французького дослідника П'єра Віктора Оже, який незалежно від неї відкрив його в 1925 році. У 1926 році Ліза стала професором Берлінського університету. Вона виявилася першою жінкою в Німеччині, хто досяг таких висот у будь-якій з галузей наук. Після відкриття нейтрона в 1932 році виникло питання про дослідження трансуранових елементів. Почалося змагання між Ернестом Резерфордом з Англії, Ірен Жоліо-Кюрі з Франції, Енріко Фермі з Італії, і Лізою Майтнер разом з Отто Ганом з Берліна. Весь цей час всі вони припускали, що це буде абстрактне дослідження, за яким послідує Нобелівська премія. Жоден з них не припускав, що ці дослідження закінчаться створенням ядерної зброї.

Ліза Майтнер у 1912 році

Після аншлюсу Австрії в 1938 році Дірк Костер переконав Майтнер покинути Німеччину і відправитися до Швеції. Через її єврейське походження у неї не було дійсного паспорта, і її ледь не затримали на кордоні. Завдяки щасливому випадку Ліза Майтнер зуміла перетнути кордон з Голландією.

Майтнер продовжила роботу в інституті Манне Сігбана в Стокгольмі, але, ймовірно через упереджене ставлення до жінок-науковців у Сігбана, Ліза працювала, не отримуючи ніякої підтримки. Ган і Мейтнер таємно зустрілися в Копенгагені для того, щоб обговорити нову серію експериментів, з цією метою вони також обмінювалися листами. У лабораторії Гана в Берліні були проведені експерименти по розщепленню ядра. Із листування випливає, що Ган ніколи б не повірив у розщеплення ядра, якщо б Майтнер його не переконала. Їй першій вдалося розщепити атомне ядро на частини: ядра урану розпадалися на ядра барію і криптону, при цьому виділялося декілька нейтронів і велика кількість енергії. У грудні 1938 Нільс Бор у своєму листі зазначав, що в процесах бомбардування атомів урану енергії виділяється набагато більше, ніж передбачається теорією оболонки. Багато хто стверджує, що Ліза перша провела розрахунки з урахуванням того, що оболонки можуть розпадатися. З політичних міркувань Лізі Майтнер заборонялося публікуватися разом з Отто Ганом з 1939 року.

Дослідницька установка на якій Отто Ган та Фріц Штрассман e 1938 р. відкрили розщеплення ядра атому (Deutsches museum, Мюнхен).

Ган опублікував дані по хімічних експериментах в січні 1939 року, а Ліза описала фізичне обґрунтування експерименту місяцем пізніше, разом зі своїм племінником, фізиком Отто Робертом Фрішем. Ліза зауважила, що процес ядерного поділу може породити ланцюгову реакцію, яка може призвести до великих викидів енергії. Ця заява викликала сенсацію в науковому середовищі. Знання, за допомогою яких можна було створити зброю неймовірної сили, могли опинитися в німецьких руках. Американські вчені Лео Сілард, Едвард Теллер та Юджин Вігнер переконали Альберта Ейнштейна написати повідомлення-лист президентові Франкліну Рузвельту, після чого був створений проект Манхеттен. Майтнер відмовилася працювати в Лос Аламосі, заявивши: «Я не буду робити бомбу!» У 1944 році Отто Ган спільно з Фріцом Штрассманом отримали Нобелівську премію з хімії за відкриття ядерного розпаду. На думку багатьох учених Майтнер заслуговувала тієї ж почесті, однак Отто Ган заявив, що премія повинна вручатися тільки за досягнення з хімії. Багато хто стверджує, що Лізі не дали Нобелівську премію через те, що одним з членів комітету був Сігбан, який недолюблював Майтнер. Однак у 1966 році Ган, Штрассман і Майтнер разом отримали премію Енріко Фермі. У 1946 році «Національний жіночий Прес-клуб» (США) назвав Лізу «Жінкою року». У 1949 році вона отримала премію Макса Планка. У 1960 році Майтнер переїхала в Кембридж, де померла 27 жовтня 1968, за кілька днів до свого 90-річчя. На честь Лізи 109 елемент таблиці Менделєєва був названий Мейтнерій. Науковий фонд і Міждержавна асоціація післядипломної освіти Австрії заснували дослідницькі стипендії імені Лізи Майтнер, що присуджуються за наукові дослідження в галузі атомної фізики та хімії.

• 1906: Wärmeleitung in inhomogenen Körpern
• 1907: Über die Absorption von α- und β-Strahlen
• 1918: Die Muttersubstanz des Actiniums, ein neues radioaktives Element von langer Lebensdauer (разом з Отто Ганом)
• 1919: Über das Protactinium und die Frage nach der Möglichkeit seiner Herstellung als chemisches Element
• 1922: Über der Entstehung der Betastrahl-Spektren radioaktiver Substanzen
• 1924: Über den Aufbau des Atominneren
• 1927: Der Zusammenhang von α- und β-Strahlen
• 1935: Der Aufbau der Atomkerne (разом з Робертом Фришом)
• 1939: Disintegration of uranium by neutrons: a new type of nuclear reaction (разом з Робертом Фришом)
• 1954: Atomenergie und Frieden (разом з Отто Ганом)
• 1960: The Status of Women in the Professions
• 1963: Wege und Irrwege der Kernenergie

• 6999 Майтнер — астероїд, названий на честь вченої[9].
• Мейтнерій — 109-й хімічний елемент. Синтезований штучно і названий у 1997 році на честь Лізи Майтнер.

• Біографія Лізи Мейтнер (Віденський університет) (нім.)
• Науковий фонд Лізи Майтнер та Ервіна Шрьодінґера (Австрія)

• Ліза Майтнер та відкриття ядерного розпаду //Світ науки. Травень 1998 р. С. 60-66.