Богородчани
Богородча́ни — селище міського типу в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області, адміністративний центр Богородчанської селищної громади. Розташоване на правому березі гірської річки Бистриці Солотвинської.
| смт Богородчани | |||
|---|---|---|---|
| |||
 Богородчани на мапі Гійома Левассера де Боплана, 1650 р. | |||
| Країна |  Україна | ||
| Область | Івано-Франківська область | ||
| Район/міськрада | Івано-Франківський район | ||
| Рада | Богородчанська селищна рада | ||
| Код КАТОТТГ: | |||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1441 | ||
| Площа | 12,2 км² | ||
| Населення | ▲ 8222 (01.01.2019)[1] | ||
| Густота | 662,2 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 77701 | ||
| Телефонний код | +380 3471 | ||
| Географічні координати | 48°48′29″ пн. ш. 24°32′17″ сх. д. | ||
| Висота над рівнем моря | 333 м | ||
| Водойма | р. Бистриця Солотвинська | ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція: | Тарновиця | ||
| До станції: | 18,2 км | ||
| До обл. центру: | |||
| - фізична: | 16 км | ||
| - автошляхами: | 18,4 км | ||
| Селищна влада | |||
| Адреса | 77701, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, смт. Богородчани, вул. Шевченка, 68 | ||
| Голова селищної ради | Заремба Ростислав Дмитрович | ||
| Вебсторінка | Богородчанська селищна рада | ||
| Карта | |||
  Богородчани | |||
 Богородчани | |||
 | |||
|
| |||
Історія
Перша письмова згадка про Богородчани належить до 1441 року[2]. В ній йдеться про те, що власником Богородчан був Ян з Бучача. Жителі селища з давніх часів займалися ремеслом і рільництвом. Серед спеціальностей ремісників найпоширенішими були: кравецтво і ткацтво. Про це свідчать і назви вулиць, що збереглися до наших днів: Ткацька, Різнича. У другій половині XV століття Богородчани стали володінням шляхтичів Потоцьких.
1691 року за наказом графині К. Потоцької у Богородчанах було споруджено костел, навколо нього оселилася група дрібної шляхти і кілька десятків ремісників з Польщі. Костел став центром окатоличення населення.
У першій половині XVIII століття в околицях Богородчан активно діяли загони опришків, серед яких були й мешканці Богородчан. 1744 року опришки на чолі з Олексою Довбушем вчинили сміливий напад на фортецю в Богородчанах, де повстанці захопили багато зброї, а також знищили реєстри податків, орендні договори тощо.
За першим поділом Польщі 1772 року Богородчани опинилися під владою Габсбурзької монархії (з 1804 року — Австрійської імперії). Польськими урядовцями переслідувалась українська культура, звичаї. Навмисне гальмувався розвиток економіки. Богородчани залишались у другій половині XVIII століття дрібним містечком: 1786 року тут було всього 314 будинків і 1 134 жителі. Австрійська влада 1789 року відкрили німецьку школу, а 1770 року заснувала українську народну школу.
У середині XIX століття у Богородчанах активізувалося суспільно-політичне життя, зокрема, примітною є діяльність депутата австрійського парламенту від Солотвинськоно округу Івана Капущака. У червні 1848 року тут було створено Руську Раду, до складу якої увійшло 29 осіб.
Після реформи 1848 року в Богородчанах з'являються перші підприємства. 1870 року містечко мало невелику броварню, ґуральню, деревообробну майстерню. На них в кінці XIX століття працювало понад 100 робітників.
Богородчанська фортеця
Вперше план фортеці зустрічається на мапах Фрідріха фон Міґа (1779—1783). Богородчанська фортеця на час укладення карти складалася з чотирьох повних бастіонів, одного півбастіону, чотирьох куртин, двох в'їзних брам, добре збережених валів і ровів. Півбастіон і куртина на місці сучасного стадіону вірогідно були втрачені під час захоплення фортеці. Чітко відстежується на карті ринкова площа з ратушею, монастир домініканців, замкові будівлі, квартали національних громад[3].
1914—1918 роки
Тяжкі випробування чекали на жителів Богородчан у роки першої світової війни. На цій території точилися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. У Богородчанах загинуло близько 50 жителів, щонайменше десяток людей вивезли до концтабору Талергофу, де більшість і загинуло, зруйновано промислові підприємства, спалено багато будинків. У селищі і його околицях лютувала епідемія тифу й холери. Господарство занепало.
3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.[4]
Західноукраїнська Народна Республіка
На початку листопада в місті та колишньому Богородчанському повіті[5] Королівства Галичини та Володимирії було встановлено владу Української держави — ЗУНР. Місто стало центром Богородчанського повіту ЗУНР.
Повітовий комісар: Лев Ткачук, начальник суду; д-р Осип Охримович, делегат до УНРади: Дмитро Паневник (УРП).[6]
Репресовані
- Когут Осип Іванович (уродженець Бучача, діяч УСРП, розстріляний наприкінці червня 1941 р., у тюрмі Дрогобича[7]),
Другі «совіти»
27 червня 1941 року Богородчани окупували німці. За час німецької окупації розстріляно 822 особи й вивезено на роботи до Німеччини 80 осіб. 28 липня 1944 року Богородчани було захоплено частинами 161-ї стрілецької дивізії Радянської Армії.
25 листопада 1944 року курінь УПА «Смертоносці» (командир Олекса Химинець «Благий») взяв штурмом райцентр і знищив окупаційні установи.[8]
Влітку 1947 року в Богородчанах було організовано колгосп, який названо ім'ям І. Франка. У 1957 році тут було створено райхарчокомбінат, який почав випускати ковбасні і хлібобулочні вироби та безалкогольні напої. Промартіль ім. С. М. Кірова реорганізували у бондарний цех Солотвинського лісокомбінату. В селищі почала працювати міжколгоспна будівельна організація, МТС було реорганізовано на PTG (з 1961 року — «Сільгосптехніка»). У 1962 році на базі промартілі «Коопвзуття» та дрібних побутових майстерень створено райпобуткомбінат, 1968 року відкрито швейно-галантерейну фабрику, з січня 1970 року почав працювати цегельний завод.
Населення
Іудейський рабе
У 1938 році в місті мешкало 1670 греко-католиків. Окрім того, у Богородчанах та присілку Скобичівка разом мешкало 795 римо-католиків, 40 окатоличених українців та 1931 юдеїв.[9]
Пам'ятки архітектури
У місті збереглися:
- Домініканський монастир (1742–1762 роки, мурований); фундатор — Станіслав Коссаковський — каштелян камінський.[10]
- Костел домініканів (1745 рік, мурований).
- Палати духовенства — келії (1762 рік, муровані).
Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (м. Київ) вніс смт. Богородчани до списку найважливіших історичних населених місць України та їхніх пам'яток. Список затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878.
Освіта
У місті є 2 загальноосвітні школи та Богородчанський професійний будівельний ліцей.
У міжвоєнний період діяли дві 7-класові школи, зокрема хлопчача та дівоча утраквістична[9].
Транспорт
Автобусне сполучення з Івано-Франківськом. Через селище проходить автомагістраль Івано-Франківськ — Надвірна.
Відомі особи
Народилися
- Олекса Гірник (27 березня 1912 — 21 січня 1978, Канів) — Герой України, український дисидент, політв'язень. В 60-ті роковини проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 року вчинив самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації.
- Антон фон Калік — австрійський генерал-майор, перший керівник військової розвідки Австрійської імперії.
- Август Салаба (1840—1894) — австрійський і чеський учений, інженер-механік, винахідник, педагог, професор.
- Теодор Мартинець — сотник УГА.
- Богдан Пташник — український математик, член-кореспондент НАН України, академік АН ВШ України.
- Мирослав Мартинець — український військовий та громадський діяч.
Працювали, перебували
- Басанець Віталій Васильович — учитель Богородчанської ЗОШ № 1, заслужений вчитель України[11].
- Глинський Теофан — галицький український письменник, публіцист, культурний і громадський діяч. Під час революції 1848 в Австрійській імперії був обраний секретарем Богородчанської Руської ради.
- Кохановський Іван — делегат Української Національної Ради ЗУНР, суддя УГА, після емеритури (вихід на пенсію) відкрив власну адвокатську канцелярію в Богородчанах.[12]
Парламентські посли від Богородчан
- доктор Криницький Богдан — правник, громадський діяч (москвофіл), посол Галицького сейму 9-го скликання.[13].
Галерея
Богородчанський районний суд
Районний палац культури
Пам'ятник до 60-ліття УПА
Борцям за волю України
Пам'ятник
Церква
Домініканські костел і монастир у Богородчанах
Примітки
- Чисельність населення Украни станом на 1 січня 2019 року
- Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.93, № 913
- Федунків З. Фортеці, замки та інкастельовані споруди Прикарпаття на карті Фрідріха фон Міга // Серія "Археологія і Фортифікація Середнього Подністров'я". — Кам'янець-Подільський, 2013. — С. 167
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 23. — ISBN 5-7707-7867-9.
- Український медичний календар на 2013 рік
- Додатки / ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ). Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 23 лютого 2015.
- Реабілітовані історією. Тернопільська область : у 5 кн. / О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). — Тернопіль : Збруч, 2008. — Кн. 1. — С. 588. — ISBN 978-966-528-297-6.
- Іван КМЕТЮК. Відважний змаг норовистого «Прута». — «Галичина», 26 липня 2017 року
- Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938. — Станиславів, 1938. — С. 27-28.
- Акти ґродські і земські. — Львів, 1928. — Т. 23. — S. 451.
- Указ президента України № 731/2019
- Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів: «Тріада плюс», 2010. — С. 143.
- Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. 228 c.; іл. с. 113—114; 144
Посилання
- Г. А. Вербиленко. Богородчани // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 317. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- БОГОРОДЧА́НИ // ЕСУ
- Неофіційний портал Богородчан. Перевірено 2009-06-12.
- Замки та храми України. Богородчани
- Богородчани — Інформаційно-пізнавальний сайт | Івано-Франківська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 639 с.)