Лінійні крейсери типу «Макензен»

Теоретичний остаточний зовнішній вигляд лінійних крейсерів типу «Макензен»

Нормальна водотоннажність крейсера повинна була скласти 31 000 т, повне — 35 300 т. Довжина корпусу по ватерлінії повинна була бути 223 м, між перпендикулярами — 223,1 м, ширина — 30,4 м, осадка носом 9,3 м, кормою — 8,4 м. Висота борту на міделі була 15 м. Корпус ділився водонепроникними перегородками на 18 відсіків. Подвійне дно простягалося на 92 % довжини корабля. Силовий набір корпусу — поздовжній[5].

Відмінною особливістю крейсерів типу «Макензен» став бульбовидний ніс. Така форма носової частини, крім зменшення хвильового опору, дозволяла змістити в носову частину башти і машинну установку. За рахунок повніших обводів в носовій частині центр ваги вділося безболісно змістити в ніс, що дозволило виділити місце для розміщення торпедних апаратів за баштою «D»[6]. Центр плавучості змістився, що дозволило вкоротити дейдвуди гребних валів і закріпити вали на вільно розміщених кронштейнах. Це помітно заощадило вагу і зменшило опір[7].

Замість тандемного, як на «Дерфлінгері», розташування стерен було обрано паралельне розміщення двох балансирних стерен за зразком «Фон дер Танна» і всіх німецьких лінкорів. Це підвищило ризик втрати керування від одного торпедного влучання, але зате забезпечило кращу керованість, оскіцльки стерна перебували в зоні дії створюваних гвинтами потоків води[7].

Для зменшення заливаності кормової частини, виявленої при плаванні «Мольтке» до США, надводний борт був збільшений. Незважаючи на збільшення силуету, що несприятливо позначилось на остійності і підвищило ймовірність влучання снарядів ворога, було прийнято рішення зробити практично пласку верхню палубу, яка плавно піднімалася від корми в ніс, з невеликим прогином в носовій частині. Висота надводного борту в носовій частині становила 8,5 м, на міделі 6,6 м і в кормовій частині 5,7 м. Для порівняння у «Мольтке» борт в кормовій частині становив 4 м, а у «Дерфлінгера» — 4,3 м[7].

У порівнянні з «Дерфлінгером» башти «Макензена» були розташовані вище — носова башта «А» мала висоту осей гармат 9,2 м над ватерлінією проти 8,2 м. За рахунок збільшеної верхньої ваги метацентрична висота зменшилася, але остійність була досить високою по стандартам німецького флоту. З іншого боку, за рахунок меншої метацентричної висоти і збільшення періоду хитавиці покращилися мореплавні якості[8].

Крейсери мали дві димові труби. Носова була зміщена в корму відносно котельного відділення, щоб максимально знизити задимлення артилерійського поста на фок-щоглі. Сам артилерійський пост розміщувався на максимально можливій висоті — 37 метрів, як на «Гінденбурзі» і «Баєрні», і обмежувався висотою мостів через Кільський канал в 40 м[8].

Для розміщення радіоантен фок-щогла була обладнана довгими стеньгами, а позаду кормової димової труби була встановлена трубчаста щогла без рангоута. Спочатку бойові прожектори розміщувалися по дві пари одна над іншою, але за результатами Ютландської битви їх рознесли на дві групи. Крім того, були встановлені поодинокі пости керування вогнем, що змусили підняти адміральський місток[8].

Від установки заспокійливих цистерн Фрамма[прим. 5] відмовилися ще на етапі проекту, але довелося збільшити довжину скулових кілів. За рахунок великих об'ємів корпусу, утворених верхньою палубою, розміщення екіпажу стало просторішим. А офіцерські каюти, які на «Дерфлінгері» розташовувалися в надбудові, повернулися на своє традиційне розташування в кормовій частині. Центральна частина надбудови була зайнята великою вентиляційною шахтою котельного відділення. У носовій частині були виділені приміщення для постійно діючого лазарету[9].

Екіпаж корабля повинен був налічувати 1186 осіб, у тому числі 46 офіцерів. При розміщенні адміральського штабу екіпаж збільшувався на 76 осіб, з яких 16 були офіцерами[10].

Загалом схема бронювання мало відрізнялася від типу «Дерфлінгер». Основна відмінність полягала у відмові в районі цитаделі від скосів бронепалуби, що було викликано бажанням полегшити завантаження вугілля[11].

Головний броньовий пояс з цементованої круппівські броні товщиною 300 мм починався за 3 метри перед носової баштою і закінчувався за 3 метри за кормовою баштою. Під водою він звужувався і на 1,7 м нижче ватерлінії закінчувався 150-мм завтовшки. Над ним розташовувався верхній броньовий пояс товщиною 240 мм. Головний броньовий пояс в носі і кормі завершувався траверзами 250-мм товщини, а верхній — 200-мм. До носової крайньої частини головний пояс продовжувався поясом 120-мм товщини, закінчуючись 120-мм перегородкою за 21 м до форштевня. Далі до самого форштевня він йшов товщиною 30 мм. У кормовій частині головний пояс продовжувався поясом 100-мм товщини, закінчуючись в 11 м від ахтерштевня 100-мм перегородкою[11][12].

Лобова плита башт головного калібру мала товщину 320 мм, бічні — 200 мм, а задня — 215 мм. Похила частина даху мала товщину 180 мм, а горизонтальна — 110 мм. На «Графі Шпеє» схема бронювання трохи відрізнялася, і лобова плита мала товщину 300 мм, задня — 210 мм, похила частина даху 150 мм, а горизонтальна — 100 мм. Частини барбетів, що виступали над броньовим поясом, мали товщину 290 мм. За верхнім броньовим поясом їх товщина зменшувалася до 120 мм, а на крейсері «Ерзац Фрідріх Карл» до 150 мм. За головним броньовим поясом товщина барбета зменшувалася до 90 мм[11][12].

Каземат гармат протимінного калібру захищався бронею товщиною 150 мм. Між гарматами і за ними встановлювалися 20-мм протиуламкові екрани. Стінки носової бойової рубки мали товщину 300—350 мм, біля основи 200 мм, а дах мав товщину 100—150 мм. Кормова бойова рубка мала стінки завтовшки 200 мм і дах 80 мм [13][12].

Головна броньова палуба в середній частині корпусу не виходила за межі протимінної перегородки і тому не мала скосів. Вона мала товщину в 30 мм, що збільшувалась до 60 мм над погребами боєзапасу. У носовій частині вона продовжувалась плитами 50-мм товщини. У кормовій частині вона мала товщину 80 мм, доходячи до 110 мм над стерновим приводом[11].

Верхня броньова палуба проходила по верхній кромці головного броньового поясу і мала в основному товщину 25 мм. Тільки над батареєю 150-мм гармат вона мала товщину в 30-50 мм[14].

Протиторпедна броньова перегородка в підводній частині корпусу мала товщину 50 мм, збільшуючись до 60 мм в районах погребів боєзапасу. Вище до верхньої палуби вона тривала у вигляді протиуламкової перегородки товщиною 30 мм[3].

Вугільні бункери, які створювали додатковий захист, розташовувалися в об'ємі за протиторпедною перегородкою лише в районі котельних відділень. У районі машинних відділень і погребів боєзапасу на їх місці знаходилися нафтові танки, бо іншого способу розмістити збільшений запас нафти не було можливості. Для компенсації в цих місцях товщина протиторпедної перегородки була збільшена до 60 мм[3].

Озброєння за проектом складалося з восьми 350-мм 45-каліберних гармат 35 cm/45 SK L/45. Вони розташовувалися в чотирьох двогарматних баштах за лінійно-піднесеною схемою — по дві в носі і кормі. Башти мали отримати позначення Drh LC/1914. Спочатку вони забезпечували кут нахилу -8° і кут піднесення + 16°. Після Ютландської битви ці значення були змінені на -5° і + 20° відповідно.

Традиційно для німецького флоту гармати оснащувалися клиновим затвором системи Круппа. Маса бронебійного снаряду становила 600 кг. Заряд вагою в 224 кг[5] складався з двох частин — переднього в шовковому картузі і основного в латунної гільзи. Снаряду задавалася початкова швидкість 815 м/с. При куті піднесення в 16° забезпечувалася дальність в 20 000 м, при 20° — 23 300 м. Боєкомплект становив 720 снарядів — по 90 снарядів на гармату.

Виготовлені гармати так і не були встановлені на кораблі, але змогли послужити на сухопутному фронті на полях Фландрії, а деякі їхні частини були використані для виготовлення наддалекобійний 210-мм гармат для обстрілу Парижа[5].

Протимінна артилерія складалася з 150-мм 45-каліберних гармат 15 cm/45 SK L/45, таких самих, як і на всіх інших німецьких лінійних крейсерах. Їх кількість за початковим проектом становила 14, потім вона була зменшена до 12, імовірно через неможливість організувати подачу боєзапасу. Гармати розташовувалися в казематі на середній палубі. Установки забезпечували кут нахилу -8,5° і кут піднесення + 19°. До загального боєкомплекту входило 1920 снарядів — по 160 на гармату.

Ще на етапі проектування від неуніверсальних 88-мм гармат відмовилися, і були заплановані до установки вісім 88-мм 45-каліберних зенітних гармат з кутом нахилу -10° і кутом піднесення + 70°. Боєкомплект становив по 450 снарядів на гармату — всього 3600 снарядів[5][15].

Крейсер оснащувався п'ятьма підводними торпедними апаратами калібру 600 мм. Від кормового апарату відмовилися, залишивши один носовий і збільшивши кількість бортових до чотирьох. За два апарати перебували перед носовою і за кормової групою башт — поза відсікіами, прикритих протиторпедною перегородкою. Боєзапас, за різними даними, становив від 20[15] до 27 торпед[12].

Морське відомство вирішило, що необхідно мати якомога більшу кількість котлів меншої потужності для забезпечення рівномірнішого вироблення пари при пошкодженнях і під час чищення топок. Тому замість початкових чотирьох двосторонніх нафтових і дванадцяти односторонніх вугільних було встановлено вісім двосторонніх нафтових і двадцять чотири односторонніх вугільних котла з можливістю впорскування нафти. Це було значно більше, ніж на попередніх кораблях, і приводило до обваження силової установки і ускладнення її експлуатації.

Котли Шульце-Торнікрофта були встановлені в п'яти котельних відділеннях[3].

Машинні відділення розташовувалися, як і на «Дерфлінгері», — два між баштами кормової групи, а ще два — з боків башти «Х». Два комплекти турбін Парсонса приводили в обертання чотири вала з трилопатевими гвинтами діаметром 4,2 м. Щоб підвищити ККД силової установки на економічних швидкостях, були встановлені турбіни економічного ходу. Під час руху на малих швидкостях ці турбіни через зубчасту передачу були з'єднані з головними турбінами, а на високих швидкостях відбувалося розчеплення зубчастої передачі. Таке конструктивне рішення дозволило на 20 % підвищити запас ходу на економічній швидкості ходу в 16 вузлів[16].

Номінальна проектна потужність на валах була 90000 к. с., що при середніх обертах в 295 об/хв мало забезпечити максимальну швидкість 28 вузлів. Нормальний запас палива становив 800 т вугілля і 250 т нафти. Повний — 4000 т вугілля і 2000 т нафти. Це запас повинен був забезпечити дальність ходу 8000 миль на 14 вузлах[17][16].

Кількість відкачувальних помп у порівнянні з «Гінденбургом» було збільшено з 5 до 8. Електроенергією напругою 220 В корабель забезпечували вісім дизель-генераторів загальною потужністю 2320 кВт[9][18].

Лінійний крейсер «Ерзац Вікторія Луїза» за програмою 1914 бюджетного року був закладений на верфі «Блом унд Фосс» в Гамбурзі та отримав будівельний № 240. Кіль крейсера був закладений 30 січня 1915 року. Зважаючи на завантаженість верфі іншими роботами спуск на воду замість весни 1916 року відбувся тільки через рік - 21 квітня 1917 року. При спуску на воду крейсер отримав ім'я «Макензен» на честь генерал-фельдмаршала Макензена, що командував об'єднаними німецькими, австро-угорськими та болгарськими військами на Східному фронті в операціях проти Росії, Сербії та Румунії. Обряд хрещення провели генерал-полковник Хеєрінген і дружина Макензена. Будівництво не було закінчене через дефіцит матеріалів і завантаження верфі будівництвом підводних човнів і міноносців. На момент закінчення війни корабель не мав ходу. Помилково, можливо через дії німецької контррозвідки по дезінформації британського Адміралтейства про високу готовність крейсера, «Макензен» був включений до списків кораблів, що підлягають інтернуванню. Крейсер був виключений зі списків флоту 17 листопада 1919 року, в 1921 році проданий на злам і в 1922 році розібраний на метал в Кілі[10][15].

Будівництво лінійного крейсера «Ерзац Блюхер» здійснювалося на верфі «Шихау» в Данцигу. Замовлення було видане 15 квітня 1915 року, і крейсер отримав будівельний № 958. Будівництво велося за рахунок коштів військового фонду. Кіль був закладений 30 листопада 1915 року. Будівництво крейсера також велося з затримкою, і замість весни 1917 року він був спущений на воду 15 вересня 1917 року. При спуску він був названий «Граф Шпеє» на честь німецького адмірала Максиміліана фон Шпее, що командував Східно-Азіатською ескадрою і загинув зі своїм крейсером «Шарнхорст» в Фолклендському бою. Обряд хрещення провів командувач балтійським флотом і генерал-інспектор флоту принц Генріх Прусський. Роль хресної матері виконала вдова адмірала - графиня Маргарета фон Шпее. Крейсер не була закінчена будівництвом і 17 листопада викреслять зі списків флоту. 28 жовтня 1921 був проданий на злам і переведений в Кіль, де розібраний на метал фірмою «Дойче Верке А. Г.» в 1921-1923 роках[10][15].

Крейсер «Ерзац Фрея» будувався на кошти з військового фонду на верфі «Блом унд Фосс» під будівельним № 241. Крейсер мав отримати ім'я «Принц Етель Фрідріх», але до кінця війни він навіть не був спущений на воду - до закінчення будівлі за планом був ще 21 місяць. Щоб звільнити стапель, він був передчасно спущений на воду і в 1922 році в Гамбурзі розібраний на метал[20][15].

Четвертий крейсер - «Ерзац А» - був закладений на державній верфі у Вільгельмсгафені 3 листопада 1915 року, отримавши будівельний № 35. Корабель планували перейменувати в «Ерзац Фрідріх Карл», а остаточно назвати «Фюрст Бісмарк». Будівництво крейсера не було завершено, і 17 листопада 1919 року його виключили зі списків флоту. Побудовані корпусні конструкції були розібрані на метал у 1922 році[20][15].