Мандичевський Корнило

Батько — священик ГКЦ. Закінчив народну школу в Коломиї, станіславську гімназію, Львівську духовну семінарію (1849-1853).[1] Висвячений на священика 1853 року. Після свячень став вікарієм у Зарваниці, з 1857 — парохом в Угринові Долішньому, з 1862 — адміністратором парафії в селі Зарваниця, а з 1864 — Довге.

Довголітній парох Надвірної (з 1865 року[1]), Надвірнянський декан (з 1883 року[1]), член Надвірнянської міської ради (1868-1907) член повітової ради й управи повіту (1866-1914), маршалок Надвірнянського повіту (1875-1914). Почесний крилошанин Станіславівської єпархії (з 1887 року[1]). Не мав скристалізованої ідентичності, схилявся до ідеї греко-католицької нації по річку Збруч. Намагався бути ультралояльним до австрійської влади та польських політиків, уникав тісніших контаків з москвофілами і народовцями. В Галицькому сеймі та Райхсраті промовляв зрідка, винятково на аполітичні теми («Русская Рада» іронізувала: старий посол, поважний чоловік, спокойного успособлення, не випераєся, що русин, але за Русь і не бореся. Був дуже діяльним щодо облаштування Надвірнянського повіту: здобував кошти на дороги, меліорацію, школи, через що користувався значним авторитетом виборців. 1897 року у Надвірній відбулись урочистості з нагоди 25-річчя головування отця К. Мандичевського у повітовій раді.

Посол:

• до Райхсрату VII-X скликань у 1885—1907 роках від 22 округу (Станіслав—Галич—Богородчани—Солотвина—Тлумач—Тисмениця—Отинія—Надвірна—Делятин); став ним за підтримки митрополита Сильвестра Сембратовича та групи часопису «Мир», який проводив угодову політику стосовно поляків[2]
• до Галицького сейму 3[3], 4, 5, 6, 7, 8-го скликань від IV курії 31 округу Надвірна — Делятин; входив до складу «Руського клубу» у 3, 4, 5, 6-й каденціях, «Клубу руських послів соймових» 7-ї каденції, «Руського соймового клубу» 8-го скликання.[4]

Взагалі галицька преса полюбляла жартувати з нього. Газета «Діло» пояснювала ігнорування ним сецесії українських послів у 1901 році так:

Старенький сей чоловік, котрому близше до сотки літ, як до п'ятдесятки, попросту міг не знати, що коло него діється. Як прилипне до свого фотелю, на якім його посадили, сидить так довго, аж доки по скінченім засіданню служба не збудить його і не скаже, що вже саля порожня і світло гаситься. Впрочім, 10 корон за послідне засідання, то також гроші; нині корони на улиці не валяються[5].

Був серед діячів так званої «нової ери», під час якої українці Галичини намагалися досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами. Зокрема, 24 листопада 1890 р. разом з Олександром Барвінським, Омеляном Огоновським, Костем Левицьким, Костянтином Телішевським, митрополитом Сильвестром Сембратовичем брав участь у прес-конференції графа Казимира Бадені, на якій було підведено підсумки попередніх переговорів.[6]

В останні роки життя відійшов від громадсько-політичної діяльності. Помер у Надвірній.[2]

• Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — С. 157—158. — (Львівська сотня). — ISBN 978-966-486-089-2.
• Łopuszański B. Mandyczewski Kornel Stanisław (1828—1914) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1974. — T. XIX/3, zeszyt 82. — S. 473—474. (пол.)