Мамут карликовий

У липні 1994 року L. Agenbroad було викликано Службою національних парків, щоб оглянути невизначений скелет, знайдений на північно-східному узбережжі острова Санта-Роза[6]. B. Agenbroad, L. Agenbroad, D. Morris, S. Morris, T. Rockwell і L. Roth [6] віднайшли кістки осьового скелета великого наземного хребетного на острові Санта-Роза. У серпні 1994 були розпочаті розкопки, вдалося відновити 90% скелета самця карликового мамута[7]. Йому було близько 50 років, коли він помер[6]. Скелет було знайдено в одному місці, а не розпорошеним по всьому острову. По дослідженню, кістки були передані до музею природної історії в Санта-Барбарі[7] Після відкриття цього скелету, розпочався ретельний пошук і знайдено ще 160 нових решток мамута, переважна більшість з яких знаходилася на острові Санта Роза[6]. Це стало першим відкриттям майже повного зразка карликового мамута. На його скелеті були відсутні лише нога, бивень, і кілька хребців. Рештки були покриті піщаною дюною, що вберегло їх від розпорошення. Найімовірніше, мамут просто помер від старості[8]

Залишки М. exilis були виявлені на трьох північних Канальних островах Каліфорнії з 1856 року: Санта-Круз, Санта-Роза, і Сан-Мігель, які разом з Анкапа були найвищими точками нині, переважно, зануреного острова Санта-Роза. Пізньоплейстоценові слони, можливо, жили на островах до приходу пращурів чумаші в ранньому голоцені, між 7 800 і 9 300 роками до н.е. Радіовуглецевий аналіз свідчить, що М. exilis існував на острові впродовж, принаймні, 47 тис. років.

Сучасні слони — чудові плавці, і предки М. exilis, швидше за все, переплили протоку завширшки 6,4 км до суходолу Санта-Роза. Популяція мамутів збільшилася за відсутністю великих хижаків, на кшталт вовків, смілодонів та американського лева. У кінці льодовикового періоду відбулося скорочення площі існування, викликане трансгресією моря, через що суходіл Санта-Рози розділився на чотири острови. Ці явища сприяли зменшенню розмірів тварин. Карликовість — механізм виживання на території, що постійно скорочується. Їхній розмір тіла став меншим, що вимагало менше їжі та ресурсів. Унаслідок еволюції виник окремий вид — карликовий мамут[5]

Карликових мамутів не слід плутати з мамутами острова Врангеля або Святого Павла, які були зменшеною расою Мамута найвеличнішого (М. primigenius) і вимерли близько 1700 р. до н.е. і 4000 до н.е., відповідно.