Мамут

рос. Мамонт ймовірно походить від манс. манг онт (праманс. *mē̮ŋ-ońt) — «земляний ріг» (є й інші версії) і зближено з християнським ім'ям Мамант, дав.-рус. Мамонтъ, яке грецькою означає «материнський», «що ссе материнські груди», від пізнішого μαμμα (мамма) — «мати»[1][2]. Остаточної визначеної етимології немає. Пов'язується з якутським mamut похідним від mamma — «земля», оскільки якути вважали, що мамонти живуть в землі[3]. Існують також інші версії походження, зокрема від західно-тунгуського слова «ведмідь», є думки про хантийське і ненецьке походження.

З російської, слово потрапило в європейські мови — зокрема, до англійської (у формі Mammoth)[4].

В Україні здавна існувала власна назва скам'янілостей, що стосуються цих тварин, — «мамут»: саме її можна побачити як реєстрову назву в усіх перших словниках (наприклад: Дубровський, 1918[5]; Шарлемань, 1928[6]). Згодом, в часи русифікації, цю назву почали замінювати російською[7]. Зараз, вживання давньої назви відновлюється (про інші схожі випадки та практику загалом див. Синоніми у зоологічній систематиці в українській мові). Приклади джерел з ранішим та сучасним вживанням назви мамут — Караваєв, 1930[8]; Жарський, 1938[9]; Підоплічко, 1948[10]; Шидловський, 2004[11]; Сеґеда, 2008[12]; Плачинда, 2008[13] Михайлов, 2009[14], Залізняк, 2016[15] та інші.

ЕСУМ подає слово мамонт із молодшим синонімом мамут, зазначаючи, що назва мамонт запозичена з мов народів Півночі через посередництво російської мови, звукова форма мамут є повторним запозиченням через польську із західноєвропейських мов[16].

Докладніше: Синоніми у зоологічній систематиці в українській мові#Мамут та мамонт

Також про вживання в художній літературі: Мамут#Мамути в художній літературі

Мамути були розповсюджені на усіх материках, окрім Австралії та Антарктиди, у період з пізнього пліоцену до пізнього плейстоцену (4,8—0,01 млн років тому).

Для порівняння: близькі до мамутів (суміжна родина) мастодонти мешкали на Землі в період 33,9–0,011  млн років тому, тобто з олігоцену до кінця плейстоцену.

Розмірне різноманіття мамутів

Описано 9 видів роду Мамут (за itis), всі вони вимерлі:

• M. africanavus (Arambourg, 1952)
• M. columbi Falconer, 1875
• M. exilis Vincent J. Maglio, 1970 — Мамут карликовий
• M. imperator (Leidy, 1858)
• M. lamarmorae (Major, 1883)
• M. meridionalis (Nesti, 1825)
• M. primigenius Blumenbach, 1799 — Мамут найвеличніший
• M. subplanifrons (Osborn, 1928)
• M. trogontherii Polig, 1885

Мамут проти Мастодонта: наочний показ відмінностей

Як і для всіх інших родів ряду хоботних, для мамута притаманні:

• великі розміри тіла і потужні кінцівки,
• зрощення ніздрів та верхньої губи у хобот,
• надмірний розвиток верхніх різців і утворення бивнів.

Доісторичний показ у Парку Baconao в Сантьяго-де-Куба

Малюнок мамута в печері Комбареле (Дордонь, Франція)

Зображення мамута на камені на стоянці в Мальті (колекція Ермітажу)

Мамути відіграли величезну роль у становленні східноєвропейських та інших осередків людської цивілізації. На сьогодні відомі десятки докладно описаних палеолітичних стоянок мисливців на мамутів. Переважна більшість з них стосується часу пізнього палеоліту (35—9 тис. р. до н. е.).

Відомими, зокрема, є палеолітичні стоянки Радомишльська (Житомирщина), Кирилівська (Київ)[18], Мізинська (Чернігівщина), Межиріцька (Черкащина), Гінцівська стоянка (Полтавщина), Бердижська[19] (Гомельська обл.), Костенки (Воронезька обл.), Мальта (Сибір, Іркутська обл.), Авдіївська (Курська обл.), Хотильове та Тимонівка (Брянська обл.), Сунгир (Володимирська обл. РФ).

З останнім місцезнаходженням, пов'язано відома скульптурна реконструкція сунгирського чоловіка, зроблене 1968 року Михайлом Герасимовим.

За матеріалами з таких стоянок та інших місць знаходжень, описано низку археологічних культур, у стосунку до мисливців на мамутів — насамперед з часів пізнього палеоліту. Вважається, що в цей час людина була представлена формою Кроманьйонці (=неоантропи), яка проіснували в проміжку часу між близько 40 000 років тому і до 10 000 років тому. Кроманьйонці дали початок сучасним європейцям. Здібності їхніх попередників — неандертальців (середній палеоліт, 80–32 тис. років до Р. Х., тобто культурна епоха Мустьє) — до подібних полювань і загалом подібних форм природокористування, очевидно, були обмеженішими.

Білкова їжа, шкіри, бивні тощо були не лише ознакою добробуту, але й культури.

Зимові житла кроманьйонців будувалися з кісток та бивнів мамутів, шерстистих носорогів, оленячих рогів, дерев'яних брусків, покривалися шкурами.

Найдавніший відомий ударний інструмент знайдений на Межиріцькій стоянці й має вік 13 тисячоліттям до н. е. Це — прикрашений візерунками череп мамута, що, поряд з іншими музичними інструментами, знайдений в одному з жител мисливців того часу[20][21].

Художники палеоліту зображували тварин (і переважно тільки тварин), при тому мамути були такими ж популярними об'єктами творчості, як зубр, кінь чи олень. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла разючого рівня.

• див. також: Первісна культура
• див. також: Палеолітичні пам'ятки Європи
• див. також: Палеоліт на території сучасної України
• див. також: Доісторична Україна

Молодий мамут, вилучений з вічної мерзлоти («мамонтеня Діма»)

Мамути вимерли близько 10 тисяч років тому під час останнього Льодовикового періоду. Точні причини вимирання не встановлені, але є кілька гіпотез:

• глобальне потепління
• через мисливців Верхнього Палеоліту[22], зокрема, з причини надмірного полювання
• втрата генетичного різноманіття[23]
• пандемічне захворювання мамутів (туберкульоз?)[24].

Більшість науковців-біологів схиляються до думки, що причиною вимирання мамутів був комплекс перерахованих вище чинників. Глобальне потепління спричинило танення льодовиків і підняття рівня океану приблизно на 150—200 метрів, що затопило більшу частину узбережних пасовищних низин, у той час як з півдня Євразії та Північної Америки наступили ліси, ці події перерізали звичні міграційні шляхи та ізолювали окремі популяції. Мамути змушені були відступити на північ — ущільнення популяцій, перенаселення та виснаження пасовищ призвело до браку їжі та розповсюдження інфекційних захворювань, і туберкульозу зокрема. Падіж мамутових стад доповнився активним полюванням на них людей.

В Якутії в унікальній місцевості на глибині 100 метрів учасниками міжнародної палеонтологічної експедиції в 2012 році було знайдено «живі» клітини мамута: м'які й жирові тканини, шерсть і кістковий мозок[25]. Якутськими науковцями разом з корейськими та японськими колегами до цього робились спроби клонувати мамутів при тому, що не вдавалося знайти вцілілу клітину або цілу ДНК тварини. Інші вчені стверджують що знайти живі клітини у померлих організмів неможливо[25]^{[неавторитетне джерело]}[26].

Мамут волохатий (рис. Joseph Smit, 1836—1929)

Давня відомість мамутів в Україні не обійдена увагою майстрів слова. Зокрема, відома збірка романтичних новел раннього періоду творчості Юрія Яновського мала назву «Мамутові бивні» (1925):

Мамут потоптався ще трохи в неприємній ямі, копирснув землю великими білими бивнями й ліг на бік.[27].

В оповіданні Дмитра Шпаро та Олександра Шумилова «Скарб Едуарда Толля» (про Землю Саннікова) згадується відома етимологія назви мамута: «Ви знаєте, що означає слово „мамонт“? Воно походить від слова „мамут“, яке в свою чергу прийшло до нас з фіно-угорських мов. „Ма“ означає земля, „мут“ — кріт. „Мамут“ — земляний кріт»[28].

Ще докладніше і цікавіше пише про «Звіра Мамута» відомий природознавець і письменник Ігор Акімушкін у власній книжці «Стежкою легенд»[29]:

«Багато мандрівників Сибіру занотували в евенків, якутів, мансі, чукчів та інших народів нашої Півночі такі самі оповіді про велетенського підземного мешканця. Усі повідомлення однотипні. Тварина-норокопач у найлютіші зими ходить під землею туди й сюди. Бачили ніби, як звір, гуляючи під землею, несподівано наближався до поверхні. Тоді він хапкома накидав на себе землю, прагнув одразу глибше заритися. Земля, обсипаючись у порожнину, утворює вирву. Звір не терпить сонячного світла і гине, тільки-но вийде на поверхню. У річкових кручах, по схилах ущелин часто-густо подибують мертвих кротів-велетнів: тут тварини ненароком вискакують з-під землі. Гинуть вони, потрапляючи і в пісковий ґрунт: пісок обсипається і стискує землекопів з усіх боків…

Ви, напевне, вже здогадалися, про яких тварин ідеться? Авжеж про мамутів! Адже це їхні ікла й заморожені трупи знаходять у Сибіру. До того ж і сама назва мамута свідчить про те, що й легендарний кріт-велетень тин-шу, і фан-шу, і Індрик-звір[30], і фінський мамут — одна й та ж сама істота. Сучасна російська назва мамута походить від староруського слова „мамут“ [німецькою, французькою та англійською мовами написання цього слова збереглося без змін]. Росіяни запозичили його у фінських племен, які населяли європейську Росію. Багатьма фінськими говірками „ма“ означає землю, а „мут“ по-фінськи — кріт[31]. Отже, „мамут“ — „земляний кріт“».

«Мамути йдуть» (реконструкція)

Мамут шерстистий (Royal BC Museum, Victoria, British Columbia)

Неодноразово несамовита потужність і сила мамонта згадані у поезії. Зокрема, у Миколи Бажана в «Трилогії пристрасті» є такі рядки (Бажан, 2002: 119—120)[32]:

Так мамут спиною розгортує твань, Печерна гієна так гне свій кістяк, Як з ями, з безодні, з печер почувань Виходить печерний ляк.

Богдан-Ігор Антонич у поезії «З зелених думок одного лиса» (збірка «Книги Лева (1936)»)[33] пише так:

Шумить, мов мушля, море, – дзбан холодного напою, земля, мов мамут, зелені трави в сонці гріє й їжиться лісами. І сонце, що його він розчавив ногою, тепер лежить на нім, мов намогильний камінь.

У Дмитра Білоуса є вірш з етимологічними розвідками про значення слова «Мамут» з однойменною назвою «Мамут»[34]:

Іще в добу льодовикову людина зустрічалась з ним. Коли ж із ним спіткалась знову, він був лиш рештком викопним. Не взнаєш, хоч кричи ти пробі, як звавсь цей велет за життя, бо назва мамут у Європі — пізніших років набуття. ...

Згадує мамута у власних віршах і Дмитро Кремінь, лауреат Шевченківської премії у творі «Симфонія „Золота ліхтарня“» (за:[35]):

А по тисячі літ за мавпами, після смерті і після погонь, — воз'явився, як мамут, на наших мапах золотої ліхтарні вогонь.

Кістяки мамутів можна побачити:

• в Києві — Національний науково-природничий музей НАН України;
• у Львові — Державний природознавчий музей Національної академії наук України;
• у Краматорську — Музей історії міста Краматорська (виявлено місцевий рідкісний кістяк мамута, 2017 року)[36];
• у Вінниці — Вінницький краєзнавчий музей;
• у Донецьку — Донецький краєзнавчий музей;
• у Луганську — Луганський обласний краєзнавчий музей;
• у Полтаві — Полтавський краєзнавчий музей;
• у Харкові — Державний музей природи Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна;
• у Черкасах — Черкаський обласний краєзнавчий музей.

• Чому вимерли мамонти. Гіпотези. (укр.)
• Систематика роду Мамонт (англ.)
• Галицький мамонт (укр.)
• Старунський мамонт. Частина І (укр.)
• Старунський мамонт. Частина II (укр.)
• Історія Подесіння: Початок (про стоянки мисливців на мамутів)

• Pidoplichko, I. H. (1978) The Mezhirich mammoth-bone houses, U.S. Geological Survey. ISBN B0006WZGIS.
• Сайт «Станіславський натураліст»: Чому вимерли мамонти?
• Поліщук О. Трипільська праісторія // Історико-культурологічні та лінгвістичні нариси на ukrainaforever^{[недоступне посилання з липня 2019]}.
• Михайлов Б. Кам'яна могила // Ятрань. — 10.01.2009.
• Нужний Д. Дистанційна зброя i свідчення про збройні сутички за кам'яної доби (Історія вивчення проблеми й основні методичні підходи до розв'язання її) // Військово-історичний альманах. — Річник II. — Ч. 1 (2). — К., 2001. — 88 с.
• Логвиненко Віталій Миколайович. Великі ссавці (Proboscidea, Perissodactyla, Tylopoda, Artiodactyla) пліоцену, еоплейстоцену та раннього плейстоцену України, їх біостратиграфічне і палеоекологічне значення: Автореф. дис… канд. біол. наук: 03.00.08 / НАН України; Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена. — К., 2002. — 20 с.

• Слонові
• Мамут африканський
• Мамут критський карликовий
• Мамут карликовий
• Мамут найвеличніший
• Мамут південний
• Мамут степовий
• Mammuthus lamarmorae
• Полювання
• Палеоліт
• 9879 Мамут — астероїд, названий на честь цього роду тварин.