Манандян Яків Амазаспович

Яків Амазаспович Манандян (також Акоп Манандян; вірм. Հակոբ Համազասպի Մանանդյան, 10 (22) листопада 1873(18731122), Ахалціхе — 4 лютого 1952, Єреван) — вірменський історик, філолог, філософ і педагог. Один із засновників і перший ректор Єреванського державного університету, де заснував і тривалий час очолював кафедру історії вірменського народу. Академік Академії наук Вірменської РСР.

Яків Амазаспович Манандян
вірм. Հակոբ Համազասպի Մանանդյան
Народився 10 (22) листопада 1873
Ахалціхе, Тифліська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія[1]
Помер 4 лютого 1952(1952-02-04)[1] (78 років)
Єреван, Вірменська РСР, СРСР[1]
Поховання
Пантеон імені Комітаса : 
Країна  Російська імперія
 СРСР
Національність вірмени
Діяльність історик, філолог, джерелознавець
Галузь історія і сходознавство
Alma mater Q3652444? (1893), Єнський університет, Лейпцизький університет, Страсбурзький університет, Східний факультет СПбДУd (1898) і Цісарський університет у Дерптіd (1909)
Науковий ступінь доктор історичних наук (1938) і доктор філософії
Вчене звання професор і академік
Відомі учні Єремян Сурен Тиграновичd
Знання мов вірменська[2], німецька, російська і давньогрецька
Заклад Геворкянська теологічна семінарія, Нерсісянська школа, Єреванський державний університет і Baku State University, Faculty of Geographyd
Членство Академія наук СРСР і Академія наук Вірменської РСР
Нагороди

Заслужений діяч науки Вірменської РСРd (1935)

Біографія

Закінчив Єнський університет імені Фрідріха Шиллера в 1897 році, Санкт-Петербурзький університет у 1898 році, Тартуський університет у 1909 році.

Викладав у різних навчальних закладах:

  • Ечміадзин: Духовна семінарія Геворкян (1900–1905);
  • Тифліс: Перша і Друга чоловічі гімназії (1905–1907), Нерсисянська школа (1906–1907);
  • Баку: Бакинський народний університет (1911–1913), Торгове училище (1915–1919).

Працював редактором «Armenische Zeitschrift» (1901–1904) та інших журналів.

З 1920 по 1930 рік працював і викладав в Єреванському державному університеті:

  • 1920–1925 — один з викладачів-основоположників університету;
  • 1925–1931 — професор;
  • 1920 — в. о. декана історико-лінгвістичного факультету;
  • 1921 — ректор;
  • 1921–1923 — декан сходознавчого, потім історико-філологічного факультетів;
  • 1921–1925 — завідувач кафедрою історії вірменського народу.

У 1938 році отримав ступінь доктора історичних наук, у 1939 році став академіком АН СРСР, у 1943 році — академіком Академії наук Вірменської РСР.

Наукова робота

Основні праці присвячені історії Вірменії стародавнього і середньовічного періодів, філології, культурі, питанням історичної географії Вірменії, торгових доріг, розмітки і літографії.

Одна з найзначніших праць — «Критичний огляд історії вірменського народу» (т. 1-3, 1945–1957).

Серед інших монографій[3]:

  • «Феодалізм у стародавній Вірменії» (1934)
  • «Відгадка таємниці Мовсеса Хоренаці» (1934)
  • «Головні дороги стародавньої Вірменії» (1936)
  • «Тигран II і Рим» (1940)
  • «Месроп Маштоц» (1941)
  • «Про торгівлю в містах Вірменії» (російською мовою, 1954)

Нагороди, почесні звання
  • Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
  • Заслужений діяч науки Вірменської РСР (1935).

Примітки
  1. Манандян Яков Амазаспович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Кризис национальной жизни русских армян (рос.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.